Ухвала суду № 32917491, 06.08.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 116/2229/13-а

06.08.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Щепанської О.А.,

суддів Кучерука О.В. ,

Кондрак Н.Й.

секретар судового засідання Міщенко М.М.

за участю сторін:

позивач, ОСОБА_2 - паспорт серії НОМЕР_1, виданий Центральним РВ Сімферопольського МУГУ МВС України в Криму від 13.10.2005,

представник відповідача, Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації - Ідрісова Зера Багішевна, довіреність №3360 від 05.08.13,

розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації на постанову Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим (суддя Пакула М.Р.) від 27.05.13 у справі №116/2229/13-а,

за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

до Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації (вул. Ракетна, 34, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95018)

про визнання протиправними дій та спонукання до виконання певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 27.05.2013 адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим про визнання дій протиправними та спонукання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим щодо відмови у призначенні та виплаті за 2012 рік ОСОБА_2 щорічної допомоги на оздоровлення згідно зі ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали унаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим призначити, нарахувати на виплатити ОСОБА_2 за 2012 рік не отриману щорічну допомогу на оздоровлення згідно зі ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у порядку та розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стягнуто з Державного бюджету шляхом безспірного списання з рахунку Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 34 гривень 41 копійок.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 27.05.2013 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2013 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації, проведено необхідні підготовчі дії, передбачені статтею 190 Кодексу адміністративного судочинства України, які достатні для закінчення підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2013 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду.

Розпорядженням голови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2013 у складі судової колегії було здійснено заміну судді Горошко Н.П. на суддю Кучерука О.В.

У судовому засіданні, призначеному до розгляду на 06.08.2013, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін. Представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову про відмову у задоволенні позову.

Судова колегія, розглянувши справу в порядку статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 звернувся до Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим про визнання дій протиправними та спонукання вчинити певні дії.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що він на підставі посвідчення серія НОМЕР_2, виданого Радою Міністрів Автономної Республіки Крим 15 травня 2006 року, та відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, третьої категорії, у зв'язку з чим в силу ст. 48 зазначеного Закону має право на щорічну допомогу на оздоровлення. Однак у 2012 році Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим відмовило йому у виплаті допомоги, що є порушенням ст. ст. 19,22, 64 Конституції України, ст. ст. 48, 71 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».

На підставі викладеного в уточненій позовній заяві просить визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим відносно відмовити у призначенні та виплаті йому за 2012 рік щорічної допомоги на оздоровлення згідно зі ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали у наслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі, встановленому діючим законодавством на момент її виплати; зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим призначити, нарахувати та виплатити йому недоотриману у 2012 році щорічну допомогу на оздоровлення згідно зі ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі, встановленому діючим законодавством на момент її виплати (а.с. 19-20).

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, 3 категорія, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 (а.с. 10).

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудову діяльність на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок «Чорнобильської катастрофи».

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року, прийнятою за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на постанову Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2011 року, були визнані протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації щодо відмови у призначенні та виплаті у 2011 році ОСОБА_2 щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 3 мінімальних заробітних плат, згідно зі ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації було зобов'язано призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_2 у 2011 році не отриману щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 3 мінімальних заробітних плат згідно зі ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У задоволенні вимог щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення з січня 2010 року довічно, виходячи з положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_2 було відмовлено.

Так, на звернення ОСОБА_2 від 8 січня 2013 року щодо виплати допомоги на оздоровлення за 2012 рік у листі від 17 січня 2013 року № 01-02/249 Управління праці та соціального захисту населення повідомило йому, посилаючись на те, що постанова Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року стосується нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік, а в частині вимог щодо виплати зазначеної допомоги за 2012 рік тау майбутньому було відмовлено.

В статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок «Чорнобильської катастрофи» визначено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення одноразова компенсація виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що фінансування розходів, пов'язаних з реалізацією вказаного закону, здійсняється за рахунок Державного бюджету. Виконання цього Закону залежить від фінансових ресурсів доходної частини Державного бюджету України.

Відповідно до п. З Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» у 2012 році норми і положення ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

В статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Статтями 22, 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки, що є основою для реалізації соціальних прав громадян, зокрема соціальний захист та достатній життєвий рівень.

Право на соціальний захист громадян гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення (ст. 46 Конституції України). Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 розмірі соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Даний принцип, закладений також в Загальній декларації прав людини 1948 року, за якою кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і рексурсів кожної держави (ст. 22). Міжнародний І пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом у максимальних межах наявних ресурсів (п.1 ст. 2).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Відповідно до роз'яснень Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 25 січня 2012 року № З-рп/2012, повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідногс закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Відтак, на 2012 рік і на сьогоднішній день відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2010 року є чинною постанова Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 12 липня 2005 року № 562, якою регламентовано, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 75 гривень. В установленому законом порядку ці положення неконституційними визнані не були.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 кодексу, за якою обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкту владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездітності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, приймаючи до уваги вище викладене, дії Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим щодо відмови позивачу ОСОБА_2 у призначенні та виплаті за 2012 рік щорічної допомоги на оздоровлення згідно зі ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали у наслідок Чорнобильської катастрофи» суд першої інстанції, правомірно на думку судової колегії, визнав протиправними, зобов'язавши Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим призначити, нарахувати на виплатити позивачу ОСОБА_2 за 2012 рік зазначену допомогу у порядку та розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України, та відмовив у задоволенні решти позовних вимог.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищенаведене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Крім того, судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути в доход Державного бюджету України недоплачену Управлінням праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації суму судового збору при зверненні до суду з апеляційною скаргою у розмірі 0,21грн., виходячи з наступного.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI.

У відповідності до ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду складає 50% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50% ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Згідно п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір за подання до адміністративного суду позову майнового характеру складає 1% розміру майнових вимог, але не менше 0,1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 2 розмірів мінімальних заробітних плат; немайнового характеру - 0,03 розміру мінімальної заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, заявником при зверненні з апеляційною скаргою до суду було надано докази підтверджуючі сплату судового збору згідно з Законом України "Про судовий збір" у сумі 17,00грн. стосовно позовних вимог немайнового характеру.

А отже, у даному випадку заявнику треба сплатити судовий збір в розмірі 0,21 грн. (розмір мінімальної заробітної плати складає на 01.01.2013 1147,00 грн., 1147,00*0,3= 34,41; 34,41* 50%/100%=17,205; 17,21-17,00=0,21).

За викладених обставин, судова колегія вважає за необхідне стягнути в доход Державного бюджету України недоплачену Управлінням праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації суму судового збору при зверненні до суду з апеляційною скаргою у розмірі 0,21грн.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації - залишити без задоволення.

2.Постанову Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 27.05.13 у справі №116/2229/13-а - залишити без змін.

3.Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації в доход Державного бюджету України (Реквізити рахунку, відкриті у Головному управлінні Державного казначейства України у м. Севастополі, для перерахунку судового збору: Рахунок: 31217206781001, Одержувач: ГУДКСУ у м. Севастополі 22030001, ЄДРПОУ: 38022717, МФО: 824509, Банк одержувача: ГУДКСУ у місті Севастополі, Призначення платежу: "Судовий збір", Код: 35188206, Номер пункту частини статті Закону України "Про судовий збір", відповідно до якого сплачується судовий збір) судовий збір у розмірі 0,21грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 12 серпня 2013 р.

Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська

Судді підпис О.В.Кучерук

підпис Н.Й. Кондрак

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.А.Щепанська