Рішення № 32904075, 07.08.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/2799/13-ц Головуючий у І інстанції Медвідь Н.О. Провадження № 22-ц/780/4022/13 Доповідач у 2 інстанції ЯворськийКатегорія 52 07.08.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

06 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Коцюрби О.П., Фінагєєва В.О.,

при секретарі: Бобку О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВІКО" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, грошової компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом до відповідача та у відповідності до норм ст.ст. 116, 117, 2371 КЗпП України просила стягнути з ТОВ «ВВІКО» на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 10 581, 14 грн., грошову компенсацію за невикористану відпустку - 3 410,27 грн., середній заробіток за час затримки - 29 232, 43 грн. та суму моральної шкоди - 8 000 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що в період з 04.05.2011 року по 02.11.2012 року вона працювала у відповідача на посаді юрисконсульта. Згідно до наказу від 02.11.2012 року її було звільнено на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. У цей день вона працювала, незважаючи на це, їй не було проведено розрахунок з виплатою всіх сум, що належить працівникові від підприємства, установ та організації у вигляді заборгованості заробітної плати за період вересень - листопад 2012 року та грошову компенсацію за невикористану відпустку за 21 календарний день.

Також маючи заборгованість перед фінансовою установою на велику суму, позивачка зобов'язана була щомісяця шукати та сплачувати кошти, не мала можливості утримувати матір пенсіонерку та втративши нормальні життєві зв'язки виникла потреба прикладати додаткових зусиль для організації свого життя, у зв'язку з чим отримувала моральні страждання у зв'язку з чим просила задовольнити її вимоги в частині стягнення моральної шкоди.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «ВВІКО» на Користь ОСОБА_1 10 581,14 грн. заборгованості по заробітній платі, 3 410,27 грн. за невикористану відпустку, 40 343, 75 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, а всього 54 335, 16 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині відмови стягнення моральної шкоди, додатково понесених витрат на відновлення порушеного права, середнього заробітку по день ухвалення рішення та ухвалити нове, в зазначеній частині, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 відповідно до наказу №38-к від 04 травня 2011 року була прийнята на роботу в ТОВ «ВВІКО» та призначена на посаду юрисконсульта з 04 травня 2011 року . ( а.с. 7)

Наказом генерального директора ТОВ «ВВІКО» №38-Л від 02 листопада 2012 року ОСОБА_1 була звільнена за угодою сторін відповідно до ст. 36 ч.1 КЗпП України відповідно до поданої заяви. ( а.с. 11).

Із табелю використаного робочого часу за листопада 2012 рік по ТОВ «ВВІКО» вбачається, що позивачка у вказаній справі ОСОБА_1 в останній робочий день перед звільненням , 2 листопада 2012 року перебувала на робочому місці, однак відповідач у відповідності до вимог ст. 116 КЗпП України не провів з нею повний розрахунок по заборгованості по заробітній платі, коштів за не використану відпустку. (а.с.12).

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за вересень, жовтень, та 2 дні листопада 2012 року в розмірі 10581,14 грн., а також 3410,27 грн. компенсації за невикористані відпустки суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що відповідачем грубо порушено вимоги трудового законодавства, а саме ст. ст. 47, 83, 116 КЗпП України, тому рішенні суду першої інстанції в цій частині колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.

Постановляючи рішення суду в частині нарахування суми коштів за затримку розрахунку суд першої інстанції визначив час затримки 125 днів з дня звільнення по день звернення позивачки до суду не врахувавши при цьому вимоги чинного законодавства та роз'яснення Верховного Суду України.

Так, статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" встановлено, що при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідне роз'яснення надав Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, а з відповідача підлягають стягненню кошти за період з 3 листопада 2012 року по 28 травня 2013 року в сумі 45185 грн., виходячи із середньоденного заробітку позивачки та часу затримки, який становить 140 робочих днів ( листопада 20 робочих днів, грудень -21, січень -21 ,лютий-20,березень - 20, квітень - 22, травень -16).

Посилання відповідача на те, що вказаний розрахунок не був проведений з причини звільнення бухгалтерів підприємства не визнається колегією суддів як підставою про відсутність вини підприємства, оскільки відповідач вправі був прийняти за вказаний період іншого працівника бухгалтерії та провести вказаний розрахунок як в день звільнення так і при отриманні вимоги позивачки направленої 17 грудня 2012 року та отриманої ТОВ «ВВІКО» 21 грудня 2012 року. ( а.с. 15-17). Не провів відповідач вказаний розрахунок і після звернення позивачки до суду із вказаним позов так і до цього часу, тому клопотання відповідача про зменшення суми за затримку розрахунку також колегією суддів не приймаються.

Не погоджується колегія суддів і з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди, оскільки ст. 2371 ЦПК України таке право позивачці гарантовано.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) зазначив, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Судова колегія вважає, що непроведення розрахунку по заробітній платі в день звільнення позивачки суттєво порушило її життєві зв'язки, змусило її докладати додаткових зусиль для організації свого життя, призвело до нервових переживань, при наявності грошових зобов'язань перед кредитними установами позивачці прийшлося відшуковувати кошти для належного їх виконання, все це спричинило моральні страждання.

Враховуючи принцип розумності та справедливості судова колегія вважає, що на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню з відповідача 1 000 грн.

Таким чином колегія суддів вважає що з врахування рішення суду першої інстанції з відповідача на користь позивачки повинно бути стягнуто 60176,41 грн. (10581,14 грн.- заборгованості по заробітній платі, а також 3410,27 грн. компенсація за не використану відпустку + 45185 грн. коштів за затримку розрахунку + 1000 грн. відшкодування моральної шкоди).

В іншій частині рішення суду першої інстанції колегія суддів вважає законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими що не спростовують висновків суду .

Керуючись ст.ст. 303,307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, ст.ст. 47, 83, 116 117, 2371 КЗпП України,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2013 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку змінити, зазначивши розмір коштів за затримку розрахунку замість 40343,75 грн., суму 45185 грн.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2013 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВІКО" про стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВІКО" ( 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе , вул. О.Вишні, 1 код ЄДРПОУ 13300531) на користь ОСОБА_1 1000 грн. на відшкодування спричиненої моральної шкоди, а всього визначити до стягнення з ТОВ "ВВІКО" загальну суму 60176,41 грн.

В інші частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2013 року залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий: М.А.Яворський

Судді О.П.Коцюрба В.О.Фінагєєв