Ухвала суду № 32829128, 06.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" серпня 2013 р. м. Київ К/800/21614/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: судді – доповідача Бим М.Є.

суддів: Чалого С.Я., Черпіцької Л.Т.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Житомирської митниці на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2013 року у справі №0670/3332/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Драйв Місія” до Житомирської митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про скасування рішення про визначення митної вартості, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ “Драйв Місія” звернулось до суду з позовом до Житомирської митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про скасування рішення про визначення митної вартості та зобов’язання вчинити дії.

На обґрунтування позовних вимог Товариство послалося на те, що на підтвердження заявленої ним митної вартості товару та згідно з умовами контракту надало всі необхідні документи відповідно до пунктів 7, 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766, чим документально підтвердило заявлену вартість товару за зазначеною вантажною митною декларацією. Проте, митниця необґрунтовано застосувала шостий (резервний) метод.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2013 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким в позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати зазначене судове рішення, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції, яку вважає законною та обґрунтованою.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, як законну та обґрунтовану, залишити без змін.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки позивачем не надано всіх додатково витребуваних документів, то зазначена обставина свідчить про можливість застосування митницею шостого методу визначення митної вартості товару.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що в порушення норм Митного кодексу України відповідачем не було проведено консультацію із декларантом та застосував шостий (резервний) метод визначення митної вартості без послідовного застосування перших п’яти.

Однак, такі висновки апеляційного суду є передчасними з огляду на нижченаведене.

З матеріалів справи вбачається, що 14.05.2012 ТОВ "Драйв Місія", відповідно до контракту, укладеного з компанією "Qinqbao Rhino Intl"l Co., Ltd" 02.12.2011, з метою проведення митного оформлення товару – радіальних шин для вантажних автомобілів та автобусів, подано ВМД №101040000/2012/003306 та наступні документи: попередня митна декларація №101040000/2012/300500/001 від 07.05.2012, облікова картка суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності, акт про проведення митного огляду товарів, міжнародна товарно-транспортна накладна, книжка МДП, рахунок-фактура, пакувальний лист, рахунок за перевезення, генеральна специфікація, специфікація на поставку товару, зовнішньоекономічний договір, внутрішній договір, договір про перевезення, сертифікат про походження товару, акт про прийняття-передавання товару на зберігання під митним контролем. Комерційні пропозиції постачальника, платіжні доручення. Позивачем визначено митну вартість товару за першим методом.

Не погоджуючись із визначеною позивачем вартістю товару митним органом витребувано додаткові документи, а саме: калькуляцію фірми-виробника, копію ВМД країни відправлення, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, за бажанням інші документи.

На виконання вимоги митного органу 23.05.2012 позивачем надані наступні документи: калькуляція фірми виробника товарів (пневматичних шин та колісних дисків) станом на січень 2012 року, вантажно-митну декларацію країни відправлення та лист ДП "Держаний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" від 22.05.2012 №12/424.

Згідно ст. 249 Митного кодексу України (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджувальних документів (товарних чеків, ярликів тощо), які можна ідентифікувати з наявними товарами. За відсутності таких підтверджень або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості митні органи визначають митну вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари та відповідно до вимог цього Кодексу.

Поняття митної вартості визначене ст. 259 Митного кодексу України.

Відповідно до вказаної статті Кодексу митна вартість товарів, які переміщуються через кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. У відповідності до вимог частини 4 статті 260 цього Кодексу методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом. На підставі статті 262 Кодексу митна вартість товару та метод її визначення заявляються митному органу декларантом шляхом подання митної декларації.

Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для їх підтвердження, затверджений постановою КМУ від 20.12.2009 №1766, який затверджений відповідно до статей 262 і 264 Митного кодексу України.

Відповідно до п. 11 Порядку, для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов’язаний подати додаткові документи. Відповідно до абзацу другого даного пункту посадова особа митного органу у графі 2 “для відміток митниці” декларації митної вартості (що є окремим документом) робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складанням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис.

Абзацом 3 зазначеного пункту передбачено, що посадова особа митного органу не має права вимагати від декларанта документи, не зазначені у графі “для відміток митного органу”.

Стаття 260 МК України встановлює, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості. Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом.

Статтею 261 Митного кодексу України передбачено, що відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Як встановлює ст. 264 Митного кодексу України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об’єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов’язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

При подачі митних декларацій позивач надав документи, визначені п.7 Порядку.

Відповідно до частини 1 статті 265 Митного кодексу України митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 266 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість), 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов’язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм, а також положень постанов Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року №339 “Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів” та від 20 грудня 2006 року №1766 “Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження” дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом із тим, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов’язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Згідно пункту 7 «Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження», для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Зазначений перелік документів, які подаються декларантом при переміщенні товарів через митний кордон України, є вичерпним.

Пунктом 11 Порядку передбачено, що для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи.

Посадова особа митного органу у графі "Для відміток митниці" у декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис (абз.2 цього пункту).

Посадова особа митного органу не має права вимагати від декларанта документи, не зазначені у графі "Для відміток митного органу" (абз.3 цього пункту).

Абзац 4 пункту 11 Порядку містить перелік додаткових документів, які може вимагати митний орган від декларанта для підтвердження заявленої митної вартості оцінюваних товарів. Також цим же пунктом передбачено, що декларант за власним бажанням подає інші документи для підтвердження заявленої у декларації митної вартості товарів.

Якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством (пункт 14 цього ж Порядку).

Так, згідно з п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006р. № 176, якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 266 МК України кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), використовується в разі, якщо: немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів; стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів; жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблено відповідне коригування відповідно до положень частини другої цієї статті; покупець і продавець не є пов’язаними між собою особами або хоч і є пов’язаними між собою особами, але ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Отже, вимога посадової особи митного органу про подання декларантом додаткових документів з їх переліком для підтвердження митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, повинна бути оформлена посадовою особою митниці письмово у декларації митної вартості у графі "Для відміток митниці", з ознайомленням декларанта з таким записом під розписку.

Застосовуючи замість визначеного позивачем першого методу шостий метод визначення митної вартості товару, відповідач не надав доказів неможливості застосування першого методу.

Разом з цим, висновки апеляційного суду щодо не проведення консультацій із декларантом не підтверджені наявними у матеріалах справи доказами.

Окрім того, апеляційним судом не встановлено, чи були наявні у митного органу обґрунтовані сумніви щодо визначеної позивачем митної вартості товару.

Згідно ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, зокрема, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Житомирської митниці – задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2013 року – скасувати, а справу №0670/3332/12 направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Судді: