Постанова № 32855174, 07.08.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2013 року Справа № 911/47/04/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого, (доповідач) Жукової Л.В., Студенця В.І.,розглянувши матеріали касаційної скаргидержавного підприємства "Регіональні електричні мережі" на постанову та на рішення Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 року господарського суду Київської області від 18.03.2013 року у справі господарського судуКиївської областіза позовомдержавного підприємства "Енергоринок"додержавного підприємства "Регіональні електричні мережі"простягненняв засіданні взяли участь представники:

- позивача:Саква Д.Ю.,- відповідача:Петрик І.Й.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року ДП "Енергоринок" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ДП "Регіональні електричні мережі" про стягнення 666235,36 грн. штрафу, нарахованого за неналежне виконання грошових зобов'язань за договором №3/08-ЕЕ/4695/01 від 15.05.2008р. на купівлю електроенергії.

Рішенням господарського суду Київської області від 18.03.2013 року позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 666235,36 грн. штрафу та судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 18.03.2013 року - без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДП "Регіональні електричні мережі" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 року та рішення господарського суду Київської області від 18.03.2013 року скасувати та направити справу на новий судовий розгляд.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15.05.2008 року між позивачем (як продавцем електричної енергії) та ВАТ "Укренерговугілля" (як покупцем) був укладений договір №3/08-ЕЕ/4695/01, за умовами якого, продавець зобов'язувався продавати, а покупець купувати електроенергію та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору.

На підставі наказу Міністерства палива та енергетики України №557 від 13.11.2008 року припинено діяльність ВАТ "Укренерговугілля" шляхом реорганізації (перетворення) в ДП "Регіональні електричні мережі". Зазначені обставини стали підставою для підписання між позивачем та відповідачем 01.10.2009 року додаткової угоди №5727/01 до основного договору, згідно якої, сторони дійшли згоди по тексту договору назву ВАТ "Укренерговугілля" замінити на ДП "Регіональні електричні мережі", яке є правонаступником усіх прав та обов'язків ВАТ "Укренерговугілля" за договором.

Предметом позовних вимог у даній справі є стягнення з відповідача 666235,36 грн. штрафу, нарахованого на підставі п.6.3.2 договору за неналежне виконання відповідачем умов оплати електроенергії.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для стягнення штрафу. При цьому, суди відхилили посилання відповідача, як на підставу відмови в позові, на те, що проти нього порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Водночас, колегія суддів вважає такі висновки невірними та такими, що суперечать нормам матеріального та процесуального права виходячи з наступного.

Як було встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, ухвалою господарського суду Київської області від 03.01.2013 року порушено провадження у справі №Б911/46/11/13-г про банкрутство відповідача та одночасно введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною четвертою статті 12 цього Закону встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на не нараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство. Аналогічну правову позицію про те, що протягом дії здійснення провадження у справі про банкрутство встановлюється заборона на нарахування боржнику, щодо якого порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів неустойки незалежно від часу їх виникнення викладено у постанові Верховного Суду України від 12.03.2013 року №29/5005/16170/2011.

Таким чином, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо нерозповсюдження дії мораторію на нарахування штрафу, який є предметом позовних вимог в даній справі.

Відповідно до приписів ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про скасування оскаржуваних судових рішень. Проте, приймаючи до уваги повноваження суду касаційної інстанції, а також те, що судами при задоволені позову було лише невірно застосовані норми матеріального права, вважає за можливе не направляти справу на новий судовий розгляд, а прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, судові витрати підлягають стягненню із сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Колегія суддів вважає, що судові витрати за подання касаційної скарги в даному випадку мають бути відшкодовані за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст.49, 1115, 1117, 1119 - 11111, 122 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства "Регіональні електричні мережі" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 року та рішення господарського суду Київської області від 18.03.2013 року справі №911/47/04/13-г скасувати.

Прийняти нове рішення у даній справі про відмову в позові.

Стягнути з ДП "Енергоринок" (код ЄДРПОУ 21515381) на користь ДП "Регіональні електричні мережі" (код ЄДРПОУ 32402870) 6 662,39 грн. судового збору за подання касаційної скарги. Видати наказ.

Доручити господарському суду Київської області видати відповідні накази згідно зі ст.122 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий, суддя М.М. Черкащенко

Судді Л.В. Жукова

В.І. Студенець