Ухвала суду № 32842708, 31.07.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/888/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Вергелес А.В.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

за участю:

секретаря судових засідань: Лозінської Н.В.

представників позивача: Ілініча М.О., Бірюкової О.М.

представників відповідача (апелянта): Гайдай А.В., Цаплюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" до Вінницька об'єднана державна податкова інспекція Вінницької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2013 року приватне акціонерне товариство «Гніванський завод спецзалізобетону» (ПАТ «Гніванський завод спецзалізобетону») звернулось в суд з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби (Вінницька ОДПІ) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21 січня 2013 року №00000012201 та від 20 лютого 2013 року №0000062201.

29 травня 2013 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв постанову про задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представники відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представники позивача про задоволення апеляційної скарги заперечили, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що Вінницькою ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ПАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 вересня 2012 року, за результатами якої складено акт від 28 грудня 2012 року №3511/2204/00282435.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем, зокрема п.п. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року №283/97-ВР та пп. 136.1.1, п. 136.1 ст. 136, пп. 138.8.1, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 311257 грн.

На підставі акта перевірки, 21 січня 2013 року Вінницькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012201, яким ПАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 322360 грн., з яких за основним платежем в сумі 311257 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 11103 грн.

За результатами розгляду скарг позивача податковим органом винесено рішення, яким збільшила розмір основного платежу в розмірі 38411 грн.

За таких обставин, Вінницькою ОДПІ 20 лютого 2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000062201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 38411 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями, позивач оскаржив їх до Вінницького окружного адміністративного суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що податкові повідомлення-рішення відповідача прийняті не обґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно, положень п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 п. 5.2 вказаного Закону встановлює, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. До таких обмежень віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто зазначені витрати мають бути безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю платника податку і підтверджуватись документами відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996).

В свою чергу вказаний Закон визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, судом першої інстанції встановлено те, що ПАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» за перевіряємий період мало взаємовідносини з ТОВ ТВФ «ЛІ» по поставці запчастин.

На підтвердження виконання умов укладених між ПАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» та ТОВ ТВФ «ЛІ» договорів в матеріалах справи наявні наступні первинні бухгалтерські документи: податкові, видаткові та прибуткові накладні, лімітно-заборні картки, товарно-транспортні накладні. Крім того, в акті перевірки відображено, що позивачем здійснювалась оплата за отриманий товар.

Також, в матеріалах справи наявні документи складського обліку, що підтверджує факт отримання позивачем товару на склад та його подальший рух по підприємству та використання позивачем цих товарів у своїй господарській діяльності.

Отже, договори поставки укладені між ПАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» та ТОВ ТВФ «ЛІ» є дійсними та не були оскаржені в судовому порядку, таким чином вони є такими, на підставі яких виникли права і обов'язки сторін даної угоди.

Таким чином, укладені договори поставки між позивачем та ТОВ ТВФ «ЛІ» не суперечать актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що дані договори не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджується реальність господарської операції, а тому колегія суддів вважає неправомірним висновок податкового органу щодо безпідставного віднесення позивачем до складу витрат, витрати по придбанню вказаних запчастин.

Стосовно правомірності відображення позивачем витрат по проведенню ремонтів в межах 10% в графі 4.10 декларації «витрати на поліпшення основних фондів», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено право платника податку протягом звітного періоду відносити до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі, витрати на поліпшення орендованих основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі, у сумі, яка не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

В свою чергу, термін "основні виробничі фонди" за своєю суттю означає засоби праці, які багаторазово беруть участь у виробничих процесах, зберігають при цьому натуральну форму, поступово в міру зносу переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції та служать більше одного року. Основні виробничі фонди поділяються на активні і пасивні.

При цьому, згідно пп. 8.2.1. п. 8.2. ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000,00 грн. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Так, у податковому обліку до поліпшення основних засобів належить як поточний так і капітальний ремонт, витрати на проведення якого в межах ремонтного ліміту, відносяться на збільшення первісної вартості відремонтованого або покращеного об'єкта основних засобів та амортизуються у складі цієї вартості.

Колегія суддів погоджується з твердженням апелянта про те, що позивач в даному випадку подвоював свої витрати, оскільки при придбані матеріалів позивач відразу відносив їх на витрати в рядок 04.1 декларації, потім при використанні матеріалів на поліпшення (ремонти) основних фондів в межах 10% балансової вартості основних фондів на початок року, знову всю суму відображало у витратах у рядку 04.10, тоді як позивач повинен був виключати витрати запасів використаних не в господарській діяльності в додатку К1/1 або зменшити витрати в рядку 04.1 (витрати на придбання товарів, робіт, послуг) в декларації по податку на прибуток.

Однак, встановивши невідповідність частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій.

Суд перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу, зокрема, й у частині розрахунків, а тому рішення підлягає визнанню протиправним повністю, оскільки суд не може самостійно нараховувати фінансові санкції.

Тобто, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, приймаючи до уваги те, що рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

З урахуванням вищевикладених норм діючого законодавства та встановлених обставин даної справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00000012201 від 21 січня 2013 року та №0000062201 від 20 лютого 2013 року в цілому.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року, - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 05 серпня 2013 року .

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.