Постанова № 32855257, 30.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2013 року Справа № 5015/5589/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Т. Гоголь Л. Рогач за участю представників:прокуратуриКозакова І.М. - прокурор відділу Генеральної прокуратури УкраїнипозивачаШумелда Р.Р. - довіреність від 10.11.2011 р.; Могінська Т.А. - довіреність від 10.11.2011 р.; Шейхет Мейлах - директор представництвавідповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)третіх осібНестеренко О.І. - довіреність від 28.12.2012 р.; Смосюк С.М. - довіреність від 01.06.2012 р.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги - Заступника прокурора Львівської області - Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, Єврейської релігійної громади "Турей Загав" ("Золота Роза") на постановувід 13.05.2013 р. Львівського апеляційного господарського судуу справі№ 5015/5589/11 господарського суду Львівської області за позовом- Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу - Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу - Єврейської релігійної громади "Турей Загав" ("Золота Роза")до Львівської міської радитреті особи- Кабінет Міністрів України - Міністерство культури України - Львівська обласна рада - Управління охорони культурної спадщини Львівської обласної державної адміністрації - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські Інвестиційні Системи" - Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради - Головне управління Держземагенства у Львівській областіпровизнання недійсними ухвал Львівської міської ради № 2241 від 14.04.2005 р.; № 885 від 24.05.2007 р. та № 1003 від 05.07.2007 р. Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.07.2013 р. у складі колегії суддів: Дроботової Т.Б. - головуючого, суддів: Волковицької Н.О., Рогач Л.І. касаційні скарги прокурора та позивача на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2013 р. у даній справі прийняті до розгляду та призначені до розгляду на 30.07.2013 р.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України № 03-05/971 від 26.07.2013 р. у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Волковицької Н.О. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Дроботова Т.Б., судді: Гоголь Т.Г., Рогач Л.І., про що присутніх представників сторін повідомлено у судовому засіданні. Відводів складу суду не заявлено.

В С Т А Н О В И В :

Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництво Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу та Єврейська релігійна громада "Турей Загав" ("Золота Роза") звернулись до господарського суду з позовом до Львівської міської ради, за участю третіх осіб - Кабінету Міністрів України, Міністерства культури України, Львівської обласної ради, Управління охорони культурної спадщини Львівської обласної держадміністрації та ТОВ "Українські Інвестиційні Системи" про визнання недійсними рішень Львівської міської ради, а саме:

- ухвали Львівської міської ради 14 сесії 4-го скликання від 14.04.2005 р. № 2241 "Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах" в частині включення до переліку земельної ділянки та погодження її місця розташування, а також надання дозволу управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин на виготовлення проекту відведення земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Федорова, 28, площею 0,0511 га;

- ухвали Львівської міської ради 5 сесії 5 скликання від 24.05.2007 р. № 885, якою внесено зміни у попередню ухвалу та збільшено площу земельної ділянки, яка підлягає відчуженню на вул. Федорова, 28 у м. Львові до 0,0900 га та доповнено перелік із включенням земельної ділянки по вул. Федорова, 23, площею 0,0700 га;

- ухвали Львівської міської ради 6 сесії 5 скликання від 05.07.2007 р. № 1003 "Про продаж шляхом аукціону права оренди земельної ділянки та об'єкта комунальної власності на вул. Федорова, 23/28 у м. Львові" в частині надання дозволу на продаж шляхом аукціону права оренди для будівництва готелю з об'єктами інфраструктури: земельних ділянок площею 0,0900 га, на вул. Федорова, 28 та площею 0,0661 на вул. Федорова, 23 та затвердження ціни продажу права оренди; укладення з переможцем договору купівлі-продажу земельних ділянок.

Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на приписи статей 53, 54, 93, 116, 123, 124, 136, 149-152 Земельного кодексу України, статті 32, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", норми Законів України "Про державну експертизу землевпорядної документації", "Про основи містобудування", "Про планування і забудову територій" "Про місцеве самоврядування в Україні", а також положення Угоди, укладеної між Урядом України та Урядом США 04.03.1994 року "Про охорону культурної спадщини", Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи, ратифікованої Закону України від 20.09.2006 р., обґрунтовані тим, що постановою Ради Міністрів УРСР від 12.06.1975 р. № 297 було створено Державний історико - архітектурний заповідник в межах давньоруської та середньовічної частини м. Львова, який підпорядковано облвиконкому.

У 1998 році Ансамбль історичного центру м. Львова внесено в список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО та присвоєно № 865.

Проте, Львівська міська рада шляхом прийняття оскаржуваних рішень - ухвал № 2241 від 14.04.2005 р. № 885 від 24.05.2007 р. та № 1003 від 05.07.2007 р. розпорядилась земельними ділянками які, відповідно до містобудівних та історико - містобудівних обґрунтувань, наукових та архівних документів, розташовані в історичному середмісті, в межах ансамблю історичного центру м. Львова, який включено в список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Позивачі зазначали, що міська рада розпорядившись землями історико - культурного призначення вийшла за межі визначених законом повноважень та прийняла рішення з питань віднесених до виключної компетенції Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України.

Позивачі звертали увагу про порушення міською радою встановленого чинним законодавством порядку підготовки земельних ділянок для відчуження на конкурсних засадах, а також з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Крім того, посилаючись на норми Законів України "Про національні меншини в Україні" та "Про свободу совісті та релігійні організації" позивачі зазначали про порушення їх прав як представників національних меншин в Україні та релігійних організацій на вільний доступ до культових місць богослужінь, використання їх за цільовим призначенням та здійснення культових обрядів, оскільки на спірних земельних ділянках розташована синагога.

Львівська міська рада зазначала про те, що оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування не порушуються права позивачів, а також просила суд керуючись пунктом 3 статті 267 Цивільного кодексу України застосувати позовну давність і відповідно до пункту 4 вказаної норми відмовити у задоволенні позовних вимог (том 6 а.с. 12-13).

ТОВ "Українські інвестиційні системи" заперечуючи проти позовних вимог посилалось на те, що позивачами не доведено порушення їх прав та інтересів, з а захистом яких позивачі звернулися до суду.

Кабінет Міністрів України у поясненнях на позовну заяву зазначав, що оскаржувані ухвали Львівською міською радою прийнято з порушенням визначених законом повноважень, вимог земельного законодавства. Що в результаті призвело до порушення зобов'язань взятих на себе державою Україна перед світовою спільнотою, закріплених у міжнародних угодах, деклараціях та інших міжнародних документах, ратифікованих Україною у встановленому законом порядку, а тому підлягають визнання недійсними у судовому порядку.

При цьому, як зазначав Кабінет Міністрів України земельні ділянки є складовою частиною території ансамблю історичного центру м. Львова включеного до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, тобто в силу статті 53 Земельного кодексу України віднесені до земель історико - культурного призначення, повноваження щодо розпорядження якими належить Кабінету Міністрів України, тобто, міська рада розпорядившись земельними ділянками історико - культурного призначення вийшла за межі своїх повноважень.

Крім того, у поясненнях Кабінет Міністрів України вказував, що вихідні дані та документи на будівництво готелю на вул. Федорова у м. Львові були предметом дослідження архітекторів, геологів, гідрогеологів, археологів, тощо, згідно висновків яких подані документи, рішення виконкому міської ради, проектні рішення та передпроектні пропозиції не відповідають вимогам міжнародного пам'ятко - охоронного законодавства, ратифікованого Україною, а проект регенерації кварталів, в тому числі документи, які б засвідчували його розгляд та погодження у порядку, встановленому пам'ятко - охоронним законодавством взагалі відсутні.

Міністерство культури України у поясненнях зазначало, що згода Верховної Ради України на продаж права оренди земельних ділянок у даному випадку не є обов'язковою, оскільки не було потреби у вилученні земельних ділянок в інших осіб, а проведення будівельних робіт на території історико-культурних заповідників є можливим за умови дотримання вимог щодо забезпечення збереження об'єктів культурної спадщини, режиму їх охорони та використання.

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.07.2012 р. (судді: Ділай У.І., Бортник О.Ю., Козак І.Б.) у задоволені позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції встановив, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах Державного історико-архітектурного заповідника в м. Львові, створеного згідно Постанови Ради Міністрів Української РСР № 297 від 12.06.1975 р., проте, на час прийняття міською радою оскаржуваних ухвал, заповідник не мав статусу юридичної особи, за якою закріплене на праві оперативного управління майном та надані у постійне користування земельні ділянки і зареєстрований вказаний Заповідник тільки у 2010 році.

Суд першої інстанції також зазначав, що статтею 150 Земельного кодексу України врегульовано порядок вилучення земель історико-культурного призначення (особливо цінних земель), в той час як оскаржуваними ухвалами Львівської міської ради передбачено лише продаж права оренди земельних ділянок на вул. Федорова, 23 та 28 у місті Львові, тобто вилучення цих земельних ділянок із державної власності жоден із оскаржуваних документів не передбачав. А відтак, суд дійшов висновку, що з огляду на приписи пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, приймаючи рішення про продаж права оренди земельних ділянок на вул. Федорова, 23,28 у місті Львові Львівська міська рада діяла в межах наданих їй повноважень, а обґрунтованих та підтверджених належними документами доводів щодо обмеження повноважень Львівської міської ради на розпорядження спірними земельними ділянками суду не надано, як й не надано доказів порушення міською радою порядку підготовки спірних земельних ділянок для відчуження на конкурсних засадах.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності позивачами факту незаконного прийняття міською радою оспорюваних рішень, недоведеності факту порушення прийнятими рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивачів як представників національних меншин в Україні та релігійних організацій на вільний доступ до культових місць богослужінь, використання їх за цільовим призначенням, та здійснення культових обрядів, тобто не обґрунтували наявність перешкод у реалізації їх культурних прав, а оскільки Єврейська релігійна громада "Турей Загав" ("Золота Роза") зареєстрована 21.01.2009 р., оскаржувані ухвали міської ради, прийняті у 2005 та 2007 роках не могли порушити права та охоронювані законом інтереси юридичної особи, яка зареєстрованою ще не була.

Разом з цим, суд першої інстанції дійшов висновку щодо пропуску позивачами строку позовної давності, що в силу частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.08.2012 р. апеляційну скаргу позивачів було прийнято до розгляду та порушено провадження у справі.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Держкомзему у Львівській області.

21.03.2013 р. Заступник прокурора Львівської області в порядку статті 29 Господарського процесуального кодексу України повідомив про вступ у справу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2013 р. (судді: Мирутенко О.Л., Данко Л.С., Гнатюк Г.М.) переглянувши рішення господарського суду Львівської області від 16.07.2012 р. в апеляційному порядку, залишив його без змін, з тих же підстав, погодившись з висновком суду першої інстанції про те, що у задоволенні позовних вимог Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, Єврейської релігійної громади "Турей Загав" ("Золота Роза") м. Львова слід відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, Єврейської релігійної громади "Турей Загав" ("Золота Роза") м. Львова подали до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просять судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням та неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Скаржники не погоджуючись з висновком судів першої та апеляційної інстанції стосовно пропуску позивачами строку позовної давності вказали на те, що з наданих до матеріалів справи документів, а саме довідки адміністративно - господарського управління міської ради щодо реєстрації звернення від 07.08.2008 р. № 1.4-3313 вбачається, що це звернення направлено Державним комітетом України у справах національностей та релігій, яке не є стороною у справі та не відноситься до позивачів. Натомість, про прийняття міською радою оскаржуваних ухвал позивачам було повідомлено виконавчим комітетом Львівської міської ради від 20.10.2008 р. № 1.7-7692/2401, тобто з урахуванням подання позову 20.09.2011 р., строк позовної давності позивачами не пропущений. При цьому, на думку скаржників, посилання судів на Регламент Львівської міської ради, затверджений ухвалою міськради від 21.09.2006 р. № 158 є помилковим, оскільки вказаним Регламентом не визначено порядку офіційного оприлюднення та опублікування рішень міської ради.

Заявники касаційної скарги зазначали, що відповідно до норм земельного законодавства, зокрема, статей 13, 17, 149, 150 Земельного кодексу України, органам місцевого самоврядування не надано ні повноважень, ні прав на розпорядження землями державної власності в положення пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України може бути застосовано лише якщо правовий статус земельної ділянки не визначений, проте, судами під час розгляду справи було встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що земельні ділянки, якими розпорядилась міська рада є землями державної власності. При цьому, матеріалами справи підтверджено перебування центральної частини м. Львова, у тому числі вул. Федорова, 23, 25, 28 в межах охоронної зони ЮНЕСКО та в межах ДЖержавного історико - культурного заповідника у м. Львові, що також підтверджує правовий статус земель щодо яких прийнято оскаржувані рішення, а саме: землі історико - культурного призначення під об'єктом національного значення, віднесені до особливо цінних земель державної власності, що не можуть передаватися у комунальну власність.

Заявники касаційної скарги також зазначали, що права позивачів - Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу визначені Угодою, укладеною 04.03.1994 року між Урядами України та США, а також іншими нормативно - правовими актами, в тому числі і міжнародними, які ратифіковані Україною, при цьому, вказуючи на те, що на земельних ділянках, переданих за оспорюваними рішеннями міської ради розташований ансамбль синагоги "Турей Загав" ("Золота Роза"), що складається із декількох будівель на вул. Федорова 23, 25, 27, 28, які складають частину історичного єврейського кварталу, проте, спірними ухвалами Львівської міської ради порушене право позивачів як представників національних меншин в Україні та релігійних організацій на вільний доступ до культових місць богослужіння, використання їх за цільовим призначенням.

Заступник прокурора Львівської області також подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Прокурор наголошує, що постановою Ради Міністрів УРСР від 12.06.1975 року № 297 створено Державний історико - архітектурний заповідник у центральній частині м. Львова, і на виконання вказаної постанови, яка є чинною, Львівською міською радою 24.06.1993 р. прийнято ухвалу № 27, якою встановлено межі історико - культурної заповідної зони м. Львова.

02.07.1997 р. прийнято Указ Президента України "Про збереження історичної забудови в центральній частині м. Львова", на виконання якого Кабміном України 15.11.1997 року прийнято постанову № 1266 "Про комплексну програму збереження історичної забудови м. Львова" із уповноваженням Львівської обласної державної адміністрації та виконавчого комітету Львівської міської ради реалізовувати вказану програму, у зв'язку з чим до ЮНЕСКО подано матеріали для внесення історичного центру міста Львова до Списку Всесвітньої спадщини у межах, визначених за постановою Уряду від 12.06.1975 року № 297, які затверджені у 1998 році та історичний центр м. Львова внесений до Списку Світової спадщини.

Постановою Кабміну України № 1761 від 27.12.2001 р. Державний історико - архітектурний заповідник у м. Львові внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України національного значення, що діяла до вересня 2009 року, тобто протягом часу прийняття спірних ухвал.

Прокурор зазначає, що виходячи зі змісту нормативно - правових актів, Державний історико - архітектурний заповідник у м. Львові є нерухомою пам'яткою національного значення і жодним чином не ототожнюється із юридичною особою, про що помилково дійшли висновку суди.

Таким чином, прокурор зазначає, що Львівська міська рада розпорядилась землями історико - культурного призначення, на яких розташований Державний історико - архітектурний заповідник національного значення, віднесеними до особливо цінних земель, які не можуть передаватися у приватну чи комунальну власність, а право розпорядження такими землями належить Кабінету Міністрів України, і набуття права розпорядження землями державної власності шляхом відчуження права користування такими землями можливе лише за умови їх вилучення із земель державної власності, однак, органи місцевого самоврядування таким правом не наділені.

Скаржник зазначив про помилковість висновків судів щодо дотримання відповідачем порядку виставлення земельних ділянок на аукціон з огляду на прийняття Львівською міською радою спірних рішень в порушення норм законодавства, за відсутності розробленого та затвердженого містобудівного обґрунтування, яке було розроблено після прийняття оскаржуваних рішень, тобто матеріали погодження місця розташування на момент прийняття спірних ухвал не виготовлені. Технічні паспорти, які розробляються при підготовці земельних ділянок для продажу на земельних торгах, не відповідають приписам законодавства, не містять проекту відведення земель, висновків експертизи землевпорядної документації та містобудівного обґрунтування.

Прокурор зауважив, що пропоновані до відчуження на торгах земельні ділянки, відповідно до містобудівних та історико - містобудівних обгрунтувань розташовані в історичному середмісті "місто в мурах", в межах ансамблю історичного центру м. Львова, включеного до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, на території Державного історико - архітектурного заповідника м. Львова, а оскаржувані ухвали Львівською міською радою прийняті з порушенням визначених законом повноважень, вимог земельного законодавства, що в результаті призвело до порушення зобов'язань, взятих на себе державою Україною перед світовою спільнотою, закріплених у міжнародних угодах, деклараціях та інших міжнародних документах, ратифікованих Україною у встановленому законом порядку.

ТОВ "Українські інвестиційні системи" у відзиві на касаційні скарги просив відмовити у їх задоволенні, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2013 р. залишити без змін, вказуючи на правомірність висновків судів щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивачів, яким не доведено порушення їх прав, пропущено строк позовної давності, а також з огляду на встановлення судами наявність у міської ради повноважень на прийняття оспорюваних рішень та дотримання останнім норм законодавства при прийнятті оскаржуваних ухвал.

Кабінет Міністрів України у судовому засіданні касаційної інстанції підтримав касаційні скарги прокурора та позивачів, звернувши увагу на прийняття міською радою рішень за відсутності наданих законом повноважень на розпорядження земельними ділянками державної власності, які розташовані в межах ансамблю історичного центру м. Львова, включеного до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, на території Державного історико - архітектурного заповідника м. Львова.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції були встановлені наступні обставини:

- 14.04.2005 р. ухвалою Львівської міської ради 14 сесії 4-го скликання № 2241 "Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах" визначено перелік таких земельних ділянок та погоджено їх місце розташування, а також надано дозвіл управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин на виготовлення проектів відведення земельних ділянок серед яких земельна ділянка за адресою: м. Львів, вул. Федорова, 28, площею 0,0511га;

- 24.05.2007 р. ухвалою Львівської міської ради 5 сесії 5 скликання № 885 внесено зміни у попередню ухвалу № 2241 від 14.04.2005 р. та збільшено площу земельної ділянки, що підлягає наданню в користування на вул. Федорова, 28 до 0,0900га та доповнено перелік включивши земельну ділянку, що на вул. Федорова, 23, площею 0,0700га.

- у 2007 р. ПП "Універсал Проект" розробило Містобудівне обґрунтування розміщення земельної ділянки для будівництва та обслуговування готелю на 12 номерів (24 місць) із підземною автостоянкою на 20 машиномісць на вул. Федорова, 23 у м. Львові. Місце розташування земельних ділянок, призначених для продажу на конкурентних засадах права оренди земельної ділянки, погоджено Управлінням охорони історичного середовища - Погодження № 04/1031 від 27.04.2007 р. та Управлінням архітектури - Висновок № 2401-130 від 05.04.2007 р., відповідно до якого на земельних ділянках на вул. Федорова, 24-28 та на вул. Федорова, 23 дозволяється нове будівництво, за умови дотримання нормативних вимог та затвердження в установленому законом порядку проектної документації і отримання відповідного дозволу.

- 05.07.2007 р. ухвалою Львівської міської ради 6 сесії 5 скликання № 1003 "Про продаж шляхом аукціону права оренди земельної ділянки та об'єкта комунальної власності на вул. Федорова, 23,28 у м. Львові" дозволено продаж шляхом аукціону права оренди для будівництва готелю з об'єктами інфраструктури земельних ділянок площею 0,0900га, на вул. Федорова, 28 та площею 0,0661га на вул. Федорова, 23, а також права оренди об'єкта нерухомого майна, площею 600,3кв.м на вул. Федорова, 28. Затверджено стартову ціну продажу права оренди земельних ділянок та об'єкта комунальної власності. Вирішено після проведення аукціону та визначення переможця укласти з ним відповідні договори;

- 03.09.2007 р. Управлінням земельних ресурсів міста Львова складено технічні паспорти земельних ділянок по вул. Федорова, 28 та 23 у м. Львові, які призначені для продажу права оренди на земельних торгах, з яких вбачається, що земельні ділянки належать до державної власності та відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови. За функціональним призначенням це є землі комерційного використання і їх цільовим призначенням є розміщення готелю з підземною автостоянкою;

- 14.09.2007 р. рішенням Львівської міської ради № 738 (із доповненнями, внесеними рішенням № 815 від 28.09.2007р.) затверджено істотні умови для укладення договору купівлі-продажу права оренди, договорів оренди земельних ділянок та об'єкта комунальної власності на вул. Федорова, 23,28 призначених для будівництва готелю;

- 05.10.2007 р. відбувся аукціон, переможцем якого визначено ТОВ "Українські інвестиційні системи" відповідно до протоколу № 05 аукціону з продажу права оренди земельних ділянок від 05.10.2007 р.;

- 28.11.2007 р. між Львівською міською радою та ТОВ "Українські інвестиційні системи" із врахуванням результатів аукціону та на підставі ухвал Львівської міської ради № 2241 від 14.04.2005 р., № 885 від 24.05.2007 р. та № 1003 від 05.07.2007 р. були укладені договори оренди землі № Г-481, № Г-482 для будівництва готелю з об'єктами інфраструктури терміном на 49 років та договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд приміщень) на будинок на вул. Федорова, 28, від 18.12.2007 р. № Г-5874-7.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу та Єврейської релігійної громади "Турей Загав" ("Золота Роза") про визнання недійсними рішень Львівської міської ради, а саме: ухвал Львівської міської ради № 2241 від 14.04.2005 р., № 885 від 24.05.2007 р. та № 1003 від 05.07.2007 р. прийнявши які, як зазначали позивачі, міська рада розпорядилась земельними ділянками державної власності які, відповідно до містобудівних та історико - містобудівних обґрунтувань, наукових та архівних документів, розташовані в історичному середмісті, в межах ансамблю історичного центру м. Львова, який включено в список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, що належить до компетенції Кабінету Міністрів України, а також з огляд у на порушення міською радою встановленого чинним законодавством порядку підготовки земельних ділянок для відчуження на конкурсних засадах та порядку встановлення і зміни цільового призначення земель.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що ансамбль історичного центру м. Львова у 1998р. внесено в список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, та присвоєно № 865.

Крім того, судами встановлено, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах Державного історико-архітектурного заповідника в м. Львові, створеного згідно Постанови Ради Міністрів Української РСР № 297 від 12.06.1975 р., якою передбачено підпорядкування Заповідника Львівському облвиконкому, якому доручено за погодженням з Держбудом УРСР і Міністерством культури УРСР у 3-місячний строк затвердити положення про Державний історико-архітектурний заповідник в м. Львові і перелік споруд, що передаються на баланс заповідника.

Судами першої та апеляційної інстанції зазначено, що на час прийняття оспорюваних ухвал Львівської міської ради від 14.04.2005 № 2241, від 24.05.2007 № 885 та від 05.07.2007 № 1003, згідно з додатком до рішення виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих № 321 від 09.08.1975 р. заповідник не мав статусу юридичної особи, за якою закріплене на праві оперативного управління майном та надані у постійне користування земельні ділянки, і межі Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові визначено лише у 2010 р. згідно з розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.03.2010 р. № 228/0/5-10 "Про відновлення діяльності Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові", яким також затверджено і положення про Заповідник.

При цьому, судами встановлено, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1761 "Про занесення пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток" Заповідник та низка інших історико-культурних заповідників були занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Разом з цим, вказана постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 р. № 928 "Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України".

Суди першої та апеляційної інстанції посилаючись на інформацію Міністерства культури України викладену у поясненнях до справи дійшли висновку, що в органах державної влади та місцевого самоврядування відсутні проектна документація Заповідника з переліком споруд, паспорти на пам'ятки архітектури у м. Львові та перелік об'єктів Заповідника, занесених до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Як вбачається зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1761 "Про занесення пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток", яка втратила чинність тільки у 2009 році, тобто була чинна на момент прийняття міською радою оскаржуваних ухвал № 2241 від 14.04.2005 р., № 885 від 24.05.2007 р. та № 1003 від 05.07.2007 р., до Державного реєстру нерухомих пам'яток України Державний історико-архітектурний заповідник у м. Львові занесений як пам'ятка історії, монументального мистецтва та археології національного значення.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судом першої та апеляційної інстанції вказане було помилково не прийнято до уваги та зазначено, що межі Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові встановлено лише у 2010 р. згідно з розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.03.2010 р. № 228/0/5-10 "Про відновлення діяльності Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові", зі змісту якого вбачається саме відновлення діяльності Заповідника з метою охорони об'єктів культурної спадщини, які знаходять на території Заповідника, а також ефективного використання коштів державного бюджету для реставрації, консервації та використання об'єктів, посилання державного контролю за збереженням історичного середовища м. Львова у зв'язку із занесенням центральної частини міста до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а не створення цього Заповідника.

Законом України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній на момент прийняття Кабміном України постанови від 27.12.2001 № 1761 про занесення Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові як пам'ятки історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру та на момент прийняття міською радою оскаржуваних ухвали) врегульовані правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.

Статтею 33 цього Закону передбачено, що ансамблі і комплекси пам'яток, які становлять виняткову антропологічну, археологічну, естетичну, етнографічну, історичну, мистецьку, наукову чи художню цінність, можуть бути оголошені рішеннями Кабінету Міністрів України державними історико-культурними (історико-архітектурними, архітектурно-історичними, історико-меморіальними, історико-археологічними, історико-етнографічними) заповідниками чи музеями-заповідниками, охорона яких здійснюється відповідно до цього Закону та інших законів.

Території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної документації (частина 1 статті 34 цього Закону).

Судами встановлено, що межі історичного ареалу міста Львова визначено Рішенням Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005 р. "Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова", проте, межі території Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові визначено лише у 2010 р. згідно з Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.03.2010 р. № 228/0/5-10 "Про відновлення діяльності Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові", у зв'язку з чим суди виходячи з приписів статей 53 та 150 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття міською радою спірних ухвал) дійшли висновку, що вказаними нормами врегульований порядок вилучення земель історико-культурного призначення (особливо цінних земель), в той час як оскаржуваними ухвалами Львівської міської ради передбачено лише продаж права оренди земельних ділянок на вул. Федорова, 23 та 28 у місті Львові і вилучення цих земельних ділянок із державної власності жоден із оскаржуваних документів не передбачав, а відтак, з огляду на приписи пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, суди дійшли висновку, що приймаючи рішення про продаж права оренди земельних ділянок на вул. Федорова, 23, 28 у місті Львові Львівська міська рада діяла в межах наданих їй повноважень.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статей 1, 2 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Главою 2 вказаного Кодексу передбачені повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин та статтею 12 встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад, б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (стаття 13 Земельного кодексу України).

Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі історико-культурного призначення.

За приписами статей 53, 54 Земельного кодексу України, до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;

б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Здійснюючи судовий розгляд у даній справі судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що земельні ділянки на вул. Федорова, 23 та 28 у м. Львові належать до державної власності.

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття міською радою оскаржуваних рішень) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі під історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що територія ансамблю історичного центру Львова складається зі 120 га давньоруської та середньовічної частини міста Львова та території собору св. Юра на Святоюрській горі, при цьому пам'ятки у центральній частині м. Львова мають статус пам'яток національного та місцевого значення.

Статтею 150 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття радою спірних ухвал) передбачено, що до особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі історико-культурного призначення.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанції було зазначено, що статтею 150 Земельного кодексу України врегульований порядок вилучення земель історико-культурного призначення (особливо цінних земель), в той час як оскаржуваними ухвалами Львівської міської ради передбачено лише продаж права оренди земельних ділянок на вул. Федорова, 23 та 28 у місті Львові, і вилучення цих земельних ділянок із державної власності жоден із оскаржуваних нормативних актів не передбачав.

Проте, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, а також визнання недійсними угод щодо відповідних земельних ділянок (стаття 21 Земельного кодексу України).

Вилучення земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою статті 149 Земельного кодексу України, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу, здійснює Кабінет Міністрів України.

Отже, для правильного вирішення земельних спорів особливе значення має дослідження судом правового статусу і приналежності спірної земельної ділянки, підстави надання такої ділянки та її цільового призначення, наявності на земельній ділянці об'єктів, зокрема, історико-культурного призначення, з урахуванням чого визначається відповідність вимогам закону розпорядження земельною ділянкою, а також наявність порушення порядку зміни цільового призначення землі, та повноваження суб'єкта на розпорядження такою землею, що тягне за собою наслідки, передбачені статтею 21 Земельного кодексу України.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судами вказане залишено поза увагою, як й залишені поза увагою доводи учасників судового процесу щодо відсутності у міської ради повноважень на розпорядження земельною ділянкою державної власності, яка, як було встановлено судами, знаходиться в межах Державного історико-архітектурного заповідника в м. Львові, із внесенням ансамблю історичного центру м. Львова в список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, та доводів стосовно того, що набуття права розпорядження землями державної власності шляхом відчуження права користування такими землями можливе лише за умови їх вилучення із земель державної власності та наявність таких повноважень виключно у Кабінету Міністрів України.

Крім того, судами було зазначено, що в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили, що передача в оренду земельних ділянок та об'єкта нерухомості на вул. Федорова, 23, 28 перешкоджатиме вільному доступу позивачів до культових місць богослужінь, використання їх за цільовим призначенням, та здійснення культових обрядів, при цьому судами не надано оцінки доводам учасників судового процесу, які ними підтверджено наявними у матеріалах справи документами стосовно того, що на земельних ділянках по вул. Федорова, 25, 27, 28 розташований ансамбль синагоги "Турей Загав" ("Золота Роза"), що складається із будівель: синагоги (буд 27), сакральних споруд для ритуальних потреб: кагальний будинок зі шпиталем, шхити (будинки 23, 25 по вул. Федорова) та єшиви - вищої юдейської школи (будинок 28), які складають частину історичного єврейського кварталу, не з'ясовано питання про надання вказаним будівлям статусу пам'яток архітектури та наявності можливості використання позивачами вказаних споруд за їх цільовим призначенням.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, постановою Галицького районного суду від 26.09.2011 р. та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.08.2012 р. в адміністративній справі № 2а-163/11/1304 (№ 138068/11/9104) встановлено, що житловий будинок № 28 по вул. Федорова у м. Львові рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів № 130 від 26.02.1980 р. внесено в перелік пам'яток архітектури, а відповідно до додатку № 13 до Наказу Міністерства культури України від 03.02.2010 р. № 58/0/16-10 "Про перелік об'єктів культурної спадщини Львівської області, що заносяться до Державного реєстру пам'яток України за категорією місцеве значення" та Акта технічного стану пам'ятки кагального будинку та ритуальної лазні з миквою ХVІІ-ХІХ століть, на вул. Арсенальній, 7 у м. Львові є пам'яткою архітектури та містобудування місцевого значення (том 7 а.с. 71-75).

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи позовна заява позивачами подана до господарського суду Львівської області подана 23.09.2011 року.

За приписами пункту 4 статті 268 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви - 23.09.2011 р.) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Проте, відмовляючи у задоволенні позовних вимог через пропуск позивачами строку позовної давності, судами вказані приписи законодавства залишені судами поза увагою, як й залишено поза увагою, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 вказаного Кодексу).

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2013 р. у справі № 5015/5589/11 та рішення господарського суду Львівської області від 16.07.2012 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Касаційні скарги задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Т. Гоголь

Л. Рогач