Ухвала суду № 32897545, 05.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2013 року м. Київ К/9991/65478/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Острович С.Е.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Золочівському районі Львівської області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.10.2010 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2011 р.

у справі № 2а-6757/10/1370

за позовом Золочівського міського виробничого житлово-комунального підприємства

до Державної податкової інспекції у Золочівському районі Львівської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Золочівське міське виробниче житлово-комунальне підприємство (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Золочівському районі Львівської області (далі - відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22.10.2010 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2011 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.07.2010 р. №0000301600/1 та №0000291600/1, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», за результатами якої складено акт від 07.05.2010 року № 9/15-213/03348703.

На підставі проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.05.2010 р. № 0000301600/0 та № 0000291600/0, якими визначено штрафні санкції, відповідно у розмірі 10 % у сумі 301,78 грн., та 20 % у сумі 2945,83 грн., за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов'язання, а саме: податку на додану вартість за грудень 2009 р.

За результатами адміністративного узгодження, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.07.2010 р. № 0000301600/1 та № 0000291600/1, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в матеріалах справи наявні платіжні доручення за січень 2010 року на загальну суму понад 14000,00 грн., в яких платником податків вказано призначення платежу - «ПДВ за грудень 2009 року». При цьому, податковим органом було самостійно змінено призначення цих платежів під час перерахування коштів до бюджету, що відображено в акті перевірки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем до податкового органу подано податкову декларацію від 01.02.2010 року № 25956 з податку на додану вартість за грудень 2009 року, відповідно до якої визначено суму податку, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач платіжними дорученнями частково сплатив суму узгодженого податкового зобов'язання з призначенням платежу «ПДВ за грудень 2009 р.».

При цьому податковим органом вказаний платіж спрямовано на погашення податкового боргу, який виник за минулі періоди.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність таких дій податкового органу та вважає за необхідне зазначити, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України, належить виключно платнику податків, тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Виходячи із змісту п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Таким чином, платник податку, самостійно визначивши та перерахувавши до бюджету суми з податку на додану вартість, виконує своє зобов'язання зі сплати цього податку за визначений ним період.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Утім, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого п.п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Оскільки у податкового органу не було правових підстав направляти у рахунок погашення податкового боргу сплачені платником податків суми за інші періоди, ніж визначені таким платником, то визначення періоду протягом якого відбулася затримка сплати узгодженого податкового зобов'язання, виходячи із дати погашення платником податків інших зобов'язань, є помилковим. Отже, безпідставними є висновки податкового органу щодо несвоєчасності сплати позивачем сум узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а відтак застосування штрафних санкцій також є неправомірним.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Золочівському районі Львівської області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.10.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2011 р. у справі № 2а-6757/10/1370 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Острович С.Е.