Постанова № 32854920, 04.06.2013, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2013 р. Справа № 2а-3403/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Дякун М.М.,

представників сторін:

позивача - Савчука В.Р.,

відповідача - Баралецької М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом приватного підприємства фірма «Рембудсервіс-Газ»

до державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 10.09.2012 року за №№0001052201, 0001062201; від 19.12.2012 року за №№0001272203, 0001282203; від 14.03.2013 року за №0000192203,-

ВСТАНОВИВ:

01.11.2012 року приватне підприємство «Рембудсервіс-Газ» (надалі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 10.09.2012 року за №№0001052201, 0001062201; від 19.12.2012 року за №№0001272203, 0001282203; від 14.03.2013 року за №0000192203.

Позовні вимоги, з урахуванням заяв про їх зміну від 21.12.2012 року та від 20.03.2013 року, мотивовані наступними обставинами. У серпні, листопаді-грудні 2012 року та лютому 2013 року податковим органом були проведені дві документальні позапланові невиїзні перевірк та позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності визначення (декларування), повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість, податку на прибуток за операціями, проведеними з ТОВ «Будівельна компанія «Тайлінг» за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року, ТОВ «Тетрабудсервіс» та ПП «Імпел» за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року, а також з питань правильності декларування податку на прибуток за період з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року. За результатами перевірок державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у м. Івано-Франківську) складені акти від 23.08.2012 року за №6392/22-1/34077652, від 06.12.2012 року за №11620/22-3/34077652 та від 01.03.2013 року за №1557/22-3/34077652, відповідно. Разом з тим, на думку позивача, у ході вказаних перевірок приватного підприємства «Рембудсервіс-Газ» (надалі - ПП «Рембудсервіс-Газ») безпідставно та протиправно, всупереч норм податкового та іншого законодавства, були зроблені висновки про заниження зобов'язань з: податку на прибуток підприємства за 2009 рік в сумі 172725,00 грн.; податку на додану вартість за 2009 рік в сумі 138180,00 грн.; податку на прибуток за III квартал 2011 року в сумі 1643888,00 грн.; податку на додану вартість за 2011 рік в сумі 305100,00 грн.; податку на прибуток за 2011 рік в сумі 186478,00 грн. Крім того, податковим органом в порушенням положень Цивільного кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» неправомірно встановлено, що позивачем здійснені нікчемні правочини з його контрагентами - ТОВ «Будівельна компанія «Тайлінг», ТОВ «Тетрабудсервіс» та ПП «Імпел», складено та прийнято до виконання документи за операціями, що порушують публічний порядок і суперечать законодавчим та нормативним актам. У зв'язку з цим податкові повідомлення-рішення відповідача від 10.09.2012 року за №№0001052201, 0001062201; від 19.12.2012 року за №№0001272203, 0001282203; від 14.03.2013 року за №0000192203 підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, зазначених у позовній заяві та заявах про зміну позовних вимог від 21.12.2012 року і від 20.03.2013 року та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечила з мотивів, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву та заяви про зміну позовних вимог. Просила відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

Приватне підприємство «Рембудсервіс-Газ» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ) зареєстроване 02.02.2006 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради як юридична особа (а.с. 37 т.1; 120 т.2).

ПП «Рембудсервіс-Газ» 06.02.2006 року взяте на податковий облік ДПІ у м. Івано-Франківську за №11389 та відповідно до свідоцтва №100160127 з 19.01.2009 року зареєстроване як платник податку на додану вартість. Станом на момент перевірки та розгляду справи судом перебуває на податковому обліку у вказаній ДПІ та є платником податків і зборів, установлених законом, в тому числі, податку на прибуток та податку на додану вартість (а.с. 15 т.1; 43 т.2; 65, 127 т.3).

У серпні 2012 року ДПІ у м. Івано-Франківську проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за операціями, проведеними з ТОВ «Будівельна компанія «Тайлінг» за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року. За результатами перевірки складений акт від 23.08.2012 року за №6392/22-1/34077652 (а.с. 15-23 т.1).

Перевіркою встановлені порушення підприємством пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпунктів 5.3.1, 5.3.9, пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року за №283/97-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства за 2009 рік в сумі 172725,00 грн.; пункту 7.1, підпунктів 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року за №168/97-ВР внаслідок чого занижено сплату до бюджету податку на додану вартість за 2009 рік в сумі 138180,00 грн. (а.с. 22 т.1).

За результатами перевірки ДПІ у м. Івано-Франківську винесені податкові повідомлення-рішення від 10.09.2012 року за №0001062201, відповідно до якого позивачу збільшена сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 172725,00 грн., в тому числі, за основним платежем на 138180,00 грн. і штрафними (фінансовими) санкціями на 34545,00 грн. та за №0001052201, відповідно до якого збільшена сума грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 215907,00 грн., в тому числі, за основним платежем на 172725,00 грн. і штрафними (фінансовими) санкціями на 43182,00 грн. (35, 36 т.1).

У листопаді-грудні 2012 року ДПІ у м. Івано-Франківську проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань правильності декларування податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Тетрабудсервіс» та ПП «Імпел ЛТД» за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року. За результатами перевірки складений акт від 06.12.2012 року за №11620/22-3/34077652 (а.с. 43-58 т.2).

Перевіркою встановлені порушення частини 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України , статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року за №996-XIV, пунктів 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88, а саме, здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийняття до виконання документи та складання документів на операції, що порушують публічний порядок і, відповідно, суперечать законодавчим та нормативним актам. Крім того, установлені порушення пунктів 44.1, 44.6 статті 44, підпункту 138.1.1, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, в результаті чого, встановлено заниження податку на прибуток всього на суму 164388,00 грн.; пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 1.2 статті 1, пункту 2.1 статті 2, пунктів 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88, в результаті чого встановлено завищено задекларований податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 305100,00 грн. (а.с. 56 т.2).

За результатами перевірки ДПІ у м. Івано-Франківську винесені податкові повідомлення-рішення від 19.12.2012 року за №0001272203, відповідно до якого позивачу збільшена сума грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на загальну суму 164388,00 грн. та за №0001282203, відповідно до якого збільшена сума грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 457651,00 грн., в тому числі, за основним платежем на 305100,00 грн. і штрафними (фінансовими) санкціями на 152551,00 грн. (72, 73 т.2).

У лютому 2013 року ДПІ у м. Івано-Франківську проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань правильності декларування податку на прибуток за період з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року. За результатами перевірки складений акт від 01.03.2013 року за №1557/22-3/34077652 (а.с. 64-78 т.3).

Перевіркою встановлені порушення підпункту 138.1.1, пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого, встановлено заниження податку на прибуток всього на суму 186478,00 грн. (78 т.3).

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 14.03.2013 року за №0000192203, відповідно до якого позивачу збільшена сума грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на загальну суму 186478,00 грн. (а.с. 96 т.3).

Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що вказані вище висновки податкового органу, викладені в актах перевірок позивача від 23.08.2012 року за №6392/22-1/34077652, від 06.12.2012 року за №11620/22-3/34077652 та від 01.03.2013 року за №1557/22-3/34077652 не відповідають фактичним обставинам справи, нормам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 1 стаття 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Діючим на момент спірних правовідносин Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року №2181-III (надалі - Закон №2181) встановлювався порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів). З 01.01.2011 року такий порядок регламентований нормами Податкового кодексу України (надалі - Кодекс).

Відповідно до вимог підпунктів «а», «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону №2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно підпункту 54.3 статті 54 Кодексу контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Порядок формування валових витрат і валових доходів підприємства та правовідносини позивача зі сплати податку на прибуток на момент спірних правовідносин, до введення в дію Податкового кодексу України, були регламентовані чинним на той час Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.1997 року №283/97 (надалі - Закон №283/97).

Пунктом 4.1 статті 4 Закону №283/97 визначено, що валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Цим же пунктом визначено перелік доходів, які включаються до складу валового доходу підприємства. Зокрема, серед іншого, доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону №283/97, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 283/97-ВР визначено що, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Пункт 5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР містить вичерпний перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат. Так, зокрема, підпунктом 5.3.1 передбачено, що не включаються до складу валових витрат не пов'язані з веденням господарської діяльності. Також, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону).

Пунктом 5.11 статті 5 цього ж Закону передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону №283/97 датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Правовідносини позивача щодо нарахування та сплати ним податку на прибуток з 01.01.2011 року були регламентовані нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (пункт 44.2 статті 44).

Згідно пункту 44.6 статті 44 Кодексу, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Нормами пункту 44.7 вказаної статті встановлено, що у разі, якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків фізичної особи або посадової особи платника податків юридичної особи).

Протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Відповідно до пункту 134.1 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пункту 135.1 Кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6- 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Нормами пункту 138.2 статті 138 Кодексу встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 Кодексу).

Відповідно до пункту 139.1 статті 139 Кодексу, не включаються до складу витрат, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності. Зокрема, серед іншого (підпункт 139.1.9), витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пункту 185.1 статті 185 Кодексу об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до норм пункту 188.1 статті 188 Кодексу база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Правовідносини щодо сплати податку на додану вартість, які виникли у позивача до набрання чинності Податковим кодексом України були регламентовані нормами Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі - Закон №168/97-ВР), із змінами та доповненнями, а з 01.01.2011 року - Податковим кодексом України.

Статтею 7 Закону №168/97-ВР встановлювався порядок обчислення і сплати податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 7.1 цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за

договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно пункту 7.2.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову

накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в)повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно пункту 7.2.3 податкова накладна складається у момент виникнення

податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчу є факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього Закону).

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 цього Закону №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено, що платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 вказаного Закону відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

З моменту набрання чинності Податковим кодексом України, правовідносини позивача щодо сплати ним податку на додану вартість, формування податкового кредиту тощо регламентовані нормами цього Кодексу.

Так, відповідно до пункту 198.1 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Порядок оформлення та видачі податкової накладної регламентовані нормами статті 201 Кодексу та аналогічні зазначеним вище нормам Закону №168/97-ВР.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.4 цієї статі встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.6 податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Головними аргументами податкового органу щодо порушення позивачем норм Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства і, як наслідок, збільшення йому зобов'язань зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість, є посилання в актах перевірок позивача на те, що його контрагенти в силу різних причин не можуть здійснювати господарської діяльності та угоди, укладені з ними мають ознаки нікчемності .

Однак, на переконання суду вказані вище висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів не можуть братися до уваги з огляду на наступне.

Підстави та порядок визнання недійсності (нікчемності) правочинів встановлені Цивільним кодексом України.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2 статті 215 ЦК України).

Згідно до частини 3 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно частини статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік нікчемних правочинів, як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України. Зокрема, такими правочинами є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

У судовому засіданні встановлено, що контрагенти позивача - ТОВ «Будівельна компанія «Тайлінг», ТОВ «Тетрабудсервіс» та ПП «Імпел ЛТД» на момент укладання з ПП «Рембудсервіс-Газ» правочинів, предметом яких є поставка товарів, виконання будівельних робіт, були зареєстровані в ЄДРПОУ як юридичні особи та перебували на обліку як платники податків, в тому числі ПДВ, у відповідних податкових органах за місцем їх реєстрації. Крім того, вказані фірми мали ліцензії на виконання будівельних робіт (а.с. 128-156 т.3).

Судом також установлено, що між позивачем та вказаними вище контрагентами були укладені ряд угод на поставку товарів, виконання будівельних робіт з будівництва підвідного газопроводу, систем теплопостачання, водопроводу, каналізації тощо.

Зокрема, в судовому засіданні досліджені оригінали наступних угод: від 06.07.2009 року за №3-07/09, від 09.09.2009 року за №4-09/09, від 09.09.2009 року за №6-09/09, від 14.09.2009 року за №6/1-09/09, від 09.10.2009 року за №6-10/09, від 12.10.2009 року за №6-10/09 від 26.09.2011 року за №03-09/11, від 02.08.2011 року за №2-08/11, від 08.07.2009 року за 6-06/09, від 12.06.2009 року за №1-06.09, від 17.04.2009 року за №03.04-09 (а.с. 124-125, 135-136, 151-152, 159-160, 183-184, 191-192 т.1; 75-76, 103-104, 139-143, 152-156, 158, 160 т.2

Вказані вище угоди оформлені відповідно до вимог закону, підписані сторонами та завірені гербовими печатками суб'єктів господарювання. Договори не суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Вони не порушують публічний порядок, оскільки не спрямовані на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави чи незаконне заволодіння ним.

Угоди позивача, укладені з вказаним вище контрагентами в ході його господарської діяльності, були направлені на настання реальних юридичних наслідків - придбання послуг.

Цей висновок суду підтверджується дослідженими в судовому засіданні документами щодо виконання зазначених угод: актами приймання виконаних будівельних робіт, виписками з банківських рахунків позивача щодо оплати контрагентам за поставлені послуги, платіжними дорученнями тощо.

Придбання товарів у ПП «Імпел ЛТД» підтверджується дослідженими судом видатковими накладними, дорученнями виписками з банківського рахунку позивача та платіжними дорученнями про оплату товарів.

Придбані товари використовувалися позивачем та його контрагентами при виконанні вказаних вище будівельних робіт.

Кількість працівників ПП «Рембудсервіс-Газ» та наявність на балансі основних засобів дозволяли підприємству, в тому числі, самостійно виконувати спірні господарські операції.

Господарські операції позивача відображені в його податковій звітності (а.с. 219-231 т.1; 1-4 т.2).

Реальність виконаних будівельних робіт та придбаних матеріалів підтверджується також дослідженими в судовому засіданні договорами підряду, укладеними позивачем з Долинським дитячим будинком, ДП «Ворохтянське лісове господарство», Головним управлінням регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської ОДА, ТОВ «Парі»,а також документами щодо виконання вказаних угод (а.с. 139-260 т.2; 3-29 т.3)

Актами Контрольно-ревізійного управління в Івано-Франківській області від 30.04.2010 року за №06-21/08-08, від 03.02.2011 року Головного управління освіти і науки Івано-Франківської ОДА, довідкою Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області від 08.02.2012 року за №07/4 підтверджено вид, обсяг і якість операцій та розрахунків, що здійснювалися позивачем із його замовниками та порушень їх виконання не встановлено (а.с. 51-61 т.1).

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.01.2013 року в справі №5011-76/16175-2012 задоволено позов ПП «Рембудсрвіс-Газ» до ТОВ «Тетрабудсервіс» про стягнення 12400,00 грн. боргу за господарськими операціями, що є предметом розгляду даної адміністративної справи (а.с. 35-38, 39 т.3).

Враховуючи наведене, суд вважає безпідставними твердження відповідача, що вищезазначені договори укладені позивачем з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 ЦК України їх слід вважати нікчемними.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що укладаючи вказані господарські договори на виконання будівельних робіт, позивач діяв з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу при укладанні позивачем угод у ході його підприємницької діяльності, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам, юридичні особи діють через органи управління і, як наслідок, через фізичних осіб, котрі входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження фактів порушення позивачем установленого порядку здійснення підприємницької діяльності ДПІ у м. Івано-Франківську до суду також не надано.

Посилання відповідача на акти перевірок контрагентів позивача та матеріали кримінальної справи і вирок стосовно громадянина ОСОБА_4 суд не бере до уваги, оскільки в них не наведені переконливі докази щодо неможливості поставки товарів та послуг вказаними вище суб'єктами господарювання.

Крім того, юридична відповідальність відповідно до вимог законодавства України носить виключно індивідуальний характер. Тому, неправомірно притягати до відповідальності позивача за можливі порушення, допущені в ході господарської діяльності його контрагентами.

Окрім того, суд зазначає, що послуги та товари, які були предметом зазначених у постанові договорів, відносної яких податковим органом зроблено висновок щодо їх нікчемності, не заборонені законодавством, немає будь-яких обмежень стосовно їх придбання позивачем.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для застосування визначених в статті 215 та 216 ЦК України правових наслідків, пов'язаних із стягненням виконаного.

Також, суд вказує наступне. Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по право чинах, здійсненних з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними право чини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушеннями хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 ЦКУ міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладення угоди виконувала представницькі функції за статусом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦКУ у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідженням в судовому засіданні документів первинного бухгалтерського обліку по спірних господарських операціях установлено, що вони оформлені відповідно до вимог закону.

Дослідженням в судовому засіданні податкових накладних, виписаних контрагентами позивача на вказані вище господарські операції встановлено, що вони оформлені відповідно до вимог податкового законодавства.

Крім того, суд зазначає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Слід також зазначити, що визначення податковим органом позивачу фінансових зобов'язань, як наслідок встановлених порушень в актах перевірок від 23.08.2012 року за №6392/22-1/34077652, від 06.12.2012 року за №11620/22-3/34077652 та від 01.03.2013 року за №1557/22-3/34077652, є недотримання принципу індивідуалізації відповідальності. За таких обставин, правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за які передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність контрагента, у даному випадку, не може покладатися на покупця - позивача в справі.

Дана позиція викладена також у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява №3991/03), в якому суд зазначив, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, у разі якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі « Інтерсплав проти України»).

Нормами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб про захист яких вони просять.

Таким чином, проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази, на підставі норм Цивільного кодексу України та податкового законодавством, що діяли на момент спірних правовідносин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про те, що висновки ДПІ у м. Івано-Франківську, викладені в актах перевірок позивача від 23.08.2012 року за №6392/22-1/34077652, від 06.12.2012 року за №11620/22-3/34077652 та від 01.03.2013 року за №1557/22-3/34077652 не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать вимогам закону. Тому, податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську від 10.09.2012 року за №№0001052201, 0001062201; від 19.12.2012 року за №№0001272203, 0001282203; від 14.03.2013 року за №0000192203 слід визнати протиправними та скасувати.

На підставі викладеного, враховуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини даної справи та норми закону, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що позов ПП «Рембудсервіс-Газ» до ДПІ у м. Івано-Франківську підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому, на користь позивача слід стягнути з Державного бюджету України судовий збір в сумі 2146,00 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби: від 10.09.2012 року за №№0001052201, 0001062201; від 19.12.2012 року за №№0001272203, 0001282203; від 14.03.2013 року за №0000192203.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства фірма «Рембудсервіс-Газ» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 34077652) судовий збір в сумі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Ю.О. Бобров

Постанова в повному обсязі складена 10.06.2013 року.