Постанова № 32855245, 06.08.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2013 року Справа № 921/62/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,розглянув касаційну скаргу ДП "Бережанська станція технічного обслуговування акціонерного товариства "ТернопільАвто"на постанову від 19.06.2013 року Львівського апеляційного господарського суду у справі№921/62/13-г господарського суду Тернопільської областіза позовомДП "Бережанська станція технічного обслуговування акціонерного товариства "ТернопільАвто"доБережанської районної державної адміністраціїпровизнання незаконним та скасування розпорядження голови Бережанської РДАза участю представників:

позивача: Кудрявцева Г.А., дов. від 12.02.2013 №8;

відповідача: не зявився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 04.04.2013 (суддя Н. Бурда), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.06.2013 (судді О. Дубник, О. Скрипчук, О. Матущак) у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Бережанської РДА від 02.02.2007 №52 "Про припинення права користування земельною ділянкою" відмовлено з посиланням на те, що припинення права користування частиною земельною ділянкою здійснено Бережанською районною державною адміністрацією в межах повноважень та в порядку, встановленому ЗК України.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, ДП "Бережанська станція технічного обслуговування акціонерного товариства "ТернопільАвто", - позивач у справі, - звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 04.04.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.06.2013, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Вважає, що судами неправильно застосовано ст. 202 ЦК України, ст. 123,125,149 ЗК України, неповно досліджено обставини справи. Так, судами недосліджено питання щодо форми відмови землекористувача. На думку скаржника, відмова оформляється шляхом нотаріально засвідченої заяви. Крім того, судами не враховано, що директор Бережанської СТО не мав відповідних повноважень на відмову від частини земельної ділянки, що перебуває у користуванні СТО. Також, судами безпідставно акцентовано увагу на тому, що Бережанська СТО, несплачуючи орендну плату за спірну земельну ділянку, погодилася із її вилученням.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Рішенням Бережанської міської ради народних депутатів №16 від 12.01.1994р. Бережанській станції технічного обслуговування автомобілів АТ "Тернопільавто" передана в постійне користування земельна ділянка площею 1,04 га. по вул. Тернопільській, 72, м. Бережани для розміщення виробничих будівель.

На підставі вказаного рішення позивачу Бережанською міською радою видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,04 га. по вул. Тернопільській, 72, м. Бережани для розміщення виробничих будівель, про що вчинено відповідний запис у Книзі записів державних актів на право постійного користування землю за №22 від 14.09.1995р.;

10.01.2007р. на ім'я голови Бережанської районної державної адміністрації Зінчука В.Е. директором Бережанської станції технічного обслуговування Курильцем В.І. надіслано лист за № 2, яким він просить припинити право користування земельною ділянкою площею 0,065 га., яка вилучається для будівництва магазину.

З огляду на поданий Бережанською СТО лист №2 від 10.01.2007р., головою Бережанської районної державної адміністрації видано розпорядження за №52 від 02.02.2007р. "Про припинення права користування земельною ділянкою", згідно з п. 1 якого припинено право постійного користування Бережанської станції технічного обслуговування автомобілів земельною ділянкою площею 0,065 га. по вул. Тернопільській, 72 та переведено її до земель запасу Бережанської міської ради.

Згідно п.1.2 Статуту, зареєстрованого 27.03.2001р. Бережанською РДА за №151-231, Бережанська СТО є дочірнім підприємством АТ "Тернопільавто".

Відповідно до п. 2.3 Статуту директор підприємства без доручення здійснює дії від імені підприємства в межах прав, передбачених Статутом і внутрішніми документами підприємства:

- укладає договори на суму, що не перевищує 10 % Статутного фонду підприємства, а за дорученням товариства - на суму, що перевищує 10 % Статутного фонду підприємства;

Таке обмеження щодо укладення договорів з прив'язкою до Статутного фонду підприємства може стосуватися лише майна, що внесено засновником до Статутного фонду, а право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути внесено до Статутного фонду.

Згідно довідки Бережанської МРДПІ №953/10/15-005 від 26.003.2013р., Бережанським СТО у період з 2009р. по 2013 р. проводилась оплата земельної ділянки розміром 0,975 га., а не 1,04 га., наданої позивачу на праві постійного користування згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ТР№ 14, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 22 від 14.09.1995р., тобто ним вчинялись дії, які свідчать про схвалення такої відмови від частини земельної ділянки як правочину.

Застосовуючи до спірних правовідносин приписи ст.ст. 92,141,142 ЗК України, ст. 21 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації", ст. 21,393 ЦК України суди дійшли висновку про те, що директор ДП Бережанська СТО АТ "ТернопільАвто" в межах повноважень, наданих статутом, правомірно звернувся із заявою щодо припинення права користування земельною ділянкою площею 0,065 га, а Бережанська районна державна адміністрація на підставі заяви директора правомірно прийняла розпорядження про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 0,065 га. Зазначене було підставою для відмови в задоволенні позову.

З огляду на встановлені попередніми судовими інстанціями обставини справи колегія суддів зазначає наступне.

Приписами ст. 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно зі ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ст. 21 ЗК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси позивача у справі.

Частиною 1 ст. 141 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного розпорядження) передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (п. "а") та вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом (п. "б").

Положеннями ч. 3 ст. 142 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного розпорядження) визначено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (ч.4 ст. 142 ЗК України).

Відповідно до ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Колегія суддів вважає передчасними висновки судів про те, що директор ДП Бережанська СТО АТ "ТернопільАвто" в межах повноважень, наданих статутом, правомірно звернувся із заявою щодо припинення права користування земельною ділянкою площею 0,065 га з огляду на те, що судами достеменно не з'ясовано, які саме повноваження були передані директору щодо розпорядження майном, в тому числі - земельною ділянкою. Ними не досліджено коли та ким було створено дочірнє підприємство, яке саме майно було йому передано, кому виданий державний акт на право користування землею - дочірньому підприємству чи акціонерному товариству.

Також, судами не надано належної правової оцінки листу директора Бережанської СТО №2 від 10.01.2007р. та не з'ясовано чи це була добровільна відмова від частини земельної ділянки, яка тепер йому не потрібна, чи це згода на вилучення частини земельної ділянки для суспільних потреб (будівництво магазину).

Водночас, колегія суддів констатує, що при вирішення питання відповідності оскаржуваного розпорядження актам цивільного законодавства, суди не з'ясували місцезнаходження спірної земельної ділянки, не визначили - до земель державної чи комунальної власності відноситься земельна ділянка, а відтак, хто має право розпоряджатися нею - орган виконавчої влади (райдержадміністрація) чи орган місцевого самоврядування (міська рада); до кого повинен був звернутися позивач із заявою про припинення права користування землею.

Так, ст. 17 ЗК України визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Приписами ст. 84 ЗК України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад (ст. 12 ЗК України). Згідно зі ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У п. 12 Перехідних положень ЗК України зазначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Беручи до уваги викладене вище, встановлення місцезнаходження спірної земельної ділянки є передумовою для вирішення питання про те, хто має право розпоряджатися землею, а відтак, і про те, чи мала Бережанська РДА повноваження приймати рішення про припинення права користування земельною ділянкою.

Таким чином, до спірних правовідносин судами незастосовано приписи п. 12 Перехідних положень ЗК України.

За таких обставин, доводи скаржника про те, що судами неповно досліджено обставини справи колегія суддів вважає обґрунтованими та констатує, що судами не дотримано вимог ст.43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання застосування розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України" встановлено, що відповідно до частини першої статті 47 ГПК судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 ГПК), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Незастосування норм права, що регулюють спірні правовідносини та порушення судами норм процесуального права, зокрема ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи є підставою для скасування прийнятих у справі рішення господарського суду Тернопільської області від 04.04.2013 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 19.06.2013. Касаційний суд на підставі ст.1119 ГПК України направляє справу на новий розгляд до місцевого суду, оскільки вказаних порушень припустилися як суд першої, так і апеляційної інстанцій.

Під час нового розгляду справи необхідно усунути зазначені вище порушення. З'ясувати, до земель державної чи комунальної власності відноситься спірна земельна ділянка, хто: РДА чи міська рада має право нею розпоряджатися та приймати рішення про припинення права користування земельною ділянкою. Вирішити питання про те, чи відповідає спірне розпорядження приписам ст.ст. 12,17,83,84,141,142,149 ЗК України. Ретельно дослідити повноваження директора, передбачені Статутом підприємства. Надати правову оцінку листу директора Бережанської СТО №2 від 10.01.2007р. та з'ясувати чи це була добровільна відмова від частини земельної ділянки, чи це згода на вилучення частини земельної ділянки для суспільних потреб (будівництво магазину). До встановлених обставин справи застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, винести законне і обґрунтоване рішення суду.

Додатково, колегія суддів звертає увагу скаржника на таке.

У касаційній скарзі зауважено, що відмова оформляється шляхом нотаріально засвідченої заяви. При цьому, Бережанське СТО посилається на ч. 2 ст. 123 ЗК України в редакції чинній на момент винесення оскаржуваного розпорядження. Однак, ч.2 ст. 123 ЗК України в редакції від 19.12.2006 (оскільки розпорядження прийнято 02.02.2007) передбачено таке: "Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України." Таким чином, жодні посилання на нотаріальну форму заяви про відмову відсутні. Водночас, у ч.ч. 4,5 ст. 151 ЗК України в редакції від 16.09.2008 зазначено, що особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються із заявою (клопотанням) про вибір місця розташування земельних ділянок до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо вибору місця розташування земельних ділянок за рахунок земель, вилучення (викуп) яких провадиться Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, подаються відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. До заяви (клопотання) додається, зокрема, засвідчена нотаріально письмова згода землекористувача (землевласника) на вилучення (викуп) земельної ділянки (її частини) із зазначенням розмірів передбаченої для вилучення (викупу) земельної ділянки та умов її вилучення (викупу).

Таким чином, нотаріально засвідчена згода землекористувача необхідна була лише у випадку вилучення земельної ділянки на користь та за зверненням третьої особи. У випадку добровільної відмови, порядок припинення права користування врегульовано ст. 142 ЗК України, яка на момент винесення розпорядження вимог про нотаріальне посвідчення заяви не містила. Отже, доводи в цій частині є необґрунтованими.

Керуючись ст.ст. 1115 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, - Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ДП "Бережанська станція технічного обслуговування акціонерного товариства "ТернопільАвто" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Тернопільської області від 04.04.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.06.2013 у справі №921/62/13-г - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Головуючий, суддяВ. Овечкін Судді:Є. Чернов В. Цвігун