Рішення № 32906021, 02.08.2013, Комсомольський районний суд м.Херсона

Справа № 667/1793/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2013 року

Комсомольський районний суд м. Херсона у складі:

головуючого - судді Черниш О.Л.

при секретарі Рушелюк О.М.

за участю позивачки ОСОБА_1, представника позивачки ОСОБА_2, представника відповідача - адвоката ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання таким, що втратив право на проживання, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, -

в с т а н о в и в :

Позивачка звернулася до суду із позовом, у якому просить визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право на користування житловим будинком №2-а по вул. Степовій у сел. Куйбишево м. Херсона із зняттям його з реєстрації.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила такі обставини.

Позивачка на підставі договору дарування від 18.11.1994року є власником житлового будинку АДРЕСА_1

У вказаному будинку як член сім'ї власника у 1996 році був прописаний відповідач.

Наприкінці 2008 року шлюбні відносини між сторонами були фактично припинені, відповідач забрав свої речі та переїхав на АДРЕСА_2 до іншої жінки.

18.08.2010 року шлюб між сторонами рішенням Комсомольського районного суду розірваний.

Відповідач не проживає у будинку з листопада 2008 року, і з цього часу за місцем реєстрації не з'являвся. Його особистих речей у будинку не має. Домовленості щодо збереження за відповідачем житла між сторонами не було.

Відповідач у судовому порядку намагався визнати будинок позивачки об'єктом спільної сумісної власності і поділити його в натурі.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 12.06.2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 11.02.2013 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання житлового будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та його поділу в натурі відмовлено за необґрунтованістю.

Як на правову підставу своїх вимог позивачка послалася на ч.2 ст.405 ЦК України та ст.72 ЖК України.

У судовому засіданні позивачка, її представник підтримали позов, просили суд його задовільнити.

Представник відповідача позов не визнала, просила суд у позові відмовити.

Відповідач звернувся до позивачки із зустрічним позовом, у якому просив суд усунути йому перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом вселення його в будинок.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказав такі обставини.

04.01.1986 року між ним та позивачкою зареєстровано шлюб.

Сторони проживали в належному ОСОБА_1 житловому будинку АДРЕСА_1 .

В листопаді 2008 року за домовленістю з відповідачкою позивач виїхав для заробітку коштів для їх родини, після чого періодично приїжджав додому, проживав у вказаному будинку, в якому і до цього часу перебувають його речі та спільно придбане ними в період шлюбу майно.

Приблизно у 2010 році їх сім'я розпалася. Відповідачка звернулася до суду із позовом про розірвання шлюбу, але чомусь приховала цей факт.

Довідавшись про розірвання шлюбу, позивач у серпні 2010 року також звернувся до суду із позовом про визнання вказаного будинку спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, оскільки за період шлюбу спірний житловий будинок внаслідок спільних трудових та грошових затрат істотно збільшився у своїй вартості.

У березні 2011 року заочним рішенням суду ВГІРФО Комсомольського ВМ зобов'язано зняти позивача з реєстраційного обліку у зазначеному будинку.

Заочне рішення ухвалою суду було скасовано, а позов ОСОБА_1 залишено без розгляду, реєстрація у спірному будинку була поновлена.

Після цього відповідачка стала чинити перешкоди у користуванні будинком: вона змінила замки, не пускає його до будинку, позивач немає можливості користуватися особистими речами і документами.

Незважаючи на неодноразові звернення, відповідачка продовжує перешкоджати користуватися житловим приміщенням.

Як на правову підставу своїх вимог, позивач посилається на ст.156 ЖК України.

Позивач вважає, що припинення сімейних відносин з власником житлового будинку не позбавляє його права користуватися займаним приміщенням.

У судовому засіданні представник відповідача підтримала позов, просила суд його задовільнити.

Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що сторони перебували у шлюбі з 1986року, 18.08.2010року шлюб між сторонами розірвано.

За час перебування у шлюбі сторони проживали у будинку АДРЕСА_1, належному ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 18.11.1994 року.

Після розірвання шлюбу з серпня 2010 року між сторонами виник спір про визнання вказаного будинку спільною сумісною власністю подружжя.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 12.06.2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 11.02.2013 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання житлового будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та його поділу в натурі відмовлено.

Проте фактично спір не можна вважати закінченим, оскільки рішення оскаржено в касаційному порядку і скарга прийнята до розгляду судом касаційної інстанції, що підтверджується письмовими доказами і визнається сторонами.

Згідно пояснень сторін, показань свідків, ОСОБА_4 дійсно виїхав з будинку, але, оскільки він оспорював і продовжує оспорювати своє право на частину будинку, то суд вважає, що на час виїзду з будинку ОСОБА_4 вважав себе співвласником будинку, а тому виїзд з будинку не позбавляв його права як власника на проживання в будинку, а відповідно і права у будь-який час, як покинути будинок, так і повернутися до нього.

За вказаних обставин позивача не можна вважати користувачем приміщення, який відповідно до ст.72 ЖК України при відсутності понад 6 місяців без поважних причин втрачає права користування ним.

З таких же підстав ОСОБА_4 не можна вважати таким, що втратив право на проживання відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України.

За викладених обставин суд приходить до висновку, що позов є передчасним і задоволенню, не підлягає.

Згідно пояснень сторін, показань свідків ОСОБА_1 фактично тривалий час у будинку, про усунення перешкод у користуванні яким, заявляє ОСОБА_4, не проживає, оскільки проживає за межами України, а відповідно і перешкод йому не чинить.

Ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні не було надано доказів жодного конкретного випадку, коли б дійсно ОСОБА_4 не було допущено до будинку відповідачкою..

У вищезазначеному будинку проживають дорослі діти сторін - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які в судовому засіданні, як свідки, пояснили, що батько не має намірів вселитися до будинку, перешкод у проживанні в будинку вони йому не чинили.

Суду не було надано жодного доказу того, що вказані особи чинять ОСОБА_4, перешкоди у користуванні будинком.

Свідки ОСОБА_7 ,ОСОБА_8, ОСОБА_9 ОСОБА_10 поясняли, що ОСОБА_4 постійно перебуває на заробітках, приїжджає у сел. Куйбишеве дуже рідко на короткий проміжок часу, але додому не йде.

Оцінивши в сукупності всі докази, суд прийшов до висновку, що зустрічний позов задоволенню не підлягає через недоведеність обставин, на які посилається позивач.

Керуючись ст.ст.3,10,11,60,179,212 ЦПК України, ст.405 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в :

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання таким, що втратив право на проживання,- відмовити.

У зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення - відмовити.

Рішення протягом десяти днів з дня його проголошення може бути оскаржено до апеляційного суду Херсонської області шляхом подачі апеляційної скарги через Комсомольський районний суд м. Херсона. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

З повним текстом рішення сторони можуть ознайомитися, починаючи з 7 серпня 2013 року.

Суддя О. Л. Черниш