Рішення № 32842503, 01.08.2013, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2013 року справа № 919/592/13Господарський суд міста Севастополя у складі: судді Лотової Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу за позовом

Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

(вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СГС Плюс"

(вул. Фрунзе, 1, м. Вінниця, 21001)

(вул. Ангарська, буд. 10, м. Севастополь, 99704)

про стягнення 2 738 806,49 грн,

за участю представників сторін:

від позивача - Ященко Роман Юрійович - юрисконсульт, довіреність № 14-51 від 22.03.2013;

від відповідача - Воробйова Лілія Олександрівна - провідний юрисконсульт, довіреність № 1 від 04.01.2013.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СГС Плюс" про стягнення 2 738 806,49 грн, з яких: 2 430 801,64 грн - сума основного боргу, 8 936,60 грн - інфляційні нарахування, 21 485,36 грн - 3% річних, 107 426,78 грн - пеня, 170 156,11 - 7% штраф.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу від 11.07.2012 №0113-БО в частині своєчасної і повної оплати.

Ухвалою суду від 27.05.2013 порушено провадження у справі, справа призначена до розгляду у судовому засіданні.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався. Ухвалою суду від 23.07.2013 розгляду спору продовжено на 15 днів до 09 серпня 2013 року.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов, в якому визнав суму основної заборгованості у розмірі 2 430 801,64 грн та просив відмовити у стягненні інфляційних нарахувань, у зв'язку з дефляцією та зменшити розмір штрафних санкцій, оскільки їх стягнення суттєво погіршить фінансове становище відповідача та буде мати негативні наслідки.

Представник позивача проти зменшення штрафних санкцій заперечував.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, суд

ВСТАНОВИВ :

11.07.2012 між Національною акціонерною компанією „Нафтогаз України" (далі - продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "СГС Плюс" (далі - Покупець) укладено Договір №0113-БО купівлі-продажу природного газу (далі -Договір) (а.с. 10-15), за яким продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами які не підпадають під дію статті 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього Договору (пункт 1.1 Договору).

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що ціна за 1 000 куб. м. газу становить 3 509,00 грн, без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 305,60 грн, крім того ПДВ - 20% - 61,12 грн, всього з ПДВ - 366,72 грн.

До сплати за 1 000 куб.м. природного газу - 3 884,78 грн, крім того ПДВ - 20 % - 776,96 грн, всього з ПДВ - 4 661,74 грн.

Відповідно до пункту 6.1. Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з пунктом 7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором.

Пунктом 11.1. Договору встановлено, що Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін і діє в частині поставки газу з 01.08.2012 по 31.12.2012, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, поставив відповідачу природний газ на загальну суму 4 468 301,93 грн, що підтверджено відповідними актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2012 на суму 2 037 500,29 грн та від 31.12.2012 на суму 2 430 801,64 грн (а. с. 16-17).

Натомість відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного та повного внесення плати за Договором від 11.07.2012 №0113-БО купівлі-продажу природного газу належним чином не виконав.

Станом на 19.04.2013 відповідачем частково сплачено заборгованість у сумі 2 037 500,29 грн, внаслідок чого сума основного боргу складає 2 430 801,64 грн.

Заборгованість відповідачем погашена не була, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Bceбiчно i повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина перша статті 173 Господарського кодексу України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що укладений 11.07.2012 між сторонами за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, пунктом 6.1 Договору встановлений строк виконання Покупцем зобов'язання щодо оплати отриманого товару (газу), згідно з яким остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Отже, остання поставка газу (за грудень 2012 року) мала бути оплачена відповідачем в строк до 14.01.2013.

Судом встановлено, що позивач під час дії Договору поставив відповідачу газ на суму 4 468 301,93 грн, з яких 2 430 801,64 грн на час розгляду справи Товариством з обмеженою відповідальністю "СГС Плюс" не оплачені.

У судовому засіданні представником відповідача заборгованість у розмірі 2 430 801,64 грн визнана у повному обсязі. Таким чином, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у вказаному розмірі обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами; передбаченими законом.

Частиною другою статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ний правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочений виконання, (частини другої та третьої статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасні виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користе одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, пеня є мірою відповідальності боржника за порушення ним строків виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені та 7% штрафу, суд знаходить їх вірними, а вимоги позивача, щодо сплати відповідачем суми пені у розмірі 107 426,78 грн та 7% штрафу у розмірі 170 156,11 грн є обґрунтованими.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій на підставі пункту з статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до пункту З статті 83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Оскільки вказана норма не містить переліку таких випадків, вважаємо, що це випадки невиконання або неналежного виконання зобов'язання з вини обох сторін, або якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Відповідачем в судовому засіданні не було надано жодного доказу, який би вказував на наявність таких виняткових обставин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Оскільки виняткові обставини у Відповідача відсутні, суд не мав право зменшувати розмір нарахованої пені.

Застосовуючи приписи пункту 3 статті 83 ГПК України слід враховувати вказівку, що міститься в пункті 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 року №02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань". Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності обставин, які мають істотне значення. З аналізу наведених правових статей вбачається, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зазначена стаття передбачає зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, судом. Зменшення розміру неустойки передбачено у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, і можливе за рішенням суду. При цьому суд має враховувати:

- ступінь виконання зобов'язання боржником. Суд повинен узяти до уваги даний факт, незважаючи навіть на те, що часткове виконання є неналежним. Зменшення розміру штрафних санкцій має бути мінімальним, якщо боржник не починав виконання своєї частини зобов'язання;

- майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні. У разі вирішення питання стосовно зменшення розміру штрафних санкцій повинен бути врахований майновий стан боржника і кредитора. Іноді стягнення штрафних санкцій у повному обсязі може призвести до припинення діяльності боржника;

- не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. У літературі зазначається, що такою підставою може бути відсутність негативних наслідків у потерпілої сторони від прострочення виконання зобов'язання.

У частині 2 зазначеної статті передбачено ще одну підставу для зменшення відповідальності: якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд, з урахуванням інтересів боржника, може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. У цій нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участі у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Якщо порушення зобов'язання боржником не потягло за собою відшкодування збитків кредитора перед цією третьою особою, то боржник сплачує, відповідно, менші збитки кредиторові; крім того, він може клопотати перед судом про зменшення штрафних санкцій.

Як зазначив Вищий господарський суд України у п. 3.17.4. постанови Пленуму "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011, №18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідач зазначає, що заборгованість перед позивачем утворилась з незалежних від його волі обставин, а саме в результаті несвоєчасного і не в повному обсязі відшкодування з місцевого бюджету міста Севастополя різниці між затвердженим Севастопольською міською Радою розміром тарифів на надання послуг з теплопостачання і економічно обґрунтованими витратами на їх виробництво.

Однак зазначені доводи не можуть бути прийняти до уваги колегії суддів, у зв'язку з наступним.

В силу статті 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Санкції за прострочу виконання грошових зобов'язань передбачені статтями 217, 230, 231 ГК України.

При цьому, частина перша статті 229 Господарського кодексу України встановлює виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Окрім того, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Отже, відсутність вини відповідача у виникненні боргу перед позивачем не є винятковим випадком, за наявності якого можливо зменшити розмір штрафних санкцій.

Зазначеної позиції дотримався Вищий господарський суду України у постанові від 23.02.2010 №37/134-09.

Судом встановлено, що розмір штрафних санкцій не є непомірно великим у порівнянні із розміром загального зобов'язання.

В матеріалах справи відсутні належні докази, на підтвердження наявності виняткових обставин, які призвели до порушення відповідачем грошового зобов'язання, доказів його майнового стану, скрутного становища, ступеня зобов'язання, а також намагання відповідача сплатити заборгованість у період прострочення зобов'язання.

Крім того, суд приймає до уваги пояснення позивача, що за спірним договором постачався імпортований природний газ, який позивач закуповує за зовнішньо економічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків та жорстокі санкції за порушення цих строків, аж до припинення постачання природного газу на територію України. Тобто, позивач, як державне підприємство, є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

З огляду на викладене, у суду відсутні підстави щодо зменшення розміру штрафних санкцій в розумінні статті 233 ГК України та статті 83 ГПК України, оскільки останній не звернув уваги на необхідність з'ясування вищевказаних обставин для зменшення розміру пені та штрафу.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 21 485,36 грн та інфляційні нарахування у сумі 8 936,60 грн.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, вважає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 21 485,36 грн підлягають задоволенню.

Відповідач позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат не визнав, зазначив що у спірному періоді була дефляція та надав власний розрахунок штрафних санкцій, згідно якого сума інфляційних нарахувань, яка підлягає стягненню з відповідача складає 6 505,80 грн (а. с. 113).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача та відповідача, суд вважає вірним розрахунок відповідача.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню та з відповідача підлягає стягненню 6 505,80 грн, а в стягненні інфляційних втрат в сумі 2 430,80 грн слід відмовити.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 2 736 375,69 грн з яких: 2 430 801,64 грн - сума основного боргу, 6 505,80 грн - інфляційні нарахування, 21 485,36 грн - 3% річних, 107 426,78 грн - пеня, 170 156,11 - 7% штраф.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а також при розподілі судових витрат, судом враховуються положення пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011.

Керуючись статтями 32, 33, 34, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СГС Плюс" (вул. Фрунзе, 1, м. Вінниця, 21001, ідентифікаційний номер 32294088, , р/р 26006704112402 у АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, або з інших рахунків) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, ідентифікаційний номер 20077720, р/р 260053012609 у ПАТ «Промінвестбанк», МФО 300012, або на інші рахунки) 2 736 375,69 (два міліонна сімсот тридцять шість тисяч триста сімдесят п'ять грн 69 коп.) з яких : 2 430 801,64 грн - сума основного боргу, 6 505,80 грн - інфляційні нарахування, 21 485,36 грн - 3% річних, 107 426,78 грн - пеня, 170 156,11 - 7% штраф; а також 54 727,51 (п'ятдесят чотири тисячі сімсот двадцять сім грн 51 коп.) судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Повне рішення складено 06.08.2013.

Суддя Ю.В. Лотова