Ухвала суду № 32892505, 06.08.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Здоровиця О.В.

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 51

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І.

при секретарі Папоян К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу відповідача - державного підприємства «Добропіллявугілля» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Добропіллявугілля» про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2013 року з ДП «Добропіллявугілля» на користь ОСОБА_1 стягнуто на відшкодування моральної шкоди 16 000 грн. (а.с. 29-30).

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідачем на нього подана апеляційна скарга. Посилаючись на недоведеність факту моральних страждань позивача та протиправності дій відповідача, відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с. 34).

В судове засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1, представник ДП «Добропіллявугілля» не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним сином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення їм 01 серпня 2013 року повісток про явку до суду 06 серпня 2013 року (форма № 119) (а.с. 46-47). Причини неявки у судове засідання сторони не повідомили і відповідно до частини 2 ст. 77 ЦПК України вважається, що вони не з'явилися у судове засідання без поважних причин.

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав:

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позивач тривалий час з 1977 року перебував у трудових правовідносинах з ДП «Добропіллявугілля», працював на шахті «Новодонецька». Наказом № 139-к від 02 липня 2012 року звільнений з роботи з 02 липня 2012 року за п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін (а.с. 4-7).

Під час виконання трудових обов'язків заступника головного інженера з виробництва з позивачем 22 лютого 2010 року стався нещасний випадок, а саме: відповідно до його посадових обов'язків ОСОБА_1 проводив обстеження виробіток 4-ї північної лави уклону № 2 пласта К7 горизонту 320 метрів. Під час пересування по дерев'яним трапам, пробитим між рейками рельсового путі Р-24 наклонної частини квершлагу № 4 уклону №2 пласта К7 горизонту 320 метрів, ОСОБА_1 послизнувся, впав та при цьому вдарився головою о сходні трапів, внаслідок чого отримав черепно - мозкову травму, струс головного мозку, закритий перелом нижнього щелепу справа, про що 22 лютого 2010 року був складений акт № 11 про нещасний випадок на виробництві (форма Н-1) (а.с. 9).

Згідно виписки із акту огляду МСЕК серія 10 ААА № 035118 від 22 червня 2010 року позивачу за цим трудовим каліцтвом вперше була встановлена втрата професійної працездатності - 40 % на строк з 22 червня 2010 року по 22 червня 2011 року (а.с. 21), а рішенням МСЕК від 21 червня 2011 року втрата професійної працездатності позивачу за цим трудовим каліцтвом була встановлена - 40% безстроково та він був визнаний інвалідом 3 групи (а.с. 11).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві 20 лютого 2010 року позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає йому відшкодуванню на підставі ст. 2371 КЗпП України.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 2371 КЗпП України, згідно якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначене випливає з рішення Конституційного суду України від 08 жовтня 2008 року по справі № 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), в пункті 5 якого зазначено, що статтею 1167 ЦК України та статтею 2371 КЗпП України застрахованим громадянам, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про охорону праці» працівник зобов'язаний дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно - правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Та обставина, що в акті № 11 про нещасний випадок на виробництві причиною нещасного випадку в п. 7 зазначена - невиконання посадових обов'язків, а в п. 10 особами, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, зазначено - позивача, як заступника головного інженера з виробництва дільниці «Управління» ВП «Шахта «Новодонецька», який порушив п. 3.14.7 «Посадової інструкції заступника головного інженера з виробництва», не звільняє відповідача від відповідальності за завдану позивачу моральну шкоду, оскільки нещасний випадок стався і через порушення начальником дільниці № 1 ВП «Шахта «Новодонецька» ОСОБА_2 п. 2.5 «Посадової інструкції начальника дільниці № 1», про що зазначено в п. 10 акта, що свідчить про те, що роботодавець, тобто відповідач, порушив право позивача на безпечні умови праці та спростовує доводи відповідача щодо недоведеності його вини в заподіянні позивачу моральної шкоди, що спричинена внаслідок нещасного випадку. Перебуваючи на своєму робочому місці та на території підприємства, позивач отримав ушкодження здоров'я, не лише через свою необережність, але і з вини працівників відповідача, що є відповідальними за дотримання законодавства про охорону праці.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до ст. 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Та обставина, що під час укладення трудового договору позивач був повідомлений про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан здоров'я, не звільняє відповідача від обов'язку створити безпечні і нешкідливі умови праці та відповідно до ст. 158 КЗпП України вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.

Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, оскільки позивачем не надано висновку медико-соціальної комісії про встановлення позивачу факту заподіяння моральної шкоди, не ґрунтуються на законі.

Згідно п. 1.1 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», який був затверджений наказомом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212, на який посилається відповідач, на МСЕК дійсно було покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Такий обов'язок випливав з вимог частини 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яким до 20 березня 2007 року було передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. по справі № 1-9/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.

Стаття 2371 КЗпП України не передбачено надання таких висновків медичних органів як умови відшкодування моральної шкоди.

Крім того, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 року № 420 «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків» наказ МОЗ України від 22 листопада 1995 року № 212 «Про затвердження Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», на який посилається відповідач, визнано таким, що втратив чинність.

«Порядком та Критеріями встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 року № 420, який набрав чинності 28 вересня 2012 року, тобто був діючим на час звернення позивача до суду, на МСЕК не покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Не покладено на МСЕК такий обов'язок і «Положенням про медико-соціальну експертизу», яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи».

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про нещасний випадок на виробництві, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, медичні документи про стан здоров'я позивача.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок порушення відповідачем права позивача на безпечні умови праці позивачу заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок порушення законного права на безпечні умови праці позивач отримав травму, йому встановлена стійка втрата професійної працездатності, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір грошової компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер заподіяної шкоди, ступінь втрати позивачем професійної працездатності (40%), ступінь його вини в нещасному випадку та оцінив моральні страждання позивача в 16 000 грн.

Відповідно до частини 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим.

Позивач у віці 55 років отримав травму, внаслідок якої значно втратив професійну працездатність (на 40%), визнаний інвалідом, відновлення стану його здоров'я є неможливим.

Будь-яких доводів щодо визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди відповідачем в апеляційній скарзі не наведено.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача - державного підприємства «Добропіллявугілля» відхилити.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Т.І. Биліна