Рішення № 32918725, 08.08.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 серпня 2013 р. Справа № 902/1048/13

Провадження № 14/902/76/13

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Горейко М.В.,

представників сторін:

позивача: Рижого А.А., довіреність №б/н від 21.06.2013р., паспорт серії МЕ 6135664 виданий Дніпровським РУГУ МВС України в м. Києві 23.12.2004р.,

у відсутності представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Росер" (вул. Глиняна, 45-а, м. Біла Церква, Київська область, 09114)

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" (вул. Київська, 61, м. Погребище, Вінницька область, 22220)

про стягнення 728279 грн. безпідставно отриманих коштів,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Росер" (ТОВ "Росер", позивач) звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Погребищенський маслосирзавод» (ТОВ «Маслосирзавод», відповідач) 728279 грн. безпідставно отриманих коштів.

Позовні вимоги мотивовані безпідставним перерахуванням на користь відповідача коштів в сумі 72829 грн., які, на думку позивача, підлягають поверненню на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України, оскільки договір на виконання якого переховувалися кошти є неукладеним, відтак не породжує між його сторонами будь-яких правових відносин.

Ухвалою суду від 24 липня 2013 року порушено провадження у справі, разом із тим ухвалою від цієї ж дати позивачу відмовлено у вжитті заходів до забезпечення позову.

Під час судового розгляду справи представник позивача надав суду заяву про збільшення позовних вимог, мотивовану допущенням помилки при складанні позову та розрахунках до нього, відповідно до якої він збільшив ціну позову на 58,4 гривень, надавши при цьому відповідний доказ оплати судового збору, у результаті чого остаточно просив стягнути з відповідача кошти в сумі 728337,4 грн.

Враховуючи, що позивачем дотримано порядку подання заяви про збільшення позову, передбаченого процесуальним законом, суд, з огляду на положення ст. 22 ГПК України, прийняв її.

Заявлені позовні вимоги позивач підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові та заяві про збільшення позовних вимог.

Натомість, відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання він повідомлявся належним чином ухвалою суду, що стверджується повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи. Разом із тим, 08.08.2013 р. на адресу суду від нього надійшло клопотання, в якому останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання через його вимушену відпустку та знаходження у Київській області.

Суд, розглянувши вищевказане клопотання відповідача, дійшов до висновку про його відхилення в повному обсязі, оскільки відповідно до ч. 1, 2 ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Отже, відповідач не був позбавлений права на направлення в судове засідання окрім зазначеного в клопотанні представника іншого повноважного представника. При цьому суд зазначає, що перебування представника відповідача у відпустці не є поважною підставою для відкладення розгляду справи на іншу дату.

Також з цього приводу слід відмітити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого не є відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Натомість, згідно із п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача, оскільки матеріали даної справи містять достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

1 серпня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Росер» (лізингоотримувач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Погребищенський маслосирзавод» (лізингодавець) підписано договір оперативного лізингу № РС 01082012 (а.с. 12-19).

Згідно із п.п. 2.1, 2.2 Договору об'єктом лізингу є: обладнання, зазначене у п.1.1 даного Договору. Лізингодавець передає, а лізингоодержувач приймає у користування обладнання в асортименті і в кількості, зазначеній у п.1.1 Договору.

Разом із тим, відповідно до п.1.1 Договору лізингодавець надає лізингоодержувачу право оренди (оперативного лізингу) обладнання ТОВ «Погребищенський маслосирзавод». В оренду надається наступне обладнання, згідно із Додатком 1 до даного Договору.

Пунктом 18.8 Договору передбачено, що усі доповнення і зміни до цього Договору дійсні у випадку, якщо вони складені у письмовій формі та підписані уповноважними для цього представниками.

Відповідно до платіжних доручень (а.с. 20-39), у розділі призначення платежу яких вказано «оплата згідно договору № РС 01082012 від 01.08.2012р. (часткова орендна плата …)», позивачем на користь відповідача перераховано грошові кошти в загальній сумі 728337,4 грн. Даний факт також підтверджується відповідними банківськими виписками, що містяться в матеріалах справи.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та щодо оцінки наявних у справі доказів, суд виходить із наступного.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до п. п. 2, 3 ст. 180 Господарського кодексу України (ГК України) істотними умовами договору є предмет, ціна та строк дії договору, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з п. 8 ст. 181 ГК України у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

За змістом наведених правових норм, відсутність в договорі згоди сторін хоча б до однієї з істотних умов, зокрема, щодо його предмету, дає усі правові підстави вважати його неукладеним, тобто таким, що не відбувся.

Так, виходячи із доводів представника позивача, які у тому числі відображені в позові, між сторонами у справі підписано договір оперативного лізингу, проте він фактично не був укладений, оскільки сторони не досягли згоди щодо його предмету, так як не було підписано та погоджено Дотатку 1 до Договору, який мав конкретизувати асортимент та кількість переданого у лізинг обладнання.

Аналізуючи матеріали справи та надаючи оцінку наявним у ній доказам, суд погоджується із правовою позицією позивача щодо неукладеності Договору та вважає її обґрунтованою, з огляду на наступне.

Дійсно, встановлено, що предметом Договору є обладнання, однак його асортимент, кількість та якісні характеристики ні в договорі лізингу, ні жодним іншим шляхом, зокрема шляхом підписання додатку про конкретизацію обладнання, сторони не погодили.

Дані обставини ні про що інше, як про непогодження між сторонами істотної умови договору лізингу щодо його предмету, не свідчать. Тобто, Договір укладено щодо оренди якогось абстрактного обладнання, при цьому жодних дій сторони відносно визначення індивідуальних ознак обладнання та його конкретизації не зробили. Водночас, за правилами ч.1 ст.807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Так, в матеріалах справи відсутній жодний доказ, який би свідчив про передачу майна в лізинг та його отримання позивачем, як то акт прийому-передачі, чи будь-який додаток до Договору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що договір оперативного лізингу № РС 01082012 від 01.08.2012р. є неукладеним з мотивів непогодження сторонами такої істотної умови Договору як предмет лізингу.

При цьому, як зазначалося вище, за приписами ч.8 ст.181 ГПК України якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Враховуючи те, що договір фактично не відбувся, останній не тягне за собою будь-яких правових наслідків щодо виконання його сторонами зобов'язань, звідси слідує, що кошти отримані відповідачем як лізингові платежі на виконання спірного договору, отримані без правових підстав.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Виходячи із правового аналізу положень названої статті зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння. Наприклад, продавець надав покупцеві здачу в більшому розмірі, ніж потрібно, або передав неоплачений товар;

- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

- по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК).

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

В судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт одночасної наявності вище перелічених умов, зокрема кошти позивачем передані відповідачу на підставі договору, який не відбувся, що надає можливість застосування положень ст.1212 ЦК України до спірних правовідносин.

Таким чином, наведені обставини справи свідчать про те, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд за внутрішнім переконанням повно, всебічно та об'єктивно оцінивши належність та допустимість кожного у справі доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку відмовити в задоволенні

Судові витрати зі сплати судового збору, у зв'язку із задоволення позову, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в силу вимог ч.4 ст.49 ГПК України.

Водночас, у зв'язку із зайвою сплатою позивачем судового збору при зверненні до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог, судовий збір у розмірі 83 коп. підлягає поверненню позивачу відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір".

Повертаючи судовий збір позивачу, судом враховано положення п.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", відповідно до якого питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається:

- в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або

- в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або

- в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, ст.ст. 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" (вул. Київська, 61, м. Погребище, Вінницька область, 22220, код ЄДРПОУ 00444518) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Росер" (вул. Глиняна, 45-а, м. Біла Церква, Київська область, 09114, код ЄДРПОУ 33942281) 728337 грн. 40 коп. безпідставно отриманих коштів та 14566 грн. 75 коп. витрат зі сплати судового збору.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Росер" (вул. Глиняна, 45-а, м. Біла Церква, Київська область, 09114, код ЄДРПОУ 33942281) з Державного бюджету України 83 коп. зайво сплаченого судового збору згідно квитанції №72-2056 від 07.08.2013 року.

Дане рішення є підставою для повернення із Державного бюджету України товариству з обмеженою відповідальністю "Росер" судового збору в розмірі 83 коп., сплаченого згідно квитанції №72-2056 від 07.08.2013 року. Оригінал квитанції №72-2056 від 07.08.2013 р. знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 12 серпня 2013 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (вул. Київська, 61, м. Погребище, Вінницька область, 22220)