Постанова № 32876552, 02.08.2013, Луганський окружний адміністративний суд

11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 серпня 2013 року Справа № 812/6077/13-а

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Ігнатович О.А.

та

представників сторін:

від позивача - Руда Н.М. (довіреність від 08.01.2013 № 27)

від відповідача - не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

Антрацитівського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго»

до відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції

про визнання протиправною та скасування постанови від 02 липня 2013 року про арешт коштів боржника,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа № 812/6077/13-а за адміністративним позовом Антрацитівського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції, в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову від 02 липня 2013 року про арешт кошів боржника - Антрацитівського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» у сумі 6221701,67 грн., які містяться на розрахунковому рахунку № 2600531825805 в ПАТ «Укркомунбанк».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції знаходиться зведене виконавче провадження по примусовому виконанні наказів господарського суду Луганської області та інших виконавчих документів, виданих судовою системою України, про стягнення з Антрацитівського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» на загальну суму 6221701,67 грн. 02 липня 2013 року відповідно до статей 11, 52, 53 Закону України «Про виконавче провадження», статті 59 Закону України «Про банки та банківську діяльність» відділом державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції накладено арешт на грошові кошти Антрацитівського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» у сумі 6221701,67 грн., які містяться на розрахунковому рахунку № 2600531825805 в ПАТ «Укркомунбанк», МФО 304988, про що прийнята спірна постанова про арешт коштів боржника. Підприємство має договір банківського рахунку суб'єкта господарювання в національній валюті від 30 вересня 2012 року № 31/210-2. На вказаний рахунок надходять кошти від споживачів за послуги централізованого опалення. Деякі кошти акумулюються на рахунку для виплати заробітної плати, єдиного внеску та інших обов'язкових платежів. Арешт розрахункового рахунку підприємства, на який спрямовуються кошти на виплату заробітної плати, у даному випадку суперечить частині 3 статті 15 Закону України «Про оплату праці» в частині того, що виплата заробітної плати працівникам підприємства здійснюється у першочерговому порядку, всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Обставини здійснення підприємством виплат заробітної плати з зазначеного рахунку підтверджуються випискою по особовому рахунку, касовою книгою. На думку позивача, накладення арешту на розрахунковий рахунок підприємства у даному випадку є обставиною, яка не сприяє виконанню рішень судів, а навпаки, перешкоджає підприємству погашати борги перед бюджетом та іншими юридичними та фізичними особами, що суперечить вимогам статті 5 Закону України «Про виконавче провадження».

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив адміністративний позов задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції у судове засідання не прибув, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином (том 2, арк. справи 183). Через представника позивача надав суду заяву від 18 липня 2013 року № 03.1-26/7507/13 про розгляд справи за відсутності представника відділу (том 1, арк. справи 60). Правом подати суду заперечення проти позову та докази на підтвердження своїх доводів не скористався.

Ухвалами суду від 12 липня 2013 року та 19 липня 2013 року відділ державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції було зобов'язано надати усі виконавчі документи, в рамках примусового виконання яких постановою від 02 липня 2013 року накладено арешт коштів боржника, разом з постановами про відкриття виконавчого провадження, приєднання до зведеного виконавчого провадження, стягнення виконавчого збору, стягнення витрат на проведення виконавчих дій з доказами понесення таких витрат (копії в матеріали справи, оригінали для огляду у судовому засіданні та засвідчення суддею копій письмових доказів), оригінал зведеного виконавчого провадження для огляду у судовому засіданні (том 1, арк. справи 1, 179-180).

На виконання вимог ухвали суду відповідачем надано лише постанови про відкриття виконавчого провадження, приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження, стягнення з боржника виконавчого збору, стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій (том 2, арк. справи 1-178). Виконавчі документи, які перебувають на примусовому виконанні, та докази понесення витрат на проведення виконавчих дій суду не надано.

Відповідно до частини 6 статті 71 та частини 4 статті 128 КАС України суд вирішує справу за відсутності відповідача на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення) (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом (тут і надалі посилання на норми Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» наводяться в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)»).

У відповідності із статтею 17 України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Частиною 2 статті 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із частиною 1 статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 6 частини 3 статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначений статтею 52 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»:

- звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина 1);

- стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів (частина 2);

- на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту (частина 4);

- стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця (частина 6).

Відповідно до частини 2 статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною 2 статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження», може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (частини 3 і 4 статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).

Як вбачається з матеріалів судової справи та встановлено під час судового розгляду, постановою відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції від 02 липня 2013 року накладено арешт на грошові кошти Антрацитівського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» у сумі 6221701,67 грн., які містяться на розрахунковому рахунку № 2600531825805 в ПАТ «Укркомунбанк» МФО 304988 та належать боржнику (том 1, арк. справи 9). При цьому, в зазначеній постанові не конкретизовано суму стягнення за виконавчими документами, суму виконавчого збору та суму витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Оскільки відділ державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції в порушення вимог ухвал суду від 12 липня 2013 року та 19 липня 2013 року не надав виконавчі документи, які перебувають на примусовому виконанні, з яких можливо було б встановити стягувачів (їх найменування та місцезнаходження), питання про залучення до участі у справі третіх осіб судом не вирішувалось. Ненадання виконавчих документів, які перебувають на примусовому виконанні, та доказів понесення витрат на проведення виконавчих дій не надали суду можливості встановити суму стягнення за виконавчими документами та факт понесення відповідачем витрат.

Також, в ході судового розгляду судом встановлено, що з рахунку № 2600531825805 в ПАТ «Укркомунбанк» МФО 304988, на який накладено арешт постановою відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції від 02 липня 2013 року, позивач здійснює оплату праці працівників, сплачує єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оплачує спожиту електричну енергію та газ, про що свідчать банківські виписки та витяги з касової книги підприємства (том 1, арк. справи 27-40, 41-52).

Враховуючи, що грошові кошти на розрахунковому рахунку, на який накладний арешт, призначені у тому числі для виплати заробітної плати працівникам Антрацитівського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго», суд вважає, що оскаржуваною постановою порушуються приписи частини 3 статті 15 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», якими встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд прийшов до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до частини 1 статті 98 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір», який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, у пункті 1 частини 1 статті 7 зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Враховуючи вищезазначені положення Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір», з Державного бюджету України на користь Антрацитівського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви немайнового характеру в сумі 35,00 грн., з яких 34,41 грн. - судовий збір, 0,59 грн. - переплачена сума судового збору.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 02 серпня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 07 серпня 2013 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 71, 87, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Антрацитівського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції про визнання протиправною та скасування постанови від 02 липня 2013 року про арешт коштів боржника задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції від 02 липня 2013 року про арешт кошів боржника - Антрацитівського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» у сумі 6221701,67 грн. (шість мільйонів двісті двадцять одна тисяча сімсот одна гривня шістдесят сім копійок), які містяться на розрахунковому рахунку № 2600531825805 в ПАТ «Укркомунбанк» МФО 304988.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Антрацитівського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» (ідентифікаційний код 03076618, місцезнаходження: 94613, Луганська область, м. Антрацит, вул. Горноспасательна, буд. 4) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 35,00 грн. (тридцять п'ять гривень нуль копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 07 серпня 2013 року.

Суддя Т.І. Чернявська