Постанова № 32901290, 05.08.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2013 р. Справа № 914/1342/13

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі Томкевич Н.,

за участю представників:

від позивача: з'явився,

від відповідача: не з'явився:

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви-Маркет", м. Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 06.06.2013 року, суддя Ділай У. І.

у справі № 914/1342/13

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "ТехноНІКОЛЬ-Центр", м. Київ

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви-Маркет", м. Львів

про стягнення 40282,14 грн.,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 11.06.2013 року задоволено частково позовні вимоги ТОВ "ТехноНІКОЛЬ-Центр" та стягнено з ТОВ "Мальви-Маркет" 38 023,34 грн. основного боргу, 1 892,58 грн. пені, 361,03 грн. 3 % річних та 1 720,28 грн. судового збору. В частині стягнення 5,19 грн. пені в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем підтверджено факт виконання своїх зобов'язань згідно договору поставки, в матеріалах справи відсутні докази здійснення оплати відповідачем, внаслідок чого в позивача виникло право на стягнення з відповідача заборгованості та нарахувань за прострочення виконання зобов'язань за договором.

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач) просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, в зв'язку з неповним з'ясуванням місцевим судом обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального та процесуального права, апелюючи тим, що судом не враховано тієї обставини, що видаткові накладні, за якими відбувається стягнення заборгованості не містять посилань на договір поставки, у них також не визначений отримувач товару та жодна з видаткових накладних не підкріплена довіреністю отримувача товару. При цьому, скаржник вважає, що видаткові накладні не можуть бути доказом у справі.

Скаржник також зазначає, що в суді першої інстанції він відзначав про неякісність поставленого товару, однак дане питання не було досліджене судом.

Скаржник покликається на те, що судом неправомірно відмовлено в клопотанні про зупинення провадження до вирішення справи №914/1824/13 про визнання договору поставки недійсним, оскільки дійсність договору поставки, яка є предметом спору по справі №914/1824/13 має суттєве значення для вирішення спору в даній справі.

Скаржник зазначає, що при винесенні рішення в частині визначення розміру пені суд першої інстанції керувався програмою «ЛІГА- Закон», що не є джерелом права та за невідомими критеріями здійснює розрахунок пені.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити з огляду на те, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення при повному з'ясуванні усіх обставин справи.

В судове засідання представник відповідача повторно не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому суд вважає за можливе розгляд справи завершити без його участі за наявних в справі доказів про права і обов'язки сторін.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, який підтримав свої позиції, пояснення дав аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що 02.01.2012 р. між сторонами у справі укладено договір № ЛВ про постачання матеріалів будівельного призначення на умовах відстрочення платежу, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання на підставі заявки відповідача передати у власність останнього матеріали будівельного призначення, асортимент, кількість та ціна яких визначена в рахунках-фактурах та/або специфікаціях до договору, що надані позивачем та являють собою невід'ємну частину даного договору, а відповідач у свою чергу зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

Пунктом 5.1.1. договору передбачено, що заявки покупця на поставку товарів обов'язкові для постачальника. Заявки можуть надаватись постачальникові в усній та у письмовій формі засобами поштового, факсимільного зв'язку по електронній пошті або у інший спосіб, прийнятний для покупця.

Як вбачається із матеріалів справи на виконання договірних зобов'язань позивачем було передано відповідачу товар на загальну суму 45 239,67 грн. Факт передачі відповідачу товару підтверджується наступними видатковими накладними: № ЛВ00005618 від 12.11.2012 р. на суму 31 836,75 грн.; №ЛВ00005641 від 12.11.2012 р. на суму 1 838,75 грн.; № ЛВ00005642 від 12.11.2012 р. на суму 1 832,50 грн.; № ЛВ00005469 від 13.11.2012 р. на суму 7 276,92 грн.; № ЛВ00005939 від 27.11.2012 р. на суму 327,75 грн. та № ЛВ00006059 від 04.12.2012 р. на суму 2 127,00 грн.

Підставою поставки згідно вищевказаних видаткових накладних є рахунки-фактури: № ЛВ00007659 від 12.11.2012 р.; № ЛВ00007433 від 01.11.2012 р.; № ЛВ00007697 від 09.11.2012 р.; № ЛВ00007724 від 13.11.2012 р.; № ЛВ00008116 від 27.11.2012 р.; № ЛВ00008154 від 29.11.2012 р., в яких міститься посилання на договір поставки № 26 від 02.01.2012 р.

Вищезазначені видаткові накладні підписано відповідачем без жодних застережень та зауважень щодо якості та кількості поставленого товару.

Пункт 1.3. договору визначає, що підпис уповноваженої особи відповідача, або печатка (штамп) відповідача на відповідній видатковій накладній свідчить про прийом зазначеного в ній товару і про згоду з тим, що товар у накладній відповідає найменуванню та кількості, зазначеним у заявці відповідача.

У п. 3.5. договору сторони погодили, що відповідач оплачує кожну поставлену партію товару не пізніше 14 календарних днів з дати поставки, якщо інше не буде узгоджено між сторонами в специфікаціях до договору.

Відповідачем була частково оплачена видаткова накладна № ЛВ00005618 від 12.11.2012 р. на суму 7 216,33 грн. Залишок вартості товару відповідач не оплатив, у зв'язку з чим у нього перед ТзОВ «ТехноНІКОЛЬ-Центр» склалась заборгованість в сумі 38 023,34 грн.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З урахуванням викладеного, у зв'язку з відсутністю доказів оплати за поставлений товар, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо стягнення з відповідача 38 023,34 грн.

основного боргу.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивачем правомірно нараховано відповідачу 3% річних на загальну суму 361,03 грн. (а.с.9-10), відповідно до поданого розрахунку, враховуючи часткову проплату та період нарахувань по кожній накладній, які правомірно задоволені судом першої інстанції.

Пунктом 8.2. Договору передбачено, що при порушенні покупцем строків оплати товару, останній повинен сплатити постачальникові пеню в розмірі 0,5 % від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пеня.

Оскільки пеня у розмірі 0,5% є більша, ніж підвійна облікова ставка НБУ, то застосовується розмір подвійної облікової ставки НБУ

Судом правомірно задоволена пеня згідно розрахунку (а.с.9-10), сума якої складає 1892,58 грн., враховуючи часткову проплату та період нарахувань по кожній накладній.

Доводи скаржника про те, що судом використовувалися дані «ЛІГА-ЗАКОН» при обрахунку штрафних санкцій, які не є джерелом права, то суд апеляційної інстанції зазначає, що за допомогою даної системи, зокрема за допомогою калькулятора штрафних санкцій, суд перевіряє правильність здійснення розрахунку пені та 3% річних. Тобто, дані калькулятора штрафних санкцій «ЛІГА-ЗАКОН» є допоміжною системою, яка і не виступає джерелом права.

Доводи скаржника про неякісність поставленого товару спростовуються інформацією видаткових накладних, які підписані відповідачем без жодних застережень та зауважень щодо якості та кількості поставленого товару, а також п.1.3. договору, де зазначено, що підпис уповноваженої особи відповідача, або печатка (штамп) відповідача на відповідній видатковій накладній свідчить про прийом зазначеного в ній товару і про згоду з тим, що товар у накладній відповідає найменуванню та кількості, зазначеним у заявці відповідача. Окрім того, даний факт був предметом розгляду в суді першої інстанції.

Щодо доводів скаржника про те, що видаткові накладні не містять посилань на договір поставки, у них також не визначений отримувач товару та жодна з видаткових накладних не підкріплена довіреністю отримувача товару, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається із видаткових накладних, кожна із них містить відбиток печатки ТОВ «Мальви-Маркет» та підпис уповноваженої на отримання товару особи. Окрім того, у зв'язку з тим, що товар отримувався на умовах відстрочення платежу, позивачем виписувалися податкові накладні, в яких міститься посилання на договір поставки та виписані рахунки.

Таким чином, доводи скаржника щодо відсутності та неналежного оформлення видаткових накладних не беруться судом до уваги, оскільки матеріали справи підтверджують факт прийняття товару та вартість такого товару, що визначена в рахунках-фактурах та видаткових накладних на відпуск такого товару, а також частковою проплатою за отриманий товар, що свідчить про прийняття та виконання умов договору.

Доводи скаржника, що суд першої інстанції мав зупинити провадження до вирішення пов'язанюї справи, предметом якої є визнання договору поставки недійсним не беруться судом до уваги, оскільки на момент прийняття рішення судом першої інстанції господарський суд Львівської області рішенням від 03.06.2013 року у справі №914/1824/13 відмовив у задоволенні вимог учасника ТОВ «Мальви-Маркет» про визнання недійсним договору поставки. Окрім того, відсутні правові підстави для зупинення провадження по справі, оскільки в даному провадженні суд не позбавлений можливості провести правовий аналіз укладеного договору.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Зважаючи на те, що апеляційним судом відмовлено в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Мальви-Маркет" витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, залишаються на скаржнику.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Львівської області від 06.06.2013 року в справі №914/1342/13 - залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мальви-Маркет" б/н від 19.06.2013 року- без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя: С. М. Бойко

Судді: Т.Б. Бонк

Р.І. Марко

Повний текст постанови

виготовлено 06.08.2013р.