Постанова № 32883141, 03.07.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2013 р. Справа № 804/7538/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімтрейд» до Криворізької південної міжрайонної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000542220 від 29.04.2013р., -

ВСТАНОВИВ:

31.05.2013р. ТОВ «Ексімтрейд» звернулося до Криворізької південної міжрайонної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби та просить визнати протиправним та повністю скасувати податкове повідомлення-рішення №0000542220 від 29.04.2013р. направлене на адресу позивача за платежем на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 250000,01 грн., в тому числі за основним платежем сума 166666,67 грн., за штрафними санкціями на суму 83 333,34 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податковою інспекцією було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності формування податкових зобов'язань і податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «НУФ Дітекон» у травні 2012р. та з ТОВ «Таурус Голд» у липні 2012р. за результатами якої складено акт від 22.03.2013р. №413/224/25004967 та на підставі якого винесено вищевказане оспорюване податкове повідомлення-рішення від 29.04.2013р. Позивач вважає, що висновки, викладені в акті перевірки зроблені з перевищенням повноважень, наданих податковій інспекції та не відповідають дійсності, оскільки позивачем були надані до перевірки усі первинні бухгалтерські документи з вищезазначеними контрагентами, що підтверджують реальність здійснення господарської операції, а покладення відповідальності на позивача ні би то за порушення законодавства, які вчинені контрагентами позивача суперечить Конституції України та нормам Податкового кодексу України, висновки податкового органу про нікчемність укладених правочинів зроблені з перевищенням повноважень та лише на припущеннях податкового органу, оскільки правочини ніким недійсними (нікчемними) у встановленому законодавством порядку не визнавались, а посадові особи позивача до відповідальності за порушення податкового законодавства не притягувались, а тому на думку позивача, ним правомірно сформований податковий кредит по правовідносинах з вищевказаними контрагентами у зв'язку з чим вважає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Окрім того, позивач посилається і на судові рішення, винесені відносно його контрагентів, якими визнано дії податкового органу неправомірними.

Відповідач в судове засідання не з'явився, однак 02.07.2013р. електронною поштою надіслав до суду заперечення на позов в яких просить в задоволенні позові відмовити в повному обсязі та перенести розгляд справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю присутності повноважного представника.

Розглянувши вищезазначене клопотання про перенесення розгляду справи, суд не находить підстав для його задоволення, оскільки воно є необґрунтованим з огляду на те, що відповідач у судове засідання 21.06.2013р. також не з'явився, подавав клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом та розгляд справи відкладений на 03.07.2013р. у зв'язку з чим суд приходить до висновку про те, що, не з'являючись в судове засідання, заявляючи клопотання вдруге про відкладення розгляду справи, відповідач у такий спосіб, зловживаючи своїм процесуальним правом, намагається затягнути строки розгляду справи, встановлені ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідач, як суб'єкт владних повноважень, маючи штат відповідних фахівців в галузі права, будучи належним чином повідомленим 25.06.2013р. про дату, час і місце розгляду справи, зобов'язаний був направити свого представника для участі в судовому засіданні.

За викладених обставин, суд визнає неявку відповідача неповажною.

У відповідності до вимог ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

За приписами ч.6 ст.128 вказаного Кодексу передбачено, що суд має право розглянути справу у письмовому провадженні, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.

Враховуючи наведене, неявку відповідача в судове засідання, який належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, надані відповідачем заперечення на позов, вислухавши пояснення представника позивача, який прибув у судове засідання, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні у відповідності до вимог ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із наявних в матеріалах справи наданих сторонами документів, судом встановлені наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ексімтрейд» зареєстроване 29.09.1997р. Криворізькою районною державною адміністрацією Дніпропетровської області як юридична особа за адресою:50051, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул.Вітчизни, буд.9, перебуває на обліку у Криворізькій південній міжрайонній ДПІ Дніпропетровської області ДПС та є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією статуту позивача, копією свідоцтва про державну реєстрацію,копією виписки з ЄДРПОУ від 14.05.2013р., копією довідки управління статистики від 11.11.2008р. та копією свідоцтва про реєстрацію позивача платником податку на додану вартість за № 04880747 від 30.10.1997р.(а.с.19-40 том 1).

Основними видами діяльності позивача визначено - інші види оптової торгівлі, добування декоративного та будівельного каменю, оброблення металевих відходів та брухту, оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатами з них, оптова торгівля будівельними матеріалами, діяльність автомобільного вантажного транспорту, що підтверджується статутними документами позивача наявними в матеріалах справи (а.с.19-36,39 том 1).

З 12.03.2013р. по 18.03.2013р. Криворізькою південною МДПІ Дніпропетровської області була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «Ексімтрейд» з питань достовірності формування податкових зобов'язань і податкового кредиту під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «НУФ «Дітекон» у травні 2012р. та з ТОВ «Таурус Голд» у липні 2012р.

За результатами вказаної перевірки ДПІ було складено акт від 22.03.2013р. №413/224/25004967 за висновками якого встановлені порушення:

- ст.22, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст.187,п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.4, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ в податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012р. у зв'язку з відсутністю факту реального вчинення господарських операцій з ТОВ «Таурус Голд» в сумі 67040,00 грн. та безпідставно віднесено до складу податкових зобов'язань суму ПДВ в податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012р. у зв'язку з реалізацією товару ПрАТ «Комсомольське РУ» у сумі 31200, 00 грн. та ВАТ «Південий ГЗК» в сумі 40540,00 грн.;

- п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України позивачем безпідставно віднесена до складу податкового кредиту в податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2012р. суму податку на додану вартість у розмірі 166666,67 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень 2012р. на суму 166666,67 грн. (а.с.47-90том 1).

Вказані висновки податкового органу ґрунтуються на актах перевірок контрагентів позивача - ТОВ «Таурус Голд», ТОВ «НУФ Дітекон» та зазначено про те, що позивачем перераховувалися кошти на рахунки контрагентів без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків у зв'язку з чим дії суб'єкта господарювання призвели до втрат дохідної частини Державного та місцевого бюджету України. Також, в акті зазначено, що відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тому позивачем у серпні 2012р. безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у зв'язку з придбанням товарів згідно нікчемного правочину з ТОВ «НУФ «Дітекон» у розмірі 166666,67 грн. та посадовою особою податкової інспекції зроблені висновки в акті перевірки і про те, що фінансово-господарська діяльність позивачем у перевіряємому періоді здійснювалася за межами правового поля, що свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності, тобто фінансово-підприємницькі взаємовідносини з їх контрагентами є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися здійсненими ними правочинами, тобто підприємство здійснювало діяльність спрямовану на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат (доходів) та податкового кредиту (податкових зобов'язань), а саме: на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди при «ймовірному» продажу товарів (.а.с.73,86 том 1 ).

29.04.2013р. податковим органом на підставі вищевказаного акту перевірки від 22.03.2013р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000542220 за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 166666,67 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 83333,34грн. (а.с.42 том 1).

Позивач не погоджується з вищевказаним рішенням та вважає, що воно прийнято на необгрунтованих висновках, викладених в акті перевірки щодо нереальності здійснення господарських операцій згідно укладених позивачем правочинів з контрагентами позивача - ТОВ «НУФ «Дітекон», ТОВ «Таурус Голд» з огляду на наявність у позивача усіх первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність господарських операцій у зв'язку з чим вважає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, так як висновки податкового органу про нереальність господарських операцій ґрунтуються на припущеннях і не містять достатніх фактичних даних на підтвердження висновків про відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) та висновки про нікчемність правочинів, укладених позивачем з вищевказаними контрагентами зроблені посадовою особою з перевищенням повноважень, оскільки податковій інспекції та її посадовим особам не надано повноважень на встановлення нікчемності правочинів під час проведення перевірок суб'єктів господарювання.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Так, як вбачається із наданих суду документів, 14.05.2012р. між ТОВ «Ексімтрейд» (покупцем) та ТОВ «НУФ «Дітекон» (постачальником) був укладений договір поставки №9-12 відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався поставити на Ватутінський РМЗ, а покупець на умовах цього договору прийняти й оплатити вал-зірочка в кількості 1 комплекс за ціною 1000 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20%-166 666,67 грн. При цьому, умовами п.3.2 договору передбачено, що поставка товару здійснюється самовивозом автомобільним транспортом за рахунок покупця на умовах FCA, Ватутінський РМЗ, г. Ватутіно, Черкаської області(а.с.169 том 1).

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором у травні 2012р. підтверджується копією видаткової накладної № РН-0528/04 від 28.05.2012р.,копією рахунку-фактури №0528/04 від 28.05.2012р., копією акту прийому-передачі від 28.05.2012р., копією податкової накладної № 57 від 28.05.2012р., копією товарно-транспортної накладної від 28.05.2012р., а також копією виписок банку про проведення позивачем оплати на користь ТОВ «НУФ «Дітекон», де у складі вартості товару позивачем, в тому числі сплачено і відповідні суми ПДВ(а.с.170-174,182-185 том 1).

Окрім того, як вбачається із повідомлення про відступлення права вимоги від 01.10.2012р. ТОВ «НУФ «Дітекон» повідомляло позивача про те, що останнє відступило ТОВ «Лакшері Бізнес Менеджмент» право вимоги за договором №9-12 від 14.05.2012р. укладеним між ТОВ «Ексімтрейд» та ТОВ «НУФ «Дітекон» в сумі 915 000 грн. (а.с.179-180 том 1).

Факт перерахування позивачем суми боргу у розмірі 915000 грн. підтверджується копією виписок банку (а.с.186-187 том 1).

Як встановлено матеріалами справи та підтверджується і актом перевірки, придбаний у ТОВ «НУФ «Дітекон» товар був використаний для зборки обладнання - живильника пластинчатого 1-24-90, (паспорт на який було надано як для перевірки, так і додано до матеріалів справи) який у подальшому було реалізовано ПАТ «Комсомольське рудоуправління». Комплекс робіт щодо виготовлення вказаного живильника здійснено на підставі договору підряду №6/02 від 01.02.2012р. із ТОВ «Смілянський ливарний завод» про що також свідчать і наявні в матеріалах первинні бухгалтерські документи, а саме: договори, специфікації, видаткові накладні, податкові накладні, копії банківських виписок, де позивачем у складі робіт (послуг) сплачені у т.ч. і відповідні суми ПДВ (а.с.144-149 том 1).

Також, 16.07.2012р. між позивачем (покупцем)та ТОВ «Таурус Голд»(постачальником) був укладений договір поставки № 23 за умовами якого постачальник зобов'язувався поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію в номенклатурі і кількості згідно специфікацій, які є невід'ємною частиною договору. Згідно специфікації № 1 від 16.07.2012р. предметом договору поставки є вісь центральної цапри, вал редуктора напорної лебідки в зборі, тормоз напора, тормоз підйому (а.с.132 том 1).

Факт реальності здійснення вказаної господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією видаткової накладної від 23.07.2012р. № РН-72320, копією рахунку-фактури, копією податкової накладної, копією товарно-транспортної накладної, копією виписок з ЄДРПОУ про перебування ТОВ «Таурус Голд» в ЄДРПОУ від 05.04.2012р. та від 16.02.2012р., а також копіями виписок банку про сплату позивачем за поставлений товар коштів, де у складі вартості товару позивачем сплачено і відповідну суму ПДВ (а.с.132-143 том 1).

Отриманий вищевказаний товар було реалізовано позивачем ПрАТ «Комсомольське рудоуправління» за договором поставки №181 від 06.02.2012р. та ВАТ «Південний ГЗК за договором № 2579 від 23.12.2011р.( а.с. 151-168 том 1).

Зазначені вище первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст.ст.1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, зокрема, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано повноваження щодо встановлення у висновках в актів перевірки про реальність чи нереальність правочинів, нікчемність укладених правочинів суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 22.03.2013р. зроблено висновок про те, що правочини укладені між позивачем та ТОВ «НУФ «Дітекон», ТОВ «Таурус Голд» є нікчемними, здійснені без мети настання реальних наслідків з огляду на наявність договорів, укладених між сторонами, наявність первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт передачі товару(послуг) від продавця до покупця, факти сплати покупцем вартості товару, транспортування товару та які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки, виконання робіт чи надання послуг не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 22.03.2013р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу ТОВ «Ексімтрейд» на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 22.03.2013р. про нікчемність, нереальність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями, його позиція про те, що цей правочин здійснений без мети настання реальності наслідків, не підкріплена належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх недійсними або вироком суду про визнання вини позивача у фіктивності (нереальності) вчинення господарських операцій.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки про нереальність господарської операції за договорами між позивачем та ТОВ «НУФ «Детікон» та ТОВ «Таурус Голд» зроблені податковим органом виходячи з інформації, наведеної в актах перевірок вищенаведених контрагентів позивача щодо відсутності об'єктів оподаткування податком на додану вартість та в акті перевірки позивача переписано повністю акти перевірок його контрагентів (а.с.52-61 том 1).

Однак, відповідно до норм Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, від 26.11.2012р. № К/9991/54239/12, а також в постанові від 14.11.2012р. №К/9991/50772/12.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ»стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення, вчинені контрагентами позивача, які викладені в акті перевірки від 22.03.2013р., оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність та законність своїх висновків щодо відсутності об'єкта оподаткування та визнання правочинів, укладених позивачем нікчемними та такими, що здійснені без мети настання реальних наслідків, викладених в акті перевірки від 22.03.2013р. з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення правочинів нікчемними та такими, що здійснені без мети реальних наслідків не наділені.

Також, відповідачем не надано доказів вини позивача або умислу на порушення публічного порядку, відсутній і причинний зв'язок між винними діями позивача та заподіяними державі збитками, оскільки вина позивача може бути доведена лише у кримінальному порядку, відповідного вироку суду ні відносно позивача, ні його контрагентів, які б набрали законної сили, суду не надано. Також, суду не надано і доказів того, що станом на травень, липень 2012р. ТОВ «НУФ «Дітекон», ТОВ «Таурус Голд» не мали права на складання податкових накладних чи відносно них були анульовані свідоцтва платника податку на додану вартість.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно було сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «НУФ «Дітекон» у травні 2012р. та з ТОВ «Таурус Голд» у липні 2012р. на основі наявних договорів поставки, які не визнані недійсними (нікчемними) у встановленому законодавством порядку та на основі наявних первинних бухгалтерських документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», досліджені судом та наявні у справі.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтями 7, 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що принципами здійснення правосуддя в адміністративній справі є: верховенство права, законність, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та Законів України.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 22.03.2013р. щодо відсутності факту реального вчинення господарських операцій за договорами укладеними з ТОВ «НУФ «Дітекон, ТОВ «Таурус Голд» та встановлення нікчемності правочинів є протиправними та такими, що прийняті за межами наданих відповідачу повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

В той же час, судом не можуть бути прийняті до уваги та покладені в основу даного рішення, судові рішення про визнання дій податкових органів протиправними щодо контрагентів позивача, оскільки наведені у позові та надані копії судових рішень стосуються лише прав і обов'язків контрагентів позивача та обставини, встановлені вказаними судовими рішеннями, можуть бути звільнені від доказування лише відносно тих осіб щодо яких ці обставини встановлені згідно до вимог ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається зі змісту наданих судових рішень, вони стосуються лише прав і обов'язків контрагентів позивача і не зачіпають права та інтереси самого позивача, позивач не був стороною у даних судових справах та будь-які обставини щодо позивача ними не встановлювалися, а тому встановлені вказаними судовими рішеннями обставини не можуть бути використані як підстави, що звільнені від доказування у даній справі з огляду на те, що відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Виходячи з норм ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи, що позивачем при поданні позову за платіжним дорученням № 59 від 29.05.2013р. сплачено судовий збір у розмірі 2294 грн. 00 коп.(а.с.18 том 1), то зазначені судові витрати підлягають стягненню з державного бюджету на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімтрейд» до Криворізької південної міжрайонної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000542220 від 29.04.2013р. - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької південної міжрайонної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби №0000542220 від 29.04.2013р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімтрейд» (50051, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул.Вітчзни,9, р/р №26008053503992 ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 305750, код ЄДРПОУ 25004967) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 грн. 00 коп. ( дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва