Рішення № 32925572, 07.08.2013, Вінницький міський суд Вінницької області

07.08.2013 року

Справа № 127/6287/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

07.08.2013 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Борисюк І. Е.

за участю: секретаря Романенко О. С.,

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.

Позов мотивований тим, що 04.04.2012 року ОСОБА_4 під розписку отримав від позивача 20 000, 00 гривень від 36 % річних з виплатою процентів 25.03.2013 року, і зобов'язався повернути на протязі 10 календарних днів з моменту укладення цієї угоди про надання позики. Так як свої зобов'язання він не виконав і борг вчасно не повернув, то попросив позивача ще трохи почекати і як гарант повернення його боргу виступила ОСОБА_3 По закінченню зазначеного строку ОСОБА_4 суму позики не повернув і в жовтні місяці 2012 року помер, тому цей борг повинна повернути його дружини як гарант по розписці. У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник мав би сплатити ОСОБА_2 суму основного боргу в сумі 20 000, 00 гривень, а в зв'язку з його смертю, згідно ст.ст. 563, 554 ЦК України зобов'язання по сплаті його боргу перед ним несе його поручитель - відповідач по справі.

Вище викладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором позики в сумі 20 000, 00 гривень, а також судових витрат.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити, аргументуючи його мотивами викладеними в позовній заяві. Зазначила, що в прохальній частині позовної заяви допущена технічна описка, а саме: сума боргу, який підлягає стягненню зазначено цифрами замість 20 000,00 гривень 200 000, 00 гривень, хоча прописом зазначено суму боргу вірно. Просила стягнути з відповідача на користь позивача борг в сумі 20 000, 00 гривень.

Відповідач повторно не з'явилась в судове засідання, хоча належним чином була повідомлена про час і місце розгляду справи. Від відповідача не надійшло заяви про розгляд справи у її відсутність, не повідомлено причини неявки.

Суд, з'ясувавши думку представника позивача, ухвалив провести заочний розгляд справи.

По справі встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

04.04.2012 року ОСОБА_4 отримав в позику від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 20 000, 00 гривень під 36 % річних з виплатою відсотків 25.03.2013 року, що підтверджується розпискою. (а.с. 3)

Згідно розписки від 04.04.2012 року ОСОБА_3 взяла на себе відповідальність щодо виконання грошових зобов'язань ОСОБА_4 перед ОСОБА_2 як поручитель у випадку його фізичної неможливості виконати свої зобов'язання. (а.с. 5)

Взяте на себе зобов'язання ОСОБА_4 не виконав, грошові кошти, отримані в позику, та відсотки позивачу не повернув. В жовтні місяці 2012 року ОСОБА_4 помер.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3. ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання договору за боржника (статті 553 - 554 ЦК України), а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника, якщо таке зазначено у договорі поруки.

Відповідно до ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, а згідно зі ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає.

Таким чином, на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов'язку щодо виконання зобов'язання за договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксоване в тому числі у договорі поруки.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.

Предмет судового розгляду формується позовною заявою, в якій вказується вимога позивача. Суд в силу принципу диспозитивності (ст. 11 ЦПК України) не може вийти за межі позовних вимог. Суд не може з власної ініціативи виходити за межі позову, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (ст. 2 ЦПК України).

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що позов не підлягає задоволенню.

Предметом виконання як невід'ємним елементом виконання договору є ті конкретні суб'єктивні права і конкретні юридичні обов'язки для набуття, здійснення і виконання яких конкретні суб'єкти права вступають в конкретні правовідносини і, відповідно, до вимог норми права, що реалізується, вчиняються належні правомірні дії.

Позивачем чітко визначено предмет і підставу позову: стягнення боргу з відповідача як поручителя, зокрема на підставі ст.ст. 563, 554 ЦК України.

Посилання позивача на положення ст. 563 ЦК України є необґрунтованим, оскільки ця норма Закону не може бути застосована до даних спірних правовідносин. Статтею 563 ЦК України визначено правові наслідки порушення боржником зобов'язання забезпеченого гарантією, а ст. 560 ЦК України чітко визначено поняття гарантії.

Судом не встановлено наявність згоди відповідача як поручителя за договором позики від 04.04.2012 року відповідати за будь-якого нового боржника. Зокрема, дана згода не зафіксована в договорі поруки.

З урахуванням положення ст. 1282 ЦК України спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Вимоги до правонаступників позичальника позивач не пред'являв.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Отже, враховуючи вище викладене суд прийшов до висновку про відмову в задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення з неї боргу на підставі ст.ст. 563, 554 ЦК України, оскільки такі вимоги є необґрунтованими і недоведеними.

Враховуючи положення ст. 88 ЦПК України суд приходить до висновку про залишення судових витрат за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись п. 3 та п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 15, 16, 523, 525, 526, 553, 554, 607, 610, 611, ч. 1 ст. 612, ст. 627, ч. 1 ст. 629, ст. 1046, ч. 1- ч. 2 ст. 1047, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-216, 218, 224-226 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу - відмовити.

Судові витрати залишити за ОСОБА_2.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: