Рішення № 32890811, 09.08.2013, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №1706/1875/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2013 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Сидоренко З.С.,

при секретарі Пінчук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про недійсність правочину - договору №ROR0GI0000006005 від 12.03.2008 року,

в с т а н о в и в:

Позивач Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулося в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ROR0GI0000006005 від 12.03.2008 року в розмірі 290838,61 грн.:

- звернути стягнення на квартиру загальною площею 73,60 кв.м., житловою площею 47,60 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №ROR0GI0000006005 від 12.03.2008 року) Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "Приватбанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки;

- виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.

Крім того, просить стягнути з відповідача судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до укладеного договору №ROR0GI0000006005 від 12.03.2008 року відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 123725 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12.03.2022 року. У порушення норм закону та умов договору, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, що призвело до збитків позивача, які мають вираз у залученні позивачем вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченої заборгованості позичальника та внести витрати по сплаті податків та інших обов'язкових платежів з цих коштів. У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 24.10.2012 року має заборгованість 290838,61 грн., яка складається з наступного: 120271,55 грн. - заборгованість за кредитом, 119151,84 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 51415,22 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ "Приватбанк" і відповідач 12.03.2008 року уклали договір іпотеки №ROR0GI0000006005. Згідно з договором іпотеки відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 73,60 кв.м., житловою площею 47,60 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 176750 грн. У разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У свою чергу, відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" та просить:

- визнати недійсним договір про іпотечний кредит №ROR0GI0000006005 від 12.03.2008 року та вчиненим шляхом обману із сторони ПАТ КБ "Приватбанк" з моменту його укладення;

- застосувати наслідки недійсності правочину - двосторонню реституцію, а саме зобов'язати ПАТ КБ "Приватбанк" повернути йому сплачені по договору про іпотечний кредит №ROR0GI0000006005 відсотки та пеню в розмірі100767,55 грн. та зобов'язати його повернути ПАТ КБ "Приватбанк" залишок неповернутого тіла кредиту в сумі 120271,55 грн.

Свої вимоги зустрічного позову мотивує тим, що всі свої зобов'язання по договору про іпотечний кредит за №ROR0GI0000006005 від 12.03.2008 року, в тому числі в частині сплати за користування кредитом у розмірі 15,00% річних, тобто в тому вигляді, який був початково укладений, він повністю виконує. Заборгованість виникла через одностороннє збільшення процентних ставок за користування кредитом із 15% до 30%. ПАТ КБ "Приватбанк" виходячи із його листа від 25.12.2008 року за №20.1.3.3/6=33734, в якому він аргументує збільшення ставки лише зміною конюктури ринку, не надаючи жодних доказів безпосереднього впливу на вартість виданого йому кредиту, що зумовило ріст процентної ставки в два рази, відповідного розрахунку збільшення процентної ставки за кредит у відповідності до Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженого постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року №168, а також при цьому допущено порушення умов договорів стосовно подання пропозицій Державній іпотечній установі по відступленню права вимоги по кредитному договору, своєчасності надання повідомлень про збільшення відсоткової ставки та ін. Це призвело до порушення його прав та інтересів визначених умовами договору та законодавством України. Крім цього, банком допущено порушення законодавчо встановленої процедури укладення таких договорів. З його вини умови договору суперечать вимогам діючих цивільних актів та укладений шляхом обману.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом Попович С.М. позов підтримав, зустрічний позов ОСОБА_1 не визнав.

Відповідач за первісним позовом позов ПАТ КБ "Приватбанк" не визнав, оскільки аналогічний позов уже розглядався і в задоволенні якого рішенням суду від 16 липня 2009 року було відмовлено. Вказане рішення вступило в законну силу. Зустрічний позов підтримав у повному обсязі.

Вислухавши сторони та дослідивши докази по справі, суд закриває провадження за первісним позовом з постановленням ухвали, як окремого документу, а зустрічний позов задовольняє повністю з наступних підстав.

Згідно договору про іпотечний кредит №ROR0GI0000006005 від 12.03.2008 року (а.с.12-15) ЗАТ КБ "Приватбанк" (з подальшою зміною найменування на ПАТ КБ "Приватбанк" надав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 123725 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15% річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами було укладено договір іпотеки нерухомого майна №ROR0GI0000006005 від 12.03.2008 року (а.с.16-18).

Абзацом 2 п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" серед іншого передбачає, що відносини, які витікають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян у тому числі про надання кредитів регулюються положеннями Закону України "Про захист прав споживачів".

Згідно з п.2 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" (надалі Закон), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути потрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію.

Пунктом 2.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року №168 (надалі Правила) передбачено, що банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

У відповідності до п.2.5 Правил, банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

У листі НБУ "Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" від 16.06.2007 року №40-117/2093-6134 зазначено, що метою розробки Правил було встановлення єдиного для усіх банків порядку надання споживачу повної та достовірної інформації про сукупну вартість кредиту.

Одночасно, слід зазначити, що листом від 19.01.2006 року №18-112/219-637 НБУ звернув увагу банківської спільноти на необхідність врахування банками у своїй кредитній політиці вимог ст.11 Закону. Зокрема, наголошувалось на необхідності перегляду діючих форм кредитних договорів. Разом з цим зверталася увага банків на можливість виникнення в їх діяльності певних ризиків під час укладення та виконання договорів про споживчий кредит з фізичними особами, що обумовлені нормами ст.11 Закону.

Суд вважає за необхідне підкреслити, що договір споживчого кредиту - це правочин, який надає споживачу особливі засоби правового захисту, які не притаманні для інших банківських правочинів.

ПАТ КБ "Приватбанк", надаючи кредит ОСОБА_1, не виконав свого обов'язку по виконанню вимог Закону та Правил по наданню інформації про умови кредитування при укладені договору про іпотечний кредит, чим ввів в оману ОСОБА_1

У судовому засіданні вказані обставини представник банку не спростував та не надав доказів, які б дані обставини заперечили.

Оскільки банк проігнорував вищезазначені вимоги, то це є однією із підстав визнання договору недійсним, адже згідно з п.2 ч.2 ст.19 Закону підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Крім того, що стосується типу відсоткової ставки, яка передбачена п."г" ч.2 ст.11 Закону, то банк зобов'язаний був повідомити письмово який саме тип відсоткової ставки буде міститися у договорі - фіксована чи/або змінна, як це встановлено п.п.2.1 п.2 Правил.

Невизначення в договорі кредиту типу відсоткової ставки - фіксованої чи/або змінної - свідчить про недосягнення позичальником і банком згоди щодо всіх істотних умов, а отже, про неукладення кредитного договору.

Слід вказати, що в оскаржуваному кредитному договорі відсутній розпис загальної вартості кредиту, а таким чином відсутня істотна умова договору - ціна (ст.632 ЦК України).

Зі змісту ч.4 ст.11 Закону вбачається, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.

Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Розмір відсоткової ставки може бути переглянутий лише за умови, що сторони визначили таку ставку, як змінну. При цьому абз.4 п.3.4 Правил зобов'язує банк визначити в кредитному договорі правило, згідно з яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договір про надання кредиту передбачає можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках.

Пунктом 8.9 договору про іпотечний кредит передбачено, що кредитор може змінити розмір відсоткової ставки в сторону збільшення у разі настання будь-якої із наступних обставин, а саме:

а) порушення позичальником кредитної дисципліни (тобто, неналежного виконання умов цього договору та/або умов договорів, за яким надано забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором); та/або

б) погіршення фінансового стану позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу, що проводиться кредитором відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи тощо, а також даних по виконанню позичальником кредитної дисципліни, тобто, своєчасне погашення заборгованості та/або виконання інших зобов'язань, передбачених цим договором; та/або

в) здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами та/або кредитом, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ; підвищення ставки за кредитами кредиторів України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); підвищення ставки більш ніж на 3 (три) відсоткових пункту за бланковими кредитами "овернайт" НБУ з дати укладення цього договору чи останнього перегляду відсоткової ставки.

Мотивуючи кожен із вищевказаних пунктів слід зазначити наступне.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 належно виконував умови кредитного договору, що підтверджується змістом рішення Дубровицького районного суду від 16 липня 2009 року (а.с.65). Вказане рішення набрало законної сили.

Частиною 3 ст.61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом не надав суду будь-якого документального підтвердження погіршення фінансового стану позичальника, тобто ОСОБА_1, що свідчить про те, що п.п."б" п.8.9. Договору порушений не був.

Абзацом 2 п.3.5. Правил передбачено, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Зі змісту ст.10561 ЦК України вбачається, що у кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Крім того, у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір процентної ставки.

Суд особливу увагу звертає на те, що встановлення умов в п.8.9. Договору можливості банку змінювати процентну ставку без правила за яким змінюється процентна ставка за кредитом, всупереч вимогам п.3.4. та п.3.5 Правил є підставою для визнання його недійсним у відповідності до ст.ст.203, 215 ЦК України.

Вказана обставина представником позивача за первісним позовом у судовому засідання спростована не була.

Як пояснив ОСОБА_1, при виконанні банком свого обов'язку по ознайомленню із умовами кредитування, він не допустив би укладення договору із такою умовою, яка не встановлює чіткого правила зміни процентної ставки та без обґрунтування реального впливу факторів на собівартість одержаного кредиту.

Саме вказана обставина свідомо допущена банком для введення в оману ОСОБА_1 щодо умов по зміні процентної ставки.

Аналізуючи далі оскаржуваний договір, вбачається, що в п.1.1. даного договору вказано, що річна процентна ставка за кредит становить 15%.

Однак, при такій формулі ануїтетного місячного платежу та в розмірі 1782,96 грн., як це вказано банком у договорі, та при виконанні умов, вказаних у п.2.5. договору, згідно якого розрахунок відсотків здійснюється із фактичної кількості днів у місяці і 360 днів у році, та в п.2.6 договору - сплата процентів передує сплаті заборгованості за кредитом, річна процентна ставка буде вища, ніж вказана у п.1.1. договору і становитиме 15,21%, а не 15 (коефіцієнт в чисельнику формули встановленої в договорі - 0,012673611 * 12 місяців * 100 = 15,21%).

Проведення розрахунків по визначенню дати остаточного погашення тіла кредиту за такими розмірами місячного ануїтетного платежу і за такими умовами договору, де погашення процентів передує погашенню тіла кредиту, суму кредиту неможливо погасити в строки, передбачені договором до 12.03.2022 року.

При дотриманні умов договору, реальне погашення можливе було б лише через місяць після встановленого договором строку та сума процентів повинна бути більша ніж вказана в додатку до договору на 755,82 грн. Тобто умовами договору встановлено скрите вимушене порушення відповідачем строків погашення кредиту. В той час, як при застосуванні річної ставки, вказаної в п.1.1 договору - 15%, при такому ж ануїтетному платежу, умов вказаних у п.2.6 та фактичних днів у місяцях і році, погашення кредиту наставало б раніше на п'ять місяців та із меншою вартістю - ціною за кредит - на 8870,21 грн.

Вказаний розрахунок чітко прописаний в додатку, наданому ОСОБА_1

При місячному ануїтетному платежі по формулі ДІУ (в чисельнику формули місячна процентна ставка (коефіцієнт) береться як відношення річної - 15% до кількості місяців у році), що є абсолютно логічною, погашення теж можливе 12.03.2022 року, але сума процентів (ціна) на 2197,26 грн. менша ніж передбачено додатком №1 Договору (175812,28 грн.).

Будь-які розрахунки погашення кредиту та сплати процентів, виходячи із самих умов Договору, показують невідповідність ціни вказаної у Договорі.

Завищення ціни кредиту викликано і самим п.2.5 Договору, оскільки підсумок фактичної кількості днів у місяцях за рік завжди буде більше ніж 360 днів, а тому місячну ставку необхідно визначити як відношення річної ставки 15% на 12 місяців, а середньоденна - до фактичної кількості днів у році, тобто до 365 днів.

В судовому засіданні представником банку не було спростовано формулу по визначенню ануїтетного місячного платежу.

При відсутності графіку платежів всупереч вимогам п.3.2 Правил, така встановлена формула розрахунку місячного ануїтетного платежу є завуальованим завищенням вартості кредиту та є свідомим обманом з боку банку для одержання скритого додаткового доходу, ніж це передбачено п.1.1 Договору.

При наявності такого графіку, позичальник, тобто ОСОБА_1, міг би передбачити збільшену суму платежу. Без графіку платежів, суму процентів по одній лише формулі неможливо встановити, а тому сума процентів за кредит в розмірі 175812,28 грн. вказана у додатку №1 до Договору, не може бути обґрунтованою.

Крім того, не можуть бути законними дії банку по пропонуванні ОСОБА_1 надання кредиту по ціні меншій ринковій та з наданням гарантії нижчої його ціни від ринкової на протязі всього періоду користування кредитом з посиланням на рефінансування з боку Державної іпотечної установи (ДІУ) та наявність для цього відповідної Генеральної угоди, завідомо знаючи, що ніяких відносин із ДІУ по наданому кредиту не буде вчинено та при реальній відсутності можливості надати такий кредит за вказаною ціною.

Вищевказане підтверджується відповіддю ДІУ від 27.02.2013 року наданої на звернення ОСОБА_1 (а.с.67), де чітко зазначено, що станом на 25 лютого 2013 року пропозиції щодо відступлення прав вимоги для здійснення рефінансування за кредитом ОСОБА_1 від банку не надходило.

Зазначений факт порушує вимоги п.1 та п.4 ч.3 Закону України "Про захист прав споживачів".

В даному випадку, причинами для неодноразового підняття відсоткової ставки за кредитним договором слугувало те, що ДІУ, яка надавала кошти для іпотечного кредитування населення комерційним банкам України, відмовилась їх рефінансувати, тобто викупляти.

Однак, суд не вбачає з п.8.9. Договору вищевказаної підстави для зміни відсоткової ставки за кредитом.

В даній ситуації, банк недобросовісно повівся з позичальником, а саме з ОСОБА_1, повідомляючи йому неправдиві відомості зловживаючи його довірою до банків в цілому.

Суд критично оцінює листи, які надсилались ОСОБА_1, а саме лист від 31.07.2008 року (а.с.61), лист від 02.09.2008 року (а.с.62), лист від 21.11.2008 року (а.с.63), лист від 25.12.2008 року (а.с.64) з посиланням на відмову ДІУ в рефінансуванні, якої фактично не було по причині не надходження пропозицій від банку, оскільки останні надсилались з метою обійти шляхом обману умови договору та створити для себе підстави збільшувати процентну ставку за кредит, яка діяла на ринку (а.с.95), оскільки наданий кредит за ставкою (ціною) вказаній у договорі, або в тих межах, в яких видавались іпотечні кредити при рефінансуванні ДІУ. не міг виконуватись.

Зі змісту ст.19 Закону вбачається, що нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг.

Підсумовуючи пояснення ОСОБА_1, суд переконався в тому, що саме завірення його про здешевлення кредиту на протязі всього періоду користування ним через рефінансування кредиту з боку ДІУ, спонукало його до вчинення такого правочину.

Пункт 4 ч.5 ст.11, ч.ч.1-2, п.3 ч.3 ст.18 Закону передбачають, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати до договорів зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, а також встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця щодо сплати споживачем непропорційно великої суми процентів (понад 50% вартості продукції).

При такому трактуванні змінення процентної ставки банком та встановлення її до 30 відсотків з урахуванням умов викладених у Розділі 6 Договору, суми процентів для ОСОБА_1 перевищуватимуть 60 відсотків, тобто є несправедливими.

В договорах зі споживачами про надання кредиту заборонено встановлювати дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Частиною 6 ст.19 Закону передбачено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно п.9 ч.1 ст.6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" договір повинен містити: права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Так, умовами кредитного договору передбачено відповідальність ОСОБА_1 Однак, в той же час, в Договорі абсолютно відсутні наслідки невиконання банком своїх обов'язків.

Відповідно до ст.21 Закону "Про захист прав споживачів" такі умови договору вважаються в будь-якому разі порушенням права ОСОБА_1, як споживача, оскільки порушено принцип рівності сторін договору.

Згідно зі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За змістом ст.216 ЦК України суд може застосувати реституцію, як наслідок недійсного правочину.

Встановлено в судовому засіданні, що станом на 11 березня 2013 року ОСОБА_1 сплачено всього 104130 грн., що на 718,32 грн. більше ніж передбачалось умовами Договору.

Виходячи із даних позовної заяви банку, заборгованість по тілу кредиту становить 120271,55 грн., тобто в погашення тіла кредиту занесено лише 3453,45 грн., решту - 100676,55 грн. віднесено на сплату процентів за кредит та пені.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що зміст правочину, а саме договору про іпотечний кредит №ROR0GI0000006005 від 12.03.2008 року, суперечить чисельним нормам законодавства України, що в свою чергу є підставою для визнання вказаного договору недійсним із застосуванням правових наслідків його недійсності.

Керуючись ст.ст.203, 215, 216, 230, 236, 638, 1054, 10561 ЦК України, Законом України "Про захист прав споживачів", Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року №168, Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст.ст. 10, 60, 88, 212-215, 224, 292, 294 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Зустрічний позов задоволити.

Визнати недійним договір про іпотечний кредит №ROR0GI0000006005 від 12.03.2008 року та вчиненим шляхом обману із сторони ПАТ КБ "Приватбанк" з моменту його укладення.

Зобов'язати ПАТ КБ "Приватбанк" повернути ОСОБА_1 сплачені по договору про іпотечний кредит №ROR0GI0000006005 від 12.03.2008 року відсотки та пеню в розмірі 100767,55 грн. (сто тисяч сімсот шістдесят сім гривень 55 копійок).

Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ПАТ КБ "Приватбанк" залишок неповернутого тіла кредиту в сумі 120271,55 грн. (сто двадцять тисяч двісті сімдесят одна гривня 55 копійок).

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Рівненської області через Дубровицький районний суд з поданням апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: підпис.

З оригіналом згідно.

Голова Дубровицького

районного суду Сидоренко З.С.