Рішення № 32869451, 29.07.2013, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/9750/13-ц

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2013 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Вовк С.В.,

при секретарі - Горова Н. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", третя особа Національний банк України, про визнання бездіяльності неправомірною та визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2013 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із наступними вимогами до відповідача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»: визнати дії відповідача протиправними щодо надання кредиту позивачу як резиденту України в іноземній валюті заздалегідь для розрахунку цією валютою з іншими резидентами України на території України; визнати бездіяльність відповідача щодо здійснення контролю за цільовим використанням кредитних коштів, в даному випадку - за тим, щоб позичальник використав отриману в нього валюту саме на розрахунки з іншими резидентами України; визнати кредитний договір № 014/1179/74/221 від 04.10.2005 р., укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1, недійсним.

У подальшому позивач подав заяву про зміну підстав позовних вимог та заяву про зменшення розміру позовних вимог, а саме виключив із позовних вимог таку позовну вимогу як визнати дії відповідача протиправними щодо надання кредиту позивачу як резиденту України в іноземній валюті заздалегідь для розрахунку цією валютою з іншими резидентами України на території України.

Позов ОСОБА_1 мотивує тим, що з ним банк не провів переддоговірну роботу та не надав інформацію про умови кредитування відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів", умови кредитного договору суперечать Цивільному кодексу України, нормативно-правовим актам Кабінету Міністрів України та Національного банку України.

Позивач зазначає, що оскільки Генеральна ліцензія, як основний дозвільний документ, на підставі якого банк мав право проводити операції з іноземною валютою, не давала йому права на проведення визначеної в договорі операції, відтак в такому випадку для проведення такої операції необхідно було отримати індивідуальну ліцензію НБУ, як вказано в ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 р., проте ні банк, ні позичальник, такої індивідуальної ліцензії не отримували.

Також позивач зазначає, що право власності на 50000,00 доларів США від банку до нього не перейшло, валютний рахунок, на який ці 50000,00 доларів США поступали б, на ім'я позичальника не відкривався, заявки на конвертацію 50000,00 доларів США в грошову одиницю України позичальник не подавав, заяви про перерахування цих коштів в оплату нерухомості не подавалась.

Позивач стверджує у позові, що уклав спірний договір, маючи на увазі інші умови договору, ніж ті, що в ньому викладені, та які саме і роблять його недійсним, вважав, що фактично отримує в кредит не іноземну валюту, а національну валюту України - гривню, а іноземна валюта в цих угодах була не грошима - засобом платежу - а лише засобом обміну на гривню.

Також позивач ставить під сумнів факт підписання договору особами банку, повноваження яких не підтверджено.

Позивач стверджує, що відповідачем не виконані норми даних вимог законодавства щодо перевірки цільового використання кредитних коштів позичальників, що кваліфікується як протиправна бездіяльність банку в цьому питанні. Позивач вбачає порушення кредитором ст. 1056 ЦК України та п. 2 ст. 13 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 1993 р.

У судове засідання позивач та його представник не з'явилися, представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника. Будучи присутніми у попередніх судових засіданнях, позов підтримували.

Допитаний позивач у якості свідка свідчив, що вважав, що фактично отримує в кредит не іноземну валюту, а національну валюту України - гривню, повідомив, що погасив кредит.

Представник відповідача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у судове засідання не з'явився, просив розглянути справу за його відсутності, у задоволенні позову відмовити, зазначив, що позивач пропустив строк позовної давності.

Представник третьої особи Національного банку України у судове засідання не з'явився, просив розглянути справу без участі третьої особи.

Суд, оголосивши та дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» був укладений кредитний договір № 014/1179/74/221 від 04.10.2005 р., сума кредиту становила 50 000,00 доларів США. Відповідно до умов кредитного договору: кредит надається на 240 місяців з 04.10.2005 р. по 04.10.2025 р., процентна ставка - 14,5 % річних, цільове використання кредиту - на споживчі цілі.

За правилом ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Укладений кредитний договір є двостороннім правочином і він укладений на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що відповідає ч. ч. 1- 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За правилом, передбаченим ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд не може погодитись з доводами позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що кредитний договір № 014/1179/74/221 від 04.10.2005 р. був підписаний обома сторонами, тобто за правилом ч. 1 ст. 638 ЦК України є укладеними, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Кредитний договір, який містить умови кредитування, права та обов'язки його сторін, підписаний власноруч позичальником ОСОБА_1, отже він мав намір отримати позику саме в іноземній валюті.

Згідно ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно зі ст. 36 «Про Національний банк України», Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.

Позивач зазначає, що банк не отримував у НБУ індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції по кредитному договору.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу жодною зі сторін кредитного договору.

Крім того, інформація щодо коливання валюти та щоденного встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют є загальновідомою і позивач, укладаючи договір з відповідачем щодо отримання кредитних коштів в іноземній валюті, передбачав і брав на себе зобов'язання повернути кредитні кошти в цій же валюті. При цьому відповідач, укладаючи договір, розраховував на повернення кредитних коштів так само у визначеній договором валюті.

З огляду на умови кредитного договору та положення цивільного законодавства України, у суду відсутні підстави, щоб визнати даний договір недійсним. Також не підлягає задоволенню вимога позивача про визнання бездіяльності відповідача щодо здійснення контролю за цільовим використанням кредитних коштів, в даному випадку - за тим, щоб позичальник використав отриману в нього валюту саме на розрахунки з іншими резидентами України, неправомірною, оскільки кредит був наданий на споживчі цілі.

На підставі ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (код ЄДРПОУ 14305909), третя особа Національний банк України, про визнання бездіяльності неправомірною та визнання кредитного договору недійсним - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя С.В.Вовк