Постанова № 32874198, 29.07.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2013 р. Справа№ 925/207/13-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Куксова В.В.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 29.07.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» та публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Черкаської області від 09.04.2013 року (повний текст підписано 15.04.2013 року)

у справі № 925/207/13-г (суддя Анісімов І.А.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз»

про стягнення 21 518 887,38 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 09.04.2013 року у справі №925/207/13-г задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 18 418 930,03 грн. боргу, 702 593,28 грн. пені, 130 155,79 грн. інфляційних втрат, 604 256,22 грн. 3% річних, 63 499,95 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог в сумі 227 955,39 грн. боргу провадження припинено, в сумі 1 435 536,67 грн. пені відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з відповідача 18 203 264,84 грн. боргу та 55 231,98 грн. інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким припинити провадження відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору та відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 55 231,98 грн. інфляційних втрат. В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Крім того, не погоджуючись з рішенням господарського суду Черкаської області від 09.04.2013 року публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» також звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати частково в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 1 435 536,67 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми пені в розмірі 1 435 536,67 грн. В своїх доводах позивач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалою від 28.05.2013 року Київським апеляційним господарським судом зазначені вище апеляційні скарги було прийнято до провадження, об'єднано їх для спільного розгляду та призначено розгляд справи у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відповідача на рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2013 року у справі №925/207/13-г відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.

Представник позивача приймав участь в судових засіданнях, в яких надав свої пояснення та заперечив проти доводів апеляційної скарги відповідача та підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі ПАТ «НАК «Нафтогаз України», просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Черкаської області від 09.04.2013 року скасувати частково в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 1 435 536,67 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми пені в розмірі 1 435 536,67 грн.

Представник відповідача приймав участь в судових засіданнях, в яких надав свої пояснення та заперечив проти доводів, що викладені позивачем в апеляційній скарзі та підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі ВАТ по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз», просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Черкаської області від 09.04.2013 року скасувати частково в частині стягнення з відповідача 18 203 264,84 грн. боргу та 55 231,98 грн. інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким припинити провадження відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору та відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 55 231,98 грн. інфляційних втрат.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2011 року між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» (покупець) укладено договір на купівлю-продажу природного газу №121 (а.с. 9-13) та додаткові угоди до нього (а.с. 14-16).

За умовами п. 1.1 договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтобаз України») для потреб суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (в обсягах природного газу, що використовуються для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами), надалі споживачам та використовується теплогенеруючими (теплопостачальними) підприємствами на власні потреби та втрати, а покупець зобов'язується приймати та сплачувати газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору продавець передає покупцеві з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року газ в обсязі до 38 470,0 тис.куб.м.

Згідно з п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місця поставки газу.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

На виконання договору та додаткових угод до нього, протягом жовтня 2011 року - березня 2012 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ в обсязі на загальну суму 55 674 553,41 грн. (з урахуванням вартості транспортування), що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2011 року (за період з 01.10.2011 року по 10.10.2011 року), 31.10.2011 року (за період з 11.10.2011 року по 31.10.2011 року), 30.11.2011 року, 31.12.2012 року, 31.01.2012 року, 29.02.2012 року та 31.03.2012 року та довідками щодо кінцевого сальдо та операцій відповідачем за період з 01.01.2011 року по 30.11.2012 року.

Згідно з доводами позивача, останнім було виконано свої договірні зобов'язання у повному обсязі, натомість, відповідач здійснив лише частковий розрахунок за отриманий природний газ, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг в сумі 18 646 345,42 грн.

У лютому 2013 року публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» про стягнення 18 646 345,42 грн. боргу у вигляді неоплаченого відповідачем вартості прийнятого у позивача природного газу, 130 155,79 грн. інфляційних втрат, 604 256,22 грн. 3% річних та 2 138 129,95 грн. пені.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 18 418 390,03 грн., 702 593,28 грн. пені, 130 155,79 грн. інфляційних втрат, 604 256,22 грн. 3% річних є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 1 435 536,67 грн. судом першої інстанції було відмовлено за необґрунтованістю та недоведеністю.

В задоволенні решти позовних вимог в сумі 227 955,39 грн. боргу провадження у справі припинено у зв'язку з відсутністю предмету спору згідно з п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, знаходить апеляційні скарги такими, що підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Згідно з п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Нормами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Проте всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем щодо повної оплати отриманого природного газу.

Таким чином, судова колегія вважає доведеним факт невиконання відповідачем свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Окрім цього, матеріали справи свідчать, що 11.03.2013 року ВАТ «Черкасигаз» здійснив оплату грошових коштів по договору №121 від 30.09.2011 року у розмірі 227 955,39 грн. згідно платіжного доручення №19505 від 11.03.2013 року.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про відсутність предмету спору в частині стягнення 227 955,39 грн., а тому провадження у справі в цій частині слід припинити на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України.

Одночасно, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо неможливості здійснити припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 601 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Саме таким чином сформульовані положення Господарського кодексу щодо припинення зарахуванням господарських зобов'язань (ч.3 ст.203 ГК України).

За змістом наведеної норми згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається.

Закон не виключає можливості здійснення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог і в процесі судового розгляду. У такому випадку відповідна заява обов'язково повинна мати письмову форму й адресуватися позивачеві, а її копія і докази надсилання позивачеві (чи одержання ним) подаватися господарському суду.

Вказана позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.07.2004 року №15-03/186, в якій зазначено, що за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Матеріали справи свідчать, що 14.02.2013 року ВАТ «Черкасигаз» було вчинено односторонній правочин щодо припинення зобов'язань по договорам купівлі-продажу природного газу №120 від 30.09.2011 року та №121 від 30.09.2011 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 25 996 421,07 грн.

14.03.2013 року ВАТ «Черкасигаз» на адресу ПАТ НАК «Нафтогаз України» було направлено заяву №1055/10 про припинення з 14.02.2013 року зобов'язання перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України» на суму - 18 271 135,92 грн. по договору №121 від 30.09.2011 року шляхом зарахування зустрічних зобов'язань відповідно до ст.601 ЦК України на підставі договорів про відступлення права вимоги: №14/6712 від 31.10.2012 року на суму 4 181 364,87 грн.; №14/6713 від 31.10.2012 року на суму 604 927,20 грн.; №14/6714 від 31.10.2012 року на суму 234 884,20 грн.; №14/6715 від 31.10.2012 року на суму 625 303,32 грн.; №14/6716 від 31.10.2012 року на суму 11 279 388,03 грн.; №14/6717 від 31.10.2012 року на суму 1 009 715,11 грн.; №14/6718 від 31.10.2012 року на суму 335 553,19 грн.

Судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що у розумінні ч. 1 ст. 601 ЦК України однорідність вимог, які можуть підлягати зарахуванню, полягає у тому, що зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду. У зв'язку із зазначеним зарахування як спосіб припинення застосовується до зобов'язань з передачі родових речей, зокрема грошей. Згідно із чинним законодавством правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, проте не стосується підстави виникнення такої вимоги.

Отже, чинним законодавством не заборонене зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо). При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема у постановах від 13.10.2011 року №57/173, від 24.11.2011 року №26/86пд/2011, від 22.02.2012 року №31/272.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що зобов'язання сторін є грошовими та однорідними за своїм матеріальним змістом, а, отже, можуть бути зараховані згідно із ст. 601 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що заява ВАТ по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.03.2013 року відповідає вимогам чинного законодавства, доказів невідповідності вказаного правочину вимогам чинного законодавства позивачем не надано.

Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору (Інформаційний лист Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» №01-08/163 від 12.03.2009 року).

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань (постанову Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 року).

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, позивачем не доведено суду належними засобами доказування неможливість зарахування зустрічних однорідних вимог, яке було проведено відповідно до заяви відповідача №1055/10 від 14.03.2013 року на підставі договорів про відступлення права вимоги №14/6712 від 31.10.2012 року, від №14/6713 від 31.10.2012 року, №14/6714 від 31.10.2012 року, №14/6715 від 31.10.2012 року, №14/6716 від 31.10.2012 року, №14/6717 від 31.10.2012 року, №14/6718 від 31.10.2012 року.

31.10.2012 року між позивачем та відповідачем укладено договори про відступлення права вимоги №14/6711/12, №14/6712/12, №14/6713/12, №14/6714/12, №14/6715/12, №14/6716/12, №14/6717/12, №14/6718/12 (далі - договори).

Відповідно до п.2.4 договорів про відступлення права вимоги сторони договору здійснюють розрахунки за цим договором на визначену п.1.1 договору суму права вимоги, переданого від первісного кредитора новому кредитору шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, згідно ст.601 ЦК України. Зарахування здійснюється після підписання сторонами акта приймання-передачі документів.

Згідно з п. 2.5 договорів про відступлення права вимоги зарахування зустрічних однорідних вимог підтверджується договорами про припинення зобов'язань та/або заявами про зарахування вимог.

Матеріали справи містять письмові повідомлення боржника ТОВ «Смілаенергопромтранс» про заміну кредитора та акти приймання-передачі документів за договорами про відступлення права вимоги №14/6712 від 31.10.2012 року, від №14/6713 від 31.10.2012 року, №14/6714 від 31.10.2012 року, №14/6715 від 31.10.2012 року, №14/6716 від 31.10.2012 року, №14/6717 від 31.10.2012 року, №14/6718 від 31.10.2012 року.

При цьому, судова колегія приймає до уваги факт розбіжності у заяві відповідача від 14.03.2013 року №1055/10 між сумою про залік 234 884,20 грн. та сумою визначеною у п.1.1 договору про відступлення права вимоги №14/6714 від 31.10.2012 року - 222 371,54 грн., а також розбіжність між сумою про залік 625 303,32 грн. та сумою визначеною у п.1.1 договору про відступлення права вимоги №14/6715 від 31.10.2012 - 569 944,90 грн.

В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що розбіжність у заяві відповідача від 14.03.2013 року №1055/10 між сумами про залік та сумами, які визначені умовами договорів про відступлення права вимоги виникла в результаті технічної помилки під час виготовлення вказаної заяви.

У зв'язку з цим, слід вважати таким, що відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог за договорами про відступлення права вимоги №14/6712 від 31.10.2012 року на суму 4 181 364,87 грн., від №14/6713 від 31.10.2012 року на суму 843 525,32 грн., №14/6714 від 31.10.2012 року на суму 222 371,54 грн., №14/6715 від 31.10.2012 року на суму 569 944,90 грн., №14/6716 від 31.10.2012 року на суму 11 279 388,03 грн., №14/6717 від 31.10.2012 року на суму 1 009 715,11 грн., №14/6718 від 31.10.2012 року на суму 335 553,19 грн.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 18 646 345,42 грн. основного боргу та факт часткового погашення боргу відповідачем під час розгляду справи в сумі 227 955,39 грн., судова колегія вважає, що зарахування зустрічних однорідних вимог в межах заявлених позовних вимог відбулося на суму 18 418 390,03 грн.

З огляду на зазначені вище обставини, судова колегія дійшла висновку про відсутність предмету спору в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 18 418 390,03 грн., а тому провадження у справі в цій частині слід припинити на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України.

Вказані вище обставини місцевий господарський суд не прийняв до уваги та не надав їм належної правової оцінки, у зв'язку з чим в цій частині рішення суду слід скасувати.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Разом з цим, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до норм статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 14.01.2012 року по 13.10.2012 року в сумі 2 138 129,95 грн. у зв'язку із простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за отриманий природний газ.

Пунктом 7.2 договору встановлено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, сторонами спору при укладенні договору передбачено правові наслідки порушення відповідачем строків оплати за отриманий природний газ.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а тому нарахування штрафних санкцій (пені) припиняється через шість місяців від днів з яких відповідач є таким, що прострочив по кожному платежу окремо.

Враховуючи, що згідно п. 6.1 договору оплата здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу, тобто помісячно, а тому момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного платежу за місяць окремо і нараховувати пеню на суму боргу по кожному місяцю поставки окремо з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 24.06.2008 року у справі № 15/360-07 та від 06.08.2009 року у справі № 5/634-08.

Відтак, враховуючи викладене вище, судовою колегією при розрахунку пені враховуються наступні показники:

- період нарахування пені заявлений позивачем - з 14.01.2012 року по 13.10.2012 року;

- період нарахування пені по акту від 31.01.2011 року з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України - з 14.01.2012 року по 14.07.2012 року, а позивачем визначено період нарахування пені враховуючи фактичну оплату - з 14.01.2012 року по 02.03.2012 року;

- період нарахування пені по акту від 31.01.2012 року з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України - з 14.02.12 року по 14.08.2012 року а позивачем визначено період нарахування пені враховуючи фактичну оплату - з 14.02.2012 року по 16.05.2012 року;

- період нарахування пені по акту від 29.02.2012 року з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України - з 14.03.2012 року по 14.09.2012 року а позивачем визначено період нарахування пені враховуючи фактичну оплату - з 14.03.2012 року по 13.09.2012 року;

- період нарахування пені по акту від 31.03.2012 року з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України - з 14.04.2012 року по 14.10.2012 року а позивачем визначено період нарахування пені враховуючи фактичну оплату - з 14.04.2012 року по 13.10.2012 року.

Отже, здійснивши розрахунок суми пені за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:Еліт 8.2.3», з урахуванням кількості днів прострочення відповідачем оплати за отриманий природний газ по кожній поставці (тобто, по кожному місяцю окремо), у відповідності до якого судова колегія дійшла висновку, що в період заявлений позивачем (з 14.01.2012 року по 13.10.2012 року) до стягнення пені входить кожний із шестимісячних періодів нарахування пені по кожній з поставок по яким прострочено оплату, а саме, поставки: за грудень 2011 року, січень, лютий та березень 2012 року, оскільки початок нарахування пені за неоплачений газ отриманий у відповідних місяцях починається з 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу та припиняється через 6 місяців (14 числа місяця). Таким чином, стягненню з відповідача за заявлений позивачем період існування заборгованості підлягає 2 138 129,95 грн. пені.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевим господарським судом вказані вище обставини безпідставно не прийнято до уваги та не надано їм належної оцінки, а тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 130 155,79 грн. інфляційних втрат та 604 256,22 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Окрім того, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Таку позицію викладено в листі Вищого господарського суду від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», в постанові Вищого господарського суду України від 05.04.2011 року №23/466 та в листі Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 року №62-97.

Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши обґрунтованість поданого позивачем розрахунку, вважає вірним висновок місцевого господарського суду, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 130 155,79 грн. інфляційних втрат та 604 256,22 грн. 3% річних є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду Черкаської області від 09.04.2013 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» підлягає задоволенню частково та апеляційна скарга публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду слід скасувати частково та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» на рішення господарського суду Черкаської області від 09.04.2013 року у справі №925/207/13-г задовольнити частково.

2. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Черкаської області від 09.04.2013 року у справі №925/207/13-г задовольнити частково.

3. Рішення господарського суду Черкаської області від 05.03.2013 року у справі №925/109/13-г скасувати частково в частині стягнення 18 418 390,03 грн. основного боргу та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 1 435 536,67 грн. та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.

4. В іншій частині рішення господарського суду Черкаської області від 05.03.2013 року у справі №925/109/13-г залишити без змін.

5. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» (18000, м.Черкаси, вул.Громова, 142, код ЄДРПОУ 03361402) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 130 155,79 грн. інфляційних втрат, 604 256,22 грн. 3% річних, 2 138 129,95 грн. пені, 68 820,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

В іншій частині позовних вимог про стягнення 18 646 345,42 грн. основного боргу провадження у справі припинити за відсутністю предмету спору відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.»

6. Стягнути з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» (18000, м.Черкаси, вул.Громова, 142, код ЄДРПОУ 03361402) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 14 355,36 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

7. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) на користь відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Черкасигаз» (18000, м.Черкаси, вул.Громова, 142, код ЄДРПОУ 03361402) 34 410,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

7. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Черкаської області.

8. Матеріали справи №925/207/13-г повернути до господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Куксов В.В.

Федорчук Р.В.