Рішення № 32838192, 01.08.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" серпня 2013 р. Справа № 911/2680/13

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп»

про стягнення 41 189,13 грн.

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Коноваленко Є.Л. - представник за довіреністю №196-108/КР від 03.01.2013р.;

від відповідача: не з'явились;

секретар судового засідання: Жиленко Е.В.

Обставини справи:

11.07.2013 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою б/н від 09.07.2013 року (вх. № 2594/13) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» (далі - відповідач) про стягнення 41 189,13грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором № 06.06.10 від 21.06.2010 року, а саме щодо своєчасного виконання у повному обсязі робіт згідно умов договору.

Посилаючись на те, що відповідач попередньо оплачені за договором роботи не виконав, а отриманий за договором аванс не повернув, позивач просить суд на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» 18 733,06 грн. сплаченого за договором авансу, а також 1 011,59 грн. - інфляційне збільшення, 19 969,44 - штраф (пеня), 1 475,04 грн. - 3% річних, а разом 41 189,13 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.07.2013 року порушено провадження у справі № 911/2680/13 та призначено розгляд справи на 01.08.2013 року.

31.07.2013 року від представника позивача надійшла заява б/н та дати (вх. №16469), в якій позивач на підставі ст. 22 ГПК України зменшує позовні вимоги, а саме, просить суд стягнути з відповідача 18 733,06 грн. - основного боргу, 1 011,59 грн. - інфляційне збільшення, 3 465,62 - штраф, 1 475,04 грн. - 3% річних, а разом 24 685,31 грн.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відтак, на розгляд господарського суду передані позовні вимоги остаточно сформовані в заяві позивача б/н та дати (вх. №16469 від 31.07.2013 року).

У судовому засіданні 01.08.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви б/н та дати (вх. №16469 від 31.07.2013 року).

У судове засідання 01.08.2013 року представник відповідача, який у відповідності до ч. 1 ст. 64 ГПК України належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з'явився. Відповідач про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов з документальним запереченням не надав.

Як роз'яснено в п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року № 18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами, так як його неявка не перешкоджає вирішенню спору.

У судовому засіданні 01.08.2013 року господарським судом Київської області в порядку вимог ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника позивача, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

21.06.2010 року між Комунальним підприємством «Київреклама» (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» (підрядник за договором, відповідач у справі) був укладений договір № 06.06.10 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого підрядник зобов'язується за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити наступну роботу (в подальшому «Робота»): «Поставка обладнання, монтажних та пуско-налагоджувальних робіт системи контролю доступу» за адресою: м. Київ, вул. Урицького, 45.

Ціна договору, згідно додатку №1 становить: 18 733,06 грн., в тому числі ПДВ 3 122,18 грн. Ціна договору включає в себе: поставку обладнання згідно п.п.№1 - №7 вказаних у додатку №1; становить: 14 698,49 грн., в тому числі ПДВ 2 449,45 гр.; монтажні та пуско-налагоджувальні роботи по монтажу системи охоронної сигналізації згідно додатку №1; становить: 4 034,57 грн., в тому числі ПДВ 672,43 грн. (п. 2.1 - п. 2.2 договору).

Згідно п. 3.1 договору оплата по даному договору здійснюється платежем у розмірі 100% від ціни загальної вартості обладнання та робіт (Додаток №1 до цього договору), шляхом перерахування коштів на поточний рахунок підрядника, зазначений в розділі 11 даного договору, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання сторонами цього договору. Платіж відповідно до цього договору становить: 18 733,06 грн., в тому числі ПДВ 3 122,18 грн.

Після закінчення робіт сторони підписують акт здачі приймання встановленої форми. Форма оплати - безготівковий рахунок (п.п. 3.2, 3.3 договору).

Строк дії договору, згідно п. 4.2.: початок дії договору - з моменту підписання договору обома сторонами; кінець дії договору - після виконання сторонами всіх зобов'язань по договору.

Відповідно до п. 4.3 договору строк виконання робіт - протягом 30 (тридцяти) робочих днів з моменту отримання коштів на рахунок підрядника.

У Додатку №1 до договору №06.06.10 від 21.06.2010 року сторони визначили перелік обладнання та матеріалів монтажних та пуско-налагоджувальних робіт системи контролю доступу, та встановили їх вартість. Згідно додатку №1 всього до оплати 18 733,06 грн.

Господарським судом встановлено, що позивач, на виконання умов договору (п. 3.1), перерахував відповідачу 18 733,06 грн. як оплату за обладнання, монтажні, пуско-налагоджувальні роботи системи контролю доступу згідно рахунку №1 від 21.06.2010 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученням №1015 від 22.06.2010 року на вказану суму та банківською випискою з рахунку позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав свої зобов'язання за договором. Жодних доказів, що підтверджують виконання відповідачем своїх зобов'язань сторонами суду не надано.

Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочини можуть бути двосторонніми.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Аналогічні положення містять вимоги ст. ст. 525, 526 ЦК України.

За своїм змістом договір, укладений сторонами, відноситься до договору підряду. Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 846 Цивільного кодексу України встановлено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Так, сторонами у п. 4.3 договору встановлено, що строк виконання робіт - протягом 30 (тридцяти) робочих днів з моменту отримання коштів на рахунок підрядника.

Таким чином, враховуючи перерахування позивачем коштів на рахунок відповідача 22.06.2010 року, строк виконання робіт сплив 04.08.2010 року.

Як встановлено господарським судом, у зазначений строк підрядні роботи виконані не були. Доказів протилежного, зокрема, підписаного у відповідності до положень п. 3.2. договору Акту здачі-приймання виконаних робіт, суду не надано.

Відповідно до частини 2 ст. 849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Згідно з частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Наведені норми кореспондуються, зокрема, з положеннями статті 188 Господарського кодексу України, спеціальної щодо порядку зміни та розірвання господарських договорів.

Частиною першою цієї статті встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження, та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. (ч.4 ст.188 ГК України).

Як зазначив представник відповідача в обґрунтування позовних вимог, оскільки відповідач роботи, передбачені умовами договору та оплачені позивачем не виконав, відповідач утримує 18 733,06 грн. на підставі, яка згодом відпала, у зв'язку з односторонньою відмовою позивача від договору в порядку ст. 849 ЦК України шляхом надіслання 10.11.2010 року на адресу відповідача листа вих. №196-5439/КР від 09.11.2010 року. Докази направлення вказаного листа наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Виходячи з системного аналізу зазначеної норми, суд дійшов висновку, що для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов:

- збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого);

- відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Вищого господарського суду України від 12.03.2012р. у справі №9/112.

З вказаного листа вих. №196-5439/КР від 09.11.2010 року вбачається, що позивач повідомляє відповідача про небажання продовжувати правовідносини, які виникли на підставі договору №06.06.10 від 21.06.2010 року, а відтак, з огляду на приписи ч.4 ст.188 ГК України та ч. 2 ст. 849 ЦК України, відпала правова підстава, на якій відповідачу було сплачено 18 733,06 грн. в якості авансу за виконання робіт згідно договору.

В зазначеному листі позивач просить відповідача в семиденний строк від дня пред'явлення цієї вимоги повернути КП «Київреклама» грошові кошти в сумі 18 733,06 грн., оплачені без достатніх правових підстав.

Однак, відповідачем зазначений лист залишений без відповіді та реагування, роботи за договором відповідачем виконані не були.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З аналізу вказаної статті вбачається, що цивільно-правові зобов'язання можуть бути і без визначеного строку виконання, або цей строк визначається моментом пред'явлення вимоги. В такому випадку кредитор має право вимагати виконання зобов'язання, а боржник відповідно виконати зобов'язання в будь-який час. Загальним правилом виконання такого зобов'язання є правило, що боржник має виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором вимоги. Тобто пред'явлення кредитором вимоги є тільки початком строку виконання, і виконання боржником обов'язку в будь-який день семиденного строку буде вважатися належним виконанням, оскільки боржник буде вважатися таким, що порушив умову про строк виконання, а кредитор відповідно отримує право звертатися за захистом свого порушеного права до суду тільки на восьмий день після пред'явлення вимоги. Відлік семиденного строку починається з наступного дня після пред'явлення кредитором вимоги за загальним правилом обчислення строків (ст. 253 ЦК).

Для визначення строків повернення позивачу авансу судом враховано «Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів», затверджені Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 12.12.2007 року № 1149 - «далі - Нормативи пересилання».

Згідно п. 4.1.1 Нормативів пересилання, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) Місцевої - Д+2; де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Виходячи з викладеного, враховуючи Нормативи пересилання та те, що позивач направив на адресу відповідача вимогу щодо повернення грошових коштів в сумі 18 733,06 грн., оплачених без достатніх правових підстав, рекомендованим листом 10.11.2010 року, господарський суд дійшов висновку, що моментом пред'явлення вимоги до відповідача є 13.11.2010 року.

Отже, з урахуванням приписів ст. ст. 253, 530 Цивільного кодексу України, семиденний термін повернення коштів для відповідача наступив у період з 14.11.2010 року по 20.11.2010 року, а з 21.11.2010 року почалося прострочення виконання грошового зобов'язання на суму 18 733,06 грн.

Вказаної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України, про що викладено в постанові від 18.01.2011 року у справі № 15/92.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не повернув позивачу у встановлений цивільним законодавством термін грошові кошти в сумі 18 733,06 грн., оплачені без достатніх правових підстав. Жодних документів, які б свідчили про сплату вказаної заборгованості, сторонами не надано.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов'язань за договором в обсязі та в строк обумовлений договором, а також доказів, що підтверджують повернення ним суми попередньої оплати за невиконані підрядні роботи, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд вважає, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 18 733,06 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо повернення 18 733,06 грн. коштів сплачених в якості авансового платежу за договором, позивачем також заявлено до стягнення 1 011,59 грн. інфляційного збільшення суми боргу та 1 475,04 грн. 3% річних, що нараховані за період з 17.11.2010 року по 01.07.2013 року.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних збільшення суми боргу та 3% річних, є правомірними.

Проте, з розрахунку позивача вбачається, що ним невірно визначено період прострочення грошового зобов'язання щодо повернення 18 733,06 грн. коштів сплачених в якості авансового платежу за договором.

Як встановлено господарським судом, прострочення виконання грошового зобов'язання на суму 18 733,06 грн. почалося з 21.11.2010 року, про що зазначено вище.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», господарський суд встановив, що інфляційне збільшення за період з 21.11.2010 року по 01.07.2013 року склало 1 011,59 грн., а 3% річних - 1 468,88 грн.

Таким чином, позовна вимога щодо стягнення з відповідача інфляційного збільшення у сумі 1 011,59 грн. підлягає задоволенню повністю. Позовна вимога щодо стягнення з відповідача 1 475,04 грн. 3% річних підлягає задоволенню частково, у сумі 1 468,88 грн. В частині стягнення 6,16 грн. 3% річних суд відмовляє.

Крім того, позивач на підставі п. 6.1 договору просить суд стягнути з відповідача штраф за порушення відповідачем строків виконання робіт за період з 05.08.2010 року по 05.02.2012 року у розмірі 0,1% від ціни договору, що за розрахунком позивача становить 3 465,62 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як підтверджується матеріалами справи, відповідачем порушено зобов'язання щодо строку виконання робіт за договором.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень ст.549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Частиною 3 ст.549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В свою чергу, в силу ст. 1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи вищевказані положення чинного законодавства господарський суд вважає, що норми Господарського кодексу України є спеціальними нормами щодо встановлення відповідальності за правопорушення у сфері господарювання за господарськими зобов'язаннями суб'єктів господарювання.

Так, Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України.

У випадку, коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч.1 ст.549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

У відповідності до позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.11.2006р. у справі №47/628-05, при винесенні рішень суд має встановити правову природу відповідальності, яка передбачена сторонами у договорах.

З огляду наведеного, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою пунктом 6.1 договору сторони за порушення підрядником строку виконання робіт фактично передбачили стягнення пені, яка нараховується у розмірі 0,1 відсотка ціни договору за кожний день прострочення.

При цьому, законодавство України не передбачає забезпечення неустойкою виключно грошового зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена у Постановах ВГСУ від 27.01.2009 року у справі №15/288-08, від 14.05.2008 року у справі №37/626.

Крім того, стаття 627 ЦК України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 67, ч. 4 ст. 179 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Положення ч. 4 ст. 231 ГК України містить імператив того, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відтак можливість визначення сторонами у господарських правовідносинах в якості договірної відповідальності та стягнення пені за порушення умов виконання іншого, ніж грошове, зобов'язання відповідає наведеним положенням Господарського кодексу України та не суперечить положенням частини 3 статті 549 Цивільного Кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена. Зокрема, у Постановах ВГСУ від 17.11.2005 року у справі №9/169 та від 28.08.2012 року у справі №5016/210/2012(17/22).

З урахуванням викладених положень закону та умов договору, суд дійшов висновку про наявність у позивача правових підстав для звернення з позовною вимогою про стягнення з відповідача штрафних санкцій за несвоєчасне виконання робіт, а саме неустойки на підставі п. 6.1 договору, що за своїм змістом є пенею.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на те, що строк виконання робіт за договором, визначений п.4.3 договору, сплив 04.08.2010 року, то позивачем обґрунтовано заявлено період нарахування штрафних санкцій за порушення строків виконання робіт з 05.08.2010 року по 05.02.2011 року.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, господарський суд дійшов висновку, що він відповідає вимогам законодавства, обставинам справи та є арифметично вірним, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі, а саме, у сумі 3 465,62 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем, однак, у зв'язку з невірним визначенням позивачем періоду нарахування 3% річних, позов підлягає задоволенню частково, а саме у сумі 24 679,15 грн., з яких 18 733,06 грн. основного боргу, 3 465,62 грн. пені за порушення строків виконання робіт, 1 011,59 грн. інфляційних втрат та 1 468,88 грн. 3% річних. В іншій частині позову, а саме в стягненні 6,16 грн. 3% річних, суд відмовляє.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Як роз'яснено у п. 4.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

З огляду на викладене та враховуючи обставини справи, судовий збір відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» (07200, Київська область, смт. Іванків, вул. Поліська, буд. 21, ідентифікаційний код 36521019) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (04070, м. Київ, вул. Боричів узвіз, буд. 8, ідентифікаційний код 26199714) 18 733 (вісімнадцять тисяч сімсот тридцять три) грн. 06 коп. основного боргу, 3 465 (три тисячі чотириста шістдесят п'ять) грн. 62 коп. пені, 1 011 (одну тисячу одинадцять) грн. 59 коп. інфляційних втрат, 1 468 (одну тисячу чотириста шістдесят вісім) грн. 88 коп. 3% річних та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Повне рішення складено 06.08.2013 року