Ухвала суду № 32876682, 05.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" серпня 2013 р. м. Київ К/9991/58401/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Острович С.Е.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Приватного сільгосппереробного виробничо-комерційного підприємства «Поділля-Агро»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012 р.

у справі №2а-5862/12/2670

за позовом Приватного сільгосппереробного виробничо-комерційного підприємства «Поділля-Агро»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне сільгосппереробне виробничо-комерційне підприємство «Поділля-Агро» (далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2012 р. адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.12.2011 р. № 0008842303.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким позовні вимоги залишено без задоволення.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, розглянувши касаційну скаргу у порядку письмового провадження, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Аверонбуд» за період червень, липень серпень 2011 р.

За результатами перевірки складено акт від 15.12.2011 р. №8762/23-322-25586283, відповідно до якого встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого, занижено податок на додану вартість на загальну суму 385 250,00 грн., у т.ч. за червень 2011 р. на суму 135 000,00 грн., липень 2011 - на суму 165 000,00 грн., за серпень 2011 р. - 85 250,00 грн.

На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.12.2011 р. №0008842303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 447 814,00 грн. за основним платежем та на 62 564,00 грн. штрафних санкцій.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку, за результатами якого спірне рішення було скасовано в частині основного платежу у розмірі 62 564,00 грн., а в іншій частині залишено без змін.

У ході перевірки взаємовідносин позивача із ТОВ «Аверонбуд» було встановлено, що діяльність здійснювалась згідно договору від 20.12.2010 р. №2012/1-2010/1 та відображалась підприємствами у податкових деклараціях з податку на додану вартість у червні, липні та серпні 2011 р.

У той же час, відповідач дійшов висновку про непідтвердженість наявності поставок товарів (послуг) від постачальника ТОВ «Аверонбуд» та покупця позивача у перевіряємому перероді, відтак податковий орган вважає, що правочин укладений між вказаними підприємствами вчинений без мети настання реальних наслідків.

Суд попередньої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, погодився із наведеними доводами податкового органу та вказав, що позивачем не було підтверджено наявність поставок товарів від підприємства-постачальника, зокрема, не надано товарно-транспортних накладних, які б підтверджували факт доставки товарів на склад підприємства.

Положеннями п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є безпосередньою підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 КАС України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

Так, суд першої інстанції, розглядаючи дану справу та задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що перевірка призначена та проведена відповідачем без дотримання норм законодавства, а відтак складений за її результатами акт перевірки є доказом здобутим з порушенням закону, і висновки акту перевірки, не можуть бути підставою для прийняття спірного рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції також не можна визнати такими, що постановлені за наявності вичерпних фактів та доказів. Відсутність товарно-транспортних накладних не може вважатися беззастережним та безперечним доказом в підтвердження доводів податкової інспекції про безтоварність та фіктивність спірних господарських операцій.

Статтею 11 КАС України визначено обов'язок суду вжити передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції здійснено не було.

Виходячи з принципу офіційного з'ясування обставин справи, суд повинен вжити всіх заходів із витребування необхідних доказів, а не обмежуватись виключно доказами, що подані сторонами у справі.

Дослідженню у такому випадку підлягає первинна документація, добросовісність дій платника податків, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті та досягненню економічних цілей, а також реальність усіх даних, наведених у відповідних первинних документах.

Виключно з урахуванням зазначеного судовим інстанціям слід було визначатись із висновками щодо обґрунтованості чи безпідставності визначення податкового зобов'язання позивачу.

Оскільки зазначені обставини справи, не були з'ясовані судами попередніх інстанцій, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо з'ясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного сільгосппереробного виробничо-комерційного підприємства «Поділля-Агро» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2012 р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012 р. у справі №2а-5862/12/2670 скасувати.

Справу №2а-5862/12/2670 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Острович С.Е.