Постанова № 32900168, 08.08.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

08 серпня 2013 року (14 год. 30 хв.) Справа № 808/5394/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Киселя Р.В.,

при секретарі судового засідання Столяренко О.М.,

за участю представників:

позивача - Куцигіна І.В.,

відповідача - Сергієнко Т.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВС» до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

07.06.2013 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВС» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Державної податкової служби, в якому позивач просить: визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 28.05.2013 №0000522214/4779.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань документального підтвердження господарських відносин з платниками податків ТОВ «Паритет» за період вересень, жовтень 2012 за результатами якої складено акт від 29.04.2013 №107/22-1413/30641361 (далі - Акт перевірки). В обґрунтування висновків Акту перевірки позивача відповідач посилається на відсутність реального характеру правочину укладеного між позивачем та ТОВ «Паритет». На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.05.2013 №0000522214/4779. Висновки Акту перевірки позивач вважає необґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення на думку позивача є безпідставним.

Ухвалою судді від 10.06.2013 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 20.06.2013.

У судове засідання 20.06.2013 представники сторін не прибули.

Ухвалою від 20.06.2013 за клопотаннями сторін провадження у справі було зупинене до 09.07.2013.

Ухвалою від 09.07.2013 провадження у справі було поновлене, судове засідання призначене на 09.07.2013.

У судове засідання, призначене на 09.07.2013, представники сторін не прибули, через що судовий розгляд було відкладено на 23.07.2013.

У судове засідання 23.07.2013 представник відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не прибув.

Усною ухвалою, проголошеною у судовому засіданні 23.07.2013, у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі було відмовлено.

Через неприбуття у судове засідання 23.07.2013 представника відповідача, судовий розгляд було відкладено на 26.07.2013.

Ухвалою від 26.07.2013 за клопотанням представника відповідача провадження у справі було зупинене до 08.08.2013.

Ухвалою від 08.08.2013 провадження у справі було поновлене, судове засідання призначене на 08.08.2013.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що про реальність господарських операцій позивача із ТОВ «Паритет» свідчать дані наданих відповідачу для перевірки документи первинного бухгалтерського та податкового обліку позивача. Посилання відповідача на нікчемність, укладеного позивачем із ТОВ «Паритет» правочину, є необґрунтованим та не доведеним у встановленому законодавством порядку. Зазначив, що відсутність ТОВ «Паритет» за юридичною адресою, не відображення ним сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та не сплата їх до бюджету не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною. Крім того, в обгрунтування позиції, що податкові накладні позивача не підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, позивач посилається на лист ДПС України від 28.03.2013 №7454/7/15-33-17-04, відповідно до якого податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних (пункт 11 підрозділу 2 розділу Х «Перехідні положення» ПК України). Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у запереченнях проти позову, зокрема зазначивши, що висновки, яких дійшов відповідач в Акті перевірки, свідчать про нереальність угоди між позивачем та ТОВ «Паритет». Відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення дій, що становлять зміст договору: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів у ТОВ «Паритет», необхідних для виконання договору свідчить про відсутність реального характеру досліджених операцій та, відповідно, відсутність права позивача на їх врахування при визначенні об'єкта оподаткування податком на додану вартість. Тому, вважає оскаржуване податкове повідомлення - рішення правомірним, через що просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 08.08.2013 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

07.08.2012 між позивачем та ТОВ «Паритет» був укладений договір будівельного підряду №11/12, за яким останній зобов'язався виконати роботи по ремонту покрівлі на об'єкті позивача, за адресою: м. Запоріжжя, бул. Центральний, 4, зал 4, а позивач прийняти роботи та сплатити їх вартість. Вартість робіт та матеріалів визначалася договірною ціною та локальним кошторисом.

21.08.2012 до зазначеного договору між позивачем та ТОВ «Паритет» була укладена додаткова угода, згідно якої окрім робіт визначених зазначеним договором ТОВ «Паритет» зобов'язався виконати роботи по ремонту покрівлі на об'єкті позивача, за адресою: м. Запоріжжя, бул. Центральний, 4, зал 2, 3, 5, а позивач прийняти роботи та сплатити їх вартість. Вартість робіт та матеріалів визначалася договірною ціною та локальним кошторисом.

Згідно довідок про вартість робіт, вартість будівельних робіт за вересень 2012 склала 45000,00 грн., за жовтень 2012 - 39601,01 грн.

За наслідками виконання будівельних робіт 28.09.2012 та від 23.09.2012 між позивачем та ТОВ «Паритет» було підписано акти прийомки виконаних будівельних робіт на суму 45000,00 грн. та 39601,01 грн. відповідно.

У зв'язку із виконанням зазначених робіт ТОВ «Паритет» були виписані податкові накладні від 14.08.2012 №1, від 28.09.2012 №1, від 23.10.2012 №1 на загальну суму 84601,01 грн., в тому числі ПДВ 14100,17 грн.

На загальну суму 84601,01 грн., в тому числі ПДВ 13100,17 грн. ТОВ «Паритет» виписало позивачу рахунки-фактури від 07.08.2012 №СФ-0000006, від 28.09.2012 №СФ-0000009, від 23.10.2012 №0000010.

Відповідно до платіжних доручень від 14.08.2012 №274, від 12.10.2012 №378, від 23.10.2012 №392, від 27.11.2012 №432, від 05.12.2012 №444, від 13.12.2012 №462 позивачем на користь ТОВ «Паритет» було перераховано 84601,01 грн.

На підставі наказу відповідача від 26.04.2013 №522 в період з 29.04.2013 по 29.04.2013 відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача питань документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Паритет» за період вересень, жовтень 2012.

За результатами перевірки 29.04.2013 відповідачем був складений Акт перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог пп. 14.1.36, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. 44.1, 44.3, 44.6 ст. 44, пп. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, ст. 201 Податкового кодексу України, Наказу ДПА України від 02.02.2012 №1492 «Про затвердження форми та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» в результаті чого позивачем завищено податковий кредит за вересень 2012 на суму 4500,00 грн. та за жовтень 2012 на суму 6600,00 грн., який сформований від контрагента ТОВ «Паритет», що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду за вересень-жовтень 2012 на загальну суму 11100,00 грн.

В обґрунтування висновків Акту перевірки відповідач посилається на те, що ним встановлено неправомірне включення в вересні-жовтні 2012 року позивачем до складу податкового кредиту операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Паритет».

Не погодившись із висновками Акту перевірки позивач подав відповідачу заперечення від 17.05.2012 №34, проте відповіддю від 23.05.2013 за №4648/10/22-1413/1055 заперечення позивача не були враховані відповідачем.

На підставі Акту перевірки 28.05.2013 відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000522214/4779, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 13875,00 грн., з яких 11100,00 грн. за основним платежем, 2775,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки позивача посилається на недотримання, позивачем вимог пп. 14.1.36, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. 44.1, 44.3, 44.6 ст. 44, пп. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок здійснення господарських відносин між позивачем та ТОВ «Паритет».

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно п. 44.3 ст. 44 ПК України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У разі ліквідації платника податків документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів, що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.

Згідно п. 44.6 ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Статтею 201 ПК України визначені вимоги до податкової накладної, зокрема: форма, зміст, порядок видачі, порядок віднесення зазначених у ній сум ПДВ до складу податкового кредиту та податкового зобов'язання тощо.

Судом встановлено, що за вересень-жовтень 2012 позивачем задекларовано податкового кредиту на загальну суму ПДВ 11100,17 грн. по операціях з ТОВ «Паритет».

На виконання умов укладеного договору №11/12 від 07.08.2012 та додаткової угоди до нього від 21.08.2012 ТОВ «Паритет» було виконані роботи по ремонту покрівлі. ТОВ «Паритет» були виписані податкові накладні від 14.08.2012 №1, від 28.09.2012 №1, від 23.10.2012 №1 на загальну суму 84601,01 грн., в тому числі ПДВ 14100,17 грн. За наслідками виконання будівельних робіт 28.09.2012 та від 23.09.2012 між позивачем та ТОВ «Паритет» було підписано акти прийомки виконаних будівельних робіт на суму 45000,00 грн. та 39601,01 грн. відповідно.

Позивач розрахувався за виконані будівельні роботи у повному обсязі, про що свідчать відповідні платіжні доручення.

Всі вищевказані документи наявні в матеріалах справи.

В обґрунтування висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач в Акті перевірки посилається на акт від 08.02.2013 №98/2214/30201672 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Паритет» щодо підтвердження господарських відносин платником податків ТОВ «Ферріт-Д» за період з 01.09.2012 по 31.10.2012», який було отримано від ДПІ Шевченківському районі м. Запоріжжя. За результатами зустрічної звірки ДПІ Шевченківському районі м. Запоріжжя було встановлено відсутність факту реального здійснення господарських операцій за період 01.09.2012 по 31.10.2012.

Зазначеним актом від 08.02.2013 встановлено, що ТОВ «Паритет» відсутній за місцем реєстрації, проте правовідносини між позивачем та ТОВ «Паритет» мали місце у серпні-жовтні 2012. На той момент ТОВ «Паритет» було зареєстровано у м. Запоріжжя по вул. Пархоменка, 10, яка знаходиться у Шевченківському районі м. Запоріжжя. Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 30.11.2012 змінилась юридична адреса ТОВ «Паритет», а саме на: м. Запоріжжя, Комунарський район, вул. Юності, 28а. Отже, на час складання ДПІ Шевченківському районі м. Запоріжжя акту від 08.02.2013 №98/2214/30201672 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Паритет» щодо підтвердження господарських відносин платником податків ТОВ «Ферріт-Д» за період з 01.09.2012 по 31.10.2012» ТОВ «Паритет» мало зареєстроване місцезнаходження у іншому адміністративно-територіальному районі, ніж той, який обслуговує ДПІ Шевченківському районі м. Запоріжжя. Відтак, висновки акту ДПІ Шевченківському районі м. Запоріжжя не можуть братися до уваги, оскільки викладені в ньому дані не відповідають фактичним обставинам.

Крім того, відповідно до вимог податкового законодавства, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Судом встановлено, що ТОВ «Паритет» в перевіряємий період мало статус платника податку на додану вартість (свідоцтво платника ПДВ №100349204 від 01.10.2011).

Відтак, ТОВ «Паритет» мало право видавати позивачу податкові накладні на підтвердження факту отримання останнім робіт, які надавались цим підприємством.

Щодо посилання відповідача на нікчемність правочину укладеного між позивачем та ТОВ «Паритет» суд зазначає наступне.

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Паритет» правочинів.

За змістом ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Разом з тим, будь-якого судового рішення щодо визнання правочинів укладених між позивачем та ТОВ «Паритет» відповідачем суду не надано.

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода між позивачем та ТОВ «Паритет» порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності виконання робіт, які економічно необхідні для здійснення діяльності, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - що є лише припущенням.

Відповідно до ст. 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Також, суд зазначає, що у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Відтак, висновок відповідача про нікчемність укладеного позивачем правочину зроблений з огляду на діяльність його контрагента є безпідставним та не обґрунтованим.

Щодо посилання відповідача на порушення позивачем вимог ст. 201 ПК України суд зазначає наступне.

За приписами абзацу дев'ятого пункту 201.10 статті 201 ПК України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Разом з тим пунктом 11 підрозділу 2 розділу XX ПК України визначено, що податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. До платників податку, для яких на дату виписки накладної цим підрозділом не запроваджено обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців восьмого і дев'ятого пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу.

Судом встановлено, що виписані ТОВ «Паритет» позивачу податкові накладні містили суму ПДВ меншу ніж 10 тисяч гривень. Відтак, у ТОВ «Паритет» відсутній обов'язок реєструвати такі податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, судом не встановлено порушень з боку позивача вимог ст. 201 ПК України.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон України №996-ХІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закон України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

У позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт виконання умов договору.

З наведених вище підстав суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та необхідність його скасування.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Доданим до матеріалів справи платіжним дорученням №174 від 04.06.2013 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 138,75 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 98, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВС» до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Державної податкової служби від 28.05.2013 №0000522214/4779, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ВС» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 13875,00 грн., з яких за основним платежем 11100,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2775,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВС» (код ЄДРПОУ 30641361, зареєстроване: 69005, м. Запоріжжя, бул.Центральний, 4) судовий збір у сумі 138,75 грн. (сто тридцять вісім гривень 75 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль

Постанова виготовлена у повному обсязі 09.08.2013.