Рішення № 32838206, 29.07.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" липня 2013 р. Справа № 910/8922/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюна-Веста", м. Червоноград

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гарт-С”, м. Обухів

про стягнення 25 881,93 грн.

Суддя С.Ю. Наріжний

Представники:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

У травні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дюна-Веста" (далі – позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гарт-С” (далі – відповідач) про стягнення 25 881,93 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки № 17/06/2 від 17.06.2011 р. з оплати отриманого товару. У зв’язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача 25881,93 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва порушено провадження у справі № 910/8922/13 та призначено її до розгляду на 28.05.2013 р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 28.05.2013 р. матеріали справи № 910/8922/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюна-Веста" до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гарт-С” про стягнення 25 881,93 грн. Передано до господарського суду Київської області, в порядку ч. 1 ст. 17 ГПК України.

Відповідно до розподілу автоматизованої системи документообігу суду справа № 910/8922/13 передана судді Наріжному С.Ю.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.06.2013 р. суд прийняв справу до свого подальшого провадження та призначив її розгляд на 25.06.2013 р.

У зв’язку з тим, що судове засідання призначене на 25.06.2013 не відбулося, ухвалою господарського суду Київської області від 13.06.2013 суд повідомив сторін про перенесення розгляду справи на 01.07.2013 р.

Відповідно до ухвалою господарського суду Київської області від 01.07.2013 р. розгляд справи відкладено на 29.07.2013 р., у зв’язку з неявкою в судове засідання представників сторін.

Представники сторін в судове засідання 29.07.2013 р. знову не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили, витребувані документи суду не надали, хоча про час і місце розгляду справи вони були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, сторони вважаються належним чином повідомленими про час та місце судового засідання.

Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі представників сторін, так як їх неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

17.06.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дюна-Веста" (далі - постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Гарт-С” (далі - покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки № 17/06/2 (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1. договору) постачальник зобов’язується у зумовлені цим договором строки передати товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, , а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму на умовах та в порядку, визначених цим договором.

На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму з ПДВ 28622,40 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладних:

№ 0000209 від 22.02.2012 р. на суму 3714,59 грн., № 0000352 від 21.03.2012 р. на суму 4000,13 грн., № 0000364 від 22.03.2012 р. на суму 2340,70 грн., № 0000365 від 22.03.2012 р. на суму 3442,49 грн., № 0000366 від 22.03.2012 р. на суму 3523,91 грн., № 0000387 від 27.03.2012 р. на суму 3302,70 грн., № 0000549 від 27.04.2012 р. на суму 1458,60 грн., № 0000609 від 08.05.2012 р. на суму 2318,76 грн., № 0000610 від 08.05.2012 р. на суму 2823,12 грн., № 0000664 від 18.05.2012 р. на суму 1697,40 грн.

Вказана накладні підписана без зауважень та за відсутності з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору, тобто, відповідач не заперечував щодо обсягів, сум, якості поставленого товару та строків поставки за підписаною накладною.

Отже, факт передання відповідачеві матеріальних цінностей підтверджується накладними, доданими до позовної заяви, тобто, за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов’язання щодо поставки товару у відповідності до умов договору.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобов’язання вартість отриманого товару сплатив частково, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою на суму 5000 грн., з призначенням платежу за договором поставки № 17/06/2 від 17.06.2011 р.

Відтак, враховуючи часткову оплату вартості отриманого товару позивач звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача 25 881,93 грн.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов’язки виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зі змісту укладеного між сторонами договору поставки вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі статтею 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов’язку постачальника за договором поставити товар відповідає обов’язок покупця цей товар прийняти та оплатити.

За приписами статті 193 ГК України, статей 526, 629 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п. 6.1. договору сторони дійшли згоди, що оплата за поставлений товар здійснюється через 30 календарних днів від факту реалізації товару.

Отже, обов'язок покупця здійснити оплату за поставлений продавцем товар визначається фактом реалізації товару переданого за накладною, а строк оплати - не пізніше 30 календарних днів від моменту реалізації такого товару.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, на час розгляду судом спору щодо залишку неоплаченого товару, доказів настання події з якою пов'язується виникнення зобов'язань відповідача щодо платежів в матеріалах справи не міститься, тобто в матеріалах справи відсутні звіти про хід реалізації відповідачем товару, які є підставою для здійснення розрахунку за реалізований товар, хоча ухвалами суду було витребувано у сторін вказані звіти.

Водночас, 29.07.2013 р. позивачем надано суду копію листа від 11.07.2013 № 283/01, зі змісту якого вбачається, що позивач надіслав відповідачу вимогу про надання звітів з реалізації поставленого товару, як того вимагає п. 6.2. договору.

Тобто, за умовами п. 6.2. договору обов’язок покупця з надання звіту про реалізацію товару передує письмова вимога продавця.

Проте, не надання продавцю звітів про реалізацію товару не є тією обставино яка зумовлює/вказує на настання строку викання боржником свого обов’язку з оплати нереалізованого товару, оскільки, ні чинним законодавством України, ні договором такого не передбачено.

Посилання позивача у позовній заяві на порушення відповідачем терміну оплати отриманого товару, пов'язаний з моментом отримання останнім претензії з вимогою оплатити товар, в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд вважає безпідставним, оскільки частина 2 вказаної статті ЦК України застосовується виключно до правовідносин в яких не встановлено строку/терміну виконання зобов’язання.

Сторони, звертаючись до суду, повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Таким чином, судом встановлено, а позивач не доведено, що станом на 29.07.2013 р. у відповідача настав обов’язок з оплати отриманого товару у зв’язку з настанням стоку такого виконання.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Передчасне уявлення позивача про наявність підстав для стягнення коштів за поставлений товар за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для їх стягнення в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст. 1 ГПК України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Разом з тим суд зазначає, що повторене звернення з позовом до відповідача може бути реалізоване позивачем при зміні підстав позову, - у даному випадку настання строку оплати, у зв’язку з реалізацією товару відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони, звертаючись до суду, повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що позивач передчасно звернувся з позовом до відповідача про стягнення вартості залишку неоплаченого товару, не довівши порушення своїх прав, оскільки як на момент пред’явлення позову, так і на момент прийняття судом рішення у відповідача не настав такий обов’язок, а у позивача право на стягнення сум відповідно.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Наріжний С.Ю.

Дата виготовлення та підписання рішення 05.08.2013