Ухвала суду № 32867793, 07.08.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2013 р.

Справа № 1570/5404/2012

Категорія: 8.2.1

Головуючий в 1 інстанції: Левчук О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді –

Кравець О.О.

судді –

Домусчі С.Д.

судді –

Шеметенко Л.П.

за участю секретаря

Левицької З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2012 р. по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторсировина" до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Вторсировина" звернулося до суду з позовом Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби та просило скасувати прийняті Державною податковою інспекцією в Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби на підставі акту перевірки № 568/2/32272071 від 13.08.2012 року податкові повідомлення-рішення № 0003502301 від 27.08.2012 року та № 0003492301 від 27.08.2012 року .

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року адміністративний позов було задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню, за наступних обставин:

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що в період з 31.07.2012 року по 06.08.2012 року посадовими особами ДПІ в Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби на підставі наказу № 280 від 30.07.2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ “Вторсировина”, код за ЄДРПОУ 32272071, з питань взаємовідносин з ТОВ “Приват-Ойл”, код за ЄДРПОУ 37137221, за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої зроблено висновки про заниження ТОВ “Вторсировина”податку на прибуток на 264032 грн. за 4-й квартал 2010 року та заниження податку на додану вартість в грудні 2010 року на суму 211226 грн., та, що відповідно до ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, правочини, укладені між ТОВ “Вторсировина”та ТОВ “Приват-Ойл”порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб та мають ознаки нікчемності, про що складено акт № 568/2/32272071 від 13.08.2012 року .

Висновки акту перевірки ґрунтуються на акті Державної податкової інспекції в Малиновському районі міста Одеси № 185/22-214/37137221/1484 від 13.07.2012 року “Про неможливість проведення зустрічної звірки суб’єкта господарювання ТОВ “Приват-Ойл”, код за ЄДРПОУ 37137221, щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.10.2010 року по 30.06.2011 року”,згідно з яким на ТОВ “Приват-Ойл”відсутні трудові ресурси, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, основні постачальники ТОВ “Приват-Ойл”мають ознаки “податкової ями”, не встановлено факт передачі товарів (послуг) ТОВ “Приват-Ойл” контрагентам-покупцям, у зв’язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність та інших первинних документів, а тому фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ “Приват-Ойл”є фіктивними,

На підставі акту перевірки № 568/2/32272071 від 13.08.2012 року ДПІ в Комінтернівському районі Одеської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003502301 від 27.08.2012 року, яким ТОВ “Вторсировина”за порушення п.п. 7.4.1. п. 7.4, п.п. 7.2.3., п.п. 7.2.6. п. 7.2, п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 211226 грн. за основним платежем та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 52806, 5 грн.; та податкове повідомлення-рішення № 0003492301 від 27.08.2012 року, яким ТОВ “Вторсировина”за порушення п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств на 264032 грн. за основним платежем та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 66008 грн.

Згідно із п. 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту.

Згідно до п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”(чинний станом на дату виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження). Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп.7.4.4. п.7.4 ст.7 ЗУ «Про ПДВ» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 ЗУ «Про ПДВ» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6. цього пункту).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб’єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції (оскільки податковий кредит складається з сум податку, сплачених у зв’язку з придбанням або виготовленням товару, умова придбання або виготовлення товару є обов’язковою та підлягає доказуванню); 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”№334/94-ВР від 28.12.1994р. (у редакції чинній на час виникнення правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”платник податків включає до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Разом із тим, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”№ 996-Х1У від 16.07.1999 року (із змінами та доповненнями) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що 22 листопада 2010 року товариством з обмеженою відповідальністю “Приват-Ойл”(Постачальник) з товариством з обмеженою відповідальністю “Вторсировина”(Покупець) укладено договір № 2-22/11/10 від 22.11.2010 року, відповідно до умов якого Постачальник зобов’язується здійснити поставку та передати у власність Покупцю продукцію виробничо-технічного призначення, харчові добавки та кондитерські вироби (в подальшому Товар), а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити Товар в порядку та на умовах, передбачених договором (а.с. 95-96).

На виконання умов договору № 2-22/11/10 від 22.11.2010 року товариством з обмеженою відповідальністю “Приват-Ойл”в грудні 2010 року здійснено поставку товариству з обмеженою відповідальністю “Вторсировина”паперової тари на загальну суму 425354, 78 грн., в тому числі ПДВ 94559, 12 грн., та видано податкові накладні та видаткові накладні на зазначену суму на вказаний товар .

Отриманий за договором № 2-22/11/10 від 22.11.2010 року Товар (паперову тару) товариством з обмеженою відповідальністю “Вторсировина”було списано на переробку, про що складено акти списання .

Згідно актів списання паперову тару, отриману від ТОВ “Приват-Ойл”ТОВ “Вторсировина”було розібрано, відсортовано та спресовано, у зв’язку з чим утворилась макулатура, яка потім була реалізована позивачем своїм контрагентам ЗАТ “Дніпровторма”та ВАТ “Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат”.

10 грудня 2010 року товариством з обмеженою відповідальністю “Приват-Ойл”(Продавець) з товариством з обмеженою відповідальністю “Вторсировина”(Покупець) укладено договір № 3-10/12/10 від 10.12.2010 року, відповідно до умов якого Продавець продає, а Покупець купує Пресс пакетувальний Y81-250D за ціною 700000 грн., в тому числі ПДВ 116 666, 67 грн.

На виконання умов договору № 3-10/12/10 від 10.12.2010 року, товариством з обмеженою відповідальністю “Приват-Ойл”в 16 грудня 2010 року передано, а товариством з обмеженою відповідальністю “Вторсировина”прийнято Пресс пакетувальний Y81-250D, про що складено акт приймання-передачі від 16.12.2010 року до договору № 3-10/12/10 від 10.12.2010 року та товариством з обмеженою відповідальністю “Приват-Ойл”видано податкову накладну № 121605 від 16.12.2010 року та видаткову накладну № РП-121605 від 16.12.2010 року на зазначену суму та вказаний товар.

Згідно акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів № Вт-0000009 від 20.12.2010 року на підставі розпорядження № 18/о від 17.12.2010 року з метою введення в експлуатацію проведено огляд Прессу пакетувального Y81-250D, зроблено висновок, що вказаний об’єкт в задовільному стані та можливе його використання для пересування брухту .

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до ст.18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців ” від 15.05.2003р. №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Статтею 104 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-IV (із змінами і доповненнями) визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам – правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

До того ж, згідно ст.59 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV (із змінами і доповненнями) припинення діяльності суб’єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації – за рішенням владника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб – засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Суб’єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Згідно частини 2 статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Отже, судом першої інстанції було правомірно встановлено, що на час укладання та виконання господарських зобов’язань контрагенти були належним чином зареєстрованими та відносилися до платників податку на додану вартість.

Крім того, згідно п.9.8 ст.9 Закону України №168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання. А відповідно до п.25 „Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість ”, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. №79 (із змінами і доповненнями), реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених п.9.8 ст.9 Закону України „Про податок на додану вартість ”. Анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Відповідно до п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку. Згідно п.1 розділу V "Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №978 (далі – Положення №978), реєстрація діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 184.1 ст.184 розділу V Податкового кодексу України.

А пунктом 2 розділу V Положення №978 встановлено, що анулювання реєстрації здійснюється шляхом виключення платника ПДВ з реєстру платників ПДВ. Свідоцтво про реєстрацію платника податку вважається анульованим з дати анулювання реєстрації платника податку.

Так, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Однак зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що позивачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов’язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, так як термін « фіктивне підприємство»,застосований у акті перевірки , визначений Кримінальним Кодексом України ,як злочин , відповідальність за який встановлена ст.205 КК України та є створенням або придбанням суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності щодо яких є заборона , а факт скоєння вказаного злочину в порядку ст.72 КАС України може бути підтверджений тільки вироком суду ,який набув законної сили , а ні актом перевірки податкового органу .

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції ,що виникнення права платника податку на податковий кредит та бюджетне відшкодування є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об’єктами оподаткування, за наявності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по розрахункам між позивачем та ТОВ “Приват-Ойл”, яке на момент укладання договорів, додатків до них та їх виконання було зареєстроване, не припинене та не виключене з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб – підприємців та мало свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ,що свідчить про чинність зазначених договорів та необґрунтованість висновків перевіряючих про те, що відповідно до ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, правочини, укладені між ТОВ “Вторсировина”та ТОВ “Приват-Ойл” порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб та мають ознаки нікчемності.

Згідно з правовою позицією ,викладеної у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 р. № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення: за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання». Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Булвес»проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Відповідно до п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України (в редакції, діючої на момент прийняття рішення податковим органом), основним принципом податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов’язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а фактичне звинувачення у створенні фіктивного підприємства, що є злочином, відповідальність за який встановлена ст.205 КК України, та факт скоєння якого в порядку ст.72 КАС України може бути підтверджений тільки вироком суду, який набув законної сили, а ні актом перевірки податкового органу чи на підставі пояснень осіб, допитаних по кримінальній справі чи обвинувальним висновком .

Крім того, у позивача наявні фактичні наслідки виконання угод та наявні належним чином оформлені податкові накладні, позивачем сплачено у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів , належним чином оформлені та здані до ДПІ податкові декларації, укладена угода між позивачем та контрагентом до теперішнього ніким не оскаржена та не визнавалася недійсною у судовому порядку, «товарність» операцій підтверджено довідками,податковими та видатковими накладними , які відображають зміст та обсяг товарів , їх кількість, вартість, підписані від імені юридичних осіб та завірені печаткою юридичних осіб, банківськими платіжними дорученнями в яких зафіксовані всі відомості, необхідність засвідчення яких передбачена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять інформацію що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції .Крім того, контрагент вже притягнутий до відповідальності ,що унеможливлює відповідальність позивача.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що наявні підстави для задоволення позову у повному обсязі , та вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, постановлене рішення суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідає чинному законодавству.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем фактичних обставин і норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін.

Виходячи з цього, апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав в межах доводів апеляційної скарги для скасування чи зміни постанови суду .

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.196, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210, 211, 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України шляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 08.08.2013 року.

Головуючий суддя пис/

Судді: