Постанова № 32859358, 07.08.2013, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2013 рокум. Ужгород№ 807/1561/13-а

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Плеханова З.Б.

при секретарі судового засідання Стенавській А.

за участю:

позивача: Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів , представник Біровчак А.С.

відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕТ Аутомотив Україне" ,- представник Митровцій В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕТ Аутомотив Україне" про стягнення адміністративно-господарської санкції , -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 07 серпня 2013 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано протягом 08 травня 2013року.

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕТ Аутомотив Україне" про стягнення адміністративно-господарської санкції .

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем подано до відділення звіт форма №10-Ш річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2012 рік. з якого випливає, що відповідач вимогу Закону не виконав. Згідно рядка 03 звіту, кількість інвалідів які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст.19 Закону становить 88 осіб, в той же час, згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2012 року середньооблікова кількість інвалідів становила 83 особи.

Як зазначає позивач, відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції. Оскільки, середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2012 році становила 29769,68 грн.. то за не працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, а отже невиконання нормативу відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 29769,68 х5 = 148848,40грн.

Однак, відповідач до 15.04.2013 року, строк встановлений законом, адміністративно-господарські санкції самостійно не сплатив.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з мотивів, викладених у позовній заяві.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав з підстав наведених у письмових запереченнях. А саме, вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають у зв'язку з наступним.

Позивач, посилаючись у позовній заяві на ст.ст.19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» №875 (надалі -Закон) робить висновок про те, що Підприємством подано до відділення звіт форми №10-П1 річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2012 рік» з якого випливає, що Відповідач вимогу Закону не виконав.

Таку позицію позивача відповідач вважає хибною, так як відповідачем було подано відповідний звіт, в якому зокрема об'єктивно висвітлено кількість робочих місць, які зайняті інвалідами та загальну кількість робочих місць для інвалідів на підприємстві, а формування висновку про можливе застосування адміністративно-господарських санкцій відповідач вважає підставним тільки в ситуації, коли невиконання відповідачем вимог Закону сталось саме з вини відповідача.

Відповідач зазначає, що законодавством чітко визначено обов'язок підприємства по створенню робочих місць, на яких можуть бути працевлаштовані інваліди, та наголошує на тому , що на підприємство не може бути покладена відповідальність у разі виконання ним обов'язку щодо існування таких робочих місць, однак незабезпечення їх працівниками внаслідок відсутності звернень щодо працевлаштування самих осіб-інвалідів, відсутності направлення, таких осіб для працевлаштування органами Державної служби зайнятості, органами Фонду соціального захисту інвалідів.

Також відповідач вказує на те ,що саме позивачем, тобто Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, не було забезпечено направлення на підприємство протягом 2012 року жодного інваліда для вирішення питання про його працевлаштування на ТОВ "ВЕТ Аутомотив Україне".

Таким чином, вимога позивача щодо сплати йому адміністративно-господарських санкцій з позиції відповідача є неправомірною, і тому, у позові слід відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Згідно Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та Виписки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕТ Аутомотив Україне" зареєстровано Виноградівською районною державною адміністрацією Закарпатської області за адресою 90300, Закарпатська область, Виноградівський район, м. Виноградів, вулиця Вакарова,13, ідентифікаційний код 33285430 ( а.с. 16,17) .

Судом встановлено, що відповідачем подано звіт форма N 10-ПІ "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2012 рік, з якого вбачається, що відповідач вимогу Закону не виконав. Згідно рядка 03 звіту, кількість інвалідів які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст.19 Закону становить 88 осіб, в той же час, згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2012 року середньооблікова кількість інвалідів становила 83 особи ( а.с. 15).

Отже, відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції. Оскільки, середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2012 році становила 29769,68 грн.. то за не працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, а отже невиконання нормативу відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 29769,68 х5 = 148848,40грн.

Однак відповідач до 15.04.2013 року, строк встановлений законом, адміністративно-господарські санкції самостійно не сплатив.

У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходи щодо їх стягнення у судовому порядку. Таким чином, згідно розрахунку, до відповідача застосовано адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу в сумі 149801,04 грн.( а.с. 4).

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою статті 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Підстав звільнення від виконання обов'язку Закон не містись.

Підприємства щороку подають до відділень Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою що затверджується наказом Мінпраці.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів з Україні" N 875-ХІІ підприємства, установи, організації фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі, спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально- економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виключним обов'язком підприємства є вжиття необхідних заходів для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом встановлено , що відповідачем вжито наступні заходи щодо забезпечення працевлаштування інвалідів, а саме протягом 2012 року:

- систематично подавались до Виноградівського районного центру зайнятості населення звіти форми 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування інвалідів (а. с. 43-55) ;

- самостійно здійснювався пошук осіб-інвалідів для працевлаштування шляхом систематичного направлення листів до Виноградівського районного центру зайнятості населення а також до Управління праці та соціального захисту населення, а також Виноградівської районної благодійно-реабілітаційної спортивної організації інвалідів «Відродження» щодо наявності на підприємстві вакантних місць для працевлаштування інвалідів( а. с. 37-42);

- самостійно здійснювався пошук осіб-інвалідів для працевлаштування шляхом подання оголошень щодо наявності на підприємстві вакантних місць для працевлаштування інвалідів в засобах масової інформації, зокрема на підставі договору з телерадіокомпанією «Виноградів-ТВ» ( а.с. 56-57).

Вказана правова позиція Відповідача у справі підтверджується позицією та судовою практикою Вищого адміністративного суду України, зокрема Ухвалою Вищого адміністративного суду України у справі №5/99 від 30 березня 2010 року у аналогічній справі щодо застосування адміністративно-господарських санкцій за 2007 рік між ТОВ "ВЕТ Аутомотив Україне" та Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів , якою зокрема визначено, що якщо відповідач вчинив всі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, то висновок суду про відсутність підстав задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів є вірним ( а.с. 70-73).

Аналогічного висновку прийшов і Львівський апеляційний адміністративний суд у іншій аналогічній справі № 4278/11/9104 щодо застосування адміністративно-господарських санкцій за 2008 рік між ТОВ "ВЕТ Аутомотив Україне" та Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, який Ухвалою від "19" квітня 2011 р. залишив без задоволення апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.12.2010р. по справі № 2а-2335/09/0770 - без змін.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ (далі - Закон України № 875) державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Частиною 1 статті 20 Закону України № 875 встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

При цьому, згідно з ч. 3 ст.20 "Про основи соціальної захищеності інвалідів", сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до ч. 3 ст.20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

З огляду на викладені законодавчі норми, суми адміністративно-господарських санкцій, які просить стягнути позивач, є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю, тобто за неналежне виконання обов'язку, покладеного законом.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Згідно ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Стаття 230 Господарського кодексу України містись поняття штрафних санкцій, як виду адміністративно-господарських санкцій, під якими слід розуміти господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до листа голови Вищого адміністративного суду України О. Пасенюка від 30 березня 2010 року за № 422/11/13-10, що адресований головам апеляційних адміністративних судів України, доведено до їх відома постанови Верховного Суду України, в яких викладено правову позицію щодо застосування положень статей 18-20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", яка полягає у наступному. Суди, дійшовши висновку про обґрунтованість застосування санкцій за незайняті інвалідами робочі місця, помилково не врахували, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, як посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з частиною 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В той же час, згідно з частиною 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та прийнятого рішення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕТ Аутомотив Україне" слід відмовити.

Керуючись ст.ст.17, 71, 86, 94, 160,163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1.В позові Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕТ Аутомотив Україне" про стягнення адміністративно-господарської санкції в розмірі 148 848,40 грн. та 952,64 грн. пені- відмовити повністю.

2.Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня отримання копії постанови в повному обсязі до Львівського апеляційного адмінсуду через Закарпатський окружний адміністративний суд.

СуддяЗ.Б. Плеханова