Ухвала суду № 32897597, 07.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" серпня 2013 р. м. Київ К/800/23900/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Костенка М.І. Маринчак Н.Є. за участю секретаря судового засідання Паламарчук А.О.

та представників сторін: від позивача - Джунь А.І.,

від відповідача - Гаджиєв Р.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 р.

у справі № 2а-8266/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УкрВата»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УкрВата» (далі - позивач, ТОВ «УкрВата») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва), в якому просило суд визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.03.2012 р. № 0001442208, № 0001452208 та № 0000282305.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 р., адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у письмових запереченнях та в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 16.01.2012 р. по 24.02.2012 р. працівниками ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «УкрВата» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 р. по 30.09.2011 р., за результатами якої складено акт перевірки від 13.03.2012 р. № 270/23-07/31301408 та встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 2.4 і 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 2 493 845 грн. та заниження податку на додану вартість на суму 107 984 грн.; пунктів 2.8 та 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 15.12.2004 р. № 637.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 27.03.2012 р. винесено податкові повідомлення-рішення № 0001442208, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства в розмірі 2 681 346 грн., в тому числі 2 493 845,00 грн. за основним платежем та 187 501 грн. за штрафними (фінансовими) санкціям, № 0001452208, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 107 985 грн., в тому числі 107 984 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0000282305, відповідно до якого позивачу нараховано штрафних (фінансових) санкцій на суму 4 432,36 грн.

За результатами адміністративного оскарження позивачем спірних податкових повідомлень-рішень від 27.03.2012 р. № 0001442208, № 0001452208 та № 0000282305, рішенням ДПС у м. Києві від 05.06.2012 р. № 83328/10/12-114 зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги ТОВ «УкрВата» залишена без задоволення.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для нарахування позивачу вказаних податкових зобов'язань, стали наступні встановлені податковим органом у ході перевірки обставини.

Так, перевіряючими встановлено, що ТОВ «УкрВата» задекларувало суми валових витрат за 2010 рік у розмірі 3 000 000 грн., за І квартал 2011 року у розмірі 3 974 708,94 грн. і за ІІ квартал 2011 року у розмірі 3 261 598,10 грн., а також суму податкового кредиту за березень-червень 2011 року у розмірі 107 984,00 грн. з податку на додану вартість з вартості придбаних товарів, по взаємовідносинам ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс».

Всього до складу валових витрат за договорами поставок укладеними між позивачем та ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», ТОВ «УкрВата» були віднесені витрати на вартість товару та матеріалів, придбаних в сумі 10 236 307,04 грн., в тому числі 8 842 885,20 грн. за договором № 199 та в сумі 1 393 421,84 грн. за договором № 200.

Як стверджує відповідач, ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс» є суб'єктом господарювання, що має ознаки фіктивності, визначені статтею 551 Господарського кодексу України, а отже, договори ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс» відповідно до частин першої та другої статті 215, частин першої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

На підставі вищевикладеного ДПІ у Солом'янському районі м. Києва зроблено висновок, що податкові накладні та первинні документи, виписані на виконання договорів поставок, укладених між ТОВ «УкрВата» та ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», товари та матеріали, за якими не могли бути поставлені, не мають юридичної сили первинних документів, а тому не можуть бути підставою для відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Також при перевірці дотримання позивачем вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 15.12.2004р. № 637, перевіряючими встановлено, що ліміт залишку готівки в касі ТОВ «УкрВата» протягом періоду з 01.10.2010 р. по 30.09.2011 р. позивачем не встановлено.

Разом з тим, за цей період виявлено випадки видачі з кас підприємства готівкових коштів (по рахунку 372.1 «Витрати на відрядження») без підпису одержувача. Зазначені випадки за 06.12.2010 р. зумовили перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі (0, 00 грн.) на суму 2 216,18 грн.

Заперечуючи такі твердження податкового органу, суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

З положень зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку.

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, що між ТОВ «УкрВата» (Покупець) та ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс» (Продавець) були укладені договори поставок від 17.12.2010р. № 199 та № 200, згідно яких Продавець зобов'язується продати, а Покупець прийняти та оплатити вироби медичного призначення, що належним чином зареєстровані на території України як вироби медичного призначення та мають відповідні реєстраційні посвідчення (за Договором №199) та бавовняне волокно відбілене та пакувальні матеріали (за Договором №200), в асортименті та кількості, що погоджуються сторонами у товарних накладних. Загальна вартість товару за Договором № 199 становить 10 000 000 грн., а за Договором № 200 - 5 000 000 грн.

Реальність господарських відносини між позивачем та ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс» підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними щодо поставки та отримання придбаних товарів на складі позивача, платіжними дорученнями, виписками з банківського рахунку позивача, податковими накладними.

Зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та відповідають вимогам законодавства України.

Правовідносини між позивачем та контрагентом не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

Відповідач не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочини між позивачем та контрагентом, як зазначалося раніше, були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме не суперечили моральним засадам суспільства, отримання послуг та товарів здійснювалось для використання останніх у господарській діяльності, зокрема, виконання укладених договорів з іншими контрагентами щодо вказаних послуг та товарів.

На момент здійснення правовідносин контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник податків, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та встановлено судами попередніх інстанцій, а також не заперечується відповідачем.

Крім того, нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів.

Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Крім того, в ході проведеної перевірки податковим органом не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

З цього приводу є безпідставними посилання відповідача у касаційній скарзі на притягнення керівника контрагента позивача до кримінальної відповідальності.

Крім того, відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

З інформації що міститься у постанові Ленінського районного суду м.Києва від 08.02.2013 р. по справі № 1-445/13 стосовно ОСОБА_6 не вбачається встановлення фактів щодо спірної операції, оскільки відповідно до статті 72 КАС України для адміністративного суду є обов'язковим вирок суду, який набрав законної сили, в питаннях чи мало місце діяння, чи вчинено воно цією особою.

Вищевикладене ще раз підтверджує, що зазначені господарські операції між позивачем та ТОВ «Бізнес Сервіс А-плюс» носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином.

Щодо виявлених відповідачем під час проведення документальної перевірки ТОВ «УкрВата» випадків видачі з каси підприємства готівкових коштів (по рахунку 372.1 «Витрати на відрядження») без підпису одержувачів на загальну суму 2 216,18 грн., та як наслідок - перевищення ліміту залишку готівки в касі на аналогічну суму, що призвело до застосування щодо позивача штрафних (фінансових) санкцій на суму 4 432,36 грн., суд касаційної інстанції погоджується з твердженням судів попередніх інстанцій, що оскільки відповідачем не надано жодних документів які безпосередньо засвідчують факт вчинення порушення та підтверджують правомірність застосування до позивача вказаних штрафних (фінансових) санкцій, протиправним є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі пункту 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 р. № 436/95 податковим повідомленням-рішенням від 27.03.2012 р. № 0000282305.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 27.03.2012 р. № 0001442208, № 0001452208 та № 0000282305, вимоги щодо скасування зазначених податкових повідомлень-рішень були обґрунтовано задоволені.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 р. у справі №2а-8266/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) М.І. КостенкоПомічник судді (підпис) Н.Є. Маринчак З оригіналом згідно Т. В. Давидовська