Постанова № 32828747, 01.08.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2013 року Справа № 910/3979/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівГоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Державного агентства резерву Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.06.13у справі№910/3979/13за позовомКазенного підприємства "Південний еколого-геологічний центр"доДержавного агентства резерву Українипровідшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей державного резерву

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 29.07.13 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: Добролюбова Т.В. - головуючий , Гоголь Т.Г., Дроботова Т.Б.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явилися, проте, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги;

від відповідача: Стецій В.С. - за дов. від 04.12.12.

Казенним підприємством "Південний еколого - геологічний центр" у березні 2013 року заявлений позов про стягнення з Державного агентства резерву України 70123,97 грн, з яких: 58637,77 грн - фактично понесених витрат на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву; 5696,15 грн - інфляційних; 5790,05 грн - 3 % річних. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань з відшкодування витрат, понесених ним на зберігання матеріальних цінностей в період з 01.01.09 до 31.12.11, згідно з договором відповідального зберігання, котрий визнаний укладеним за рішенням господарського суду міста Києва від 19.07.04 №40/257Т. При цьому, позивач посилався на приписи статей 7,11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статей 509, 525, 526, 626, 629, 947 Цивільного кодексу України, пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву". Рішенням господарського суду міста Києва від 09.04.13, ухваленим суддею Мандриченко О.В., позовні вимоги задоволено частково шляхом стягнення з Державного агентства резерву України на користь Казенного підприємства "Південний еколого-геологічний центр" 58637,77 грн - заборгованості з витрат на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву. Суд першої інстанції визнав доведеним факт надання позивачем послуг зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву та не відшкодування понесених ним витрат відповідачем. У стягнені інфляційних та річних судом відмовлено через невірно здійснений позивачем розрахунок і відсутність у суду повноважень на вихід поза межі позовних вимог. Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Новікова М.М. - головуючого, Зубець Л.П., Мартюк А.І., постановою від 13.06.13, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення. Державне агентство резерву України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить, з урахуванням уточнень заявлених представником скаржника у судовому засіданні, судові рішення у справі скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову у позові. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статті 526 Цивільного кодексу України, пунктів 3, 6 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", статті 43 Господарського процесуального кодексу України, положення постанови Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 22.03.12 №6. На думку скаржника, позивачем не доведено того, що витрати понесені ним саме у зв'язку з наданням послуг з відповідального зберігання за вказаним договором, судами не з'ясовані умови зберігання матеріальних цінностей, розмір складських приміщень, обсяг додаткових витрат з обслуговування таких цінностей, адже додаткові витрати відшкодовуються лише за попереднім узгодженням з держрезервом. Не погоджується відповідач і з проведеним позивачем розрахунком витрат.

Від Казенного підприємства "Південний еколого-геологічний центр" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.04 у іншій справі №40/257Т визнано укладеним договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву між Казенним підприємством "Південекогеоцентр" і Державним комітетом України з державного матеріального резерву, за умовами якого зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. Передбачені цим договором форми актів затверджуються Комітетом. Пунктом 2.7 договору зберігач зобов'язався щороку подавати Комітетові: станом на 1 січня - звіт форми №1 (форми №12); станом на 1 липня - інформацію про результати перевірки якості і умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою Комітетом, а пунктом 2.8 договору зберігач зобов'язався щороку разом з річним звітом форми №12 подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно з пунктом 10.3. Інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України, затвердженої Мінфіном 30.03.96 №111/03. Розділом 3 договору сторони передбачили обов'язки Комітету, а саме, Комітет зобов'язався відшкодувати зберігачеві витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі; оплачувати зберігачеві вартість робіт із закладання (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки). Згідно з розділом 4 договору, вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України; відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частинами за узгодженням між Комітетом та зберігачем. У разі коли Комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Казенного підприємства "Південний еколого - геологічний центр" про стягнення з Державного агентства резерву України 70123,97 грн, з яких: 58637,77 грн - фактично понесених витрат на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву; 5696,15 грн - інфляційних; 5790,05 грн - 3 % річних. Судові рішення у справі переглядаються у фактично оскаржуваній частині, а саме, в частині задоволення вимог про стягнення з відповідача 58637,77 грн. Щодо відмови судів у стягненні інфляційних та річних, то судові рішення в цій частині в касаційному порядку не переглядаються, оскільки скаржником не оскаржені. Отже, до предмета доказування при вирішенні даного спору, зокрема, входить установлення судами факту знаходження у позивача матеріальних цінностей на відповідальному зберіганні їх кількість, період, упродовж якого здійснювалось таке зберігання та розмір фактично понесених зберігачем витрат, що підлягає відшкодуванню, з підтвердженням таких витрат належними та допустимими доказами. Відповідно до приписів процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Суди повинні навести зміст усіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Проте, постанова і рішення у справі цим вимогам не відповідають, оскільки прийняті при неповному з'ясуванні усіх обставин справи, з якими законодавство пов'язує законне вирішення даного спору по суті. Правовідносини щодо відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву, регулюються, зокрема, Законом України "Про державний матеріальний резерв", Порядком формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 № 1129, і підпадають також під ознаки договору зберігання, правовий режим якого визначено Главою 66 Цивільного кодексу України. Згідно зі статтею 1 вказаного Закону державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. Статтею 2 вказаного Закону унормовано, що відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника, виробника, або одержувача, споживача, без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. За приписами статті 4 названого Закону управління державним матеріальним резервом здійснює Державне агентство резерву України, який діє відповідно до Указу Президента України від 13.04.11 №463/2011 (минула назва Державний комітет України з державного матеріального резерву, котрий є правонаступником Державного агентства з управління державним матеріальним резервом). Пунктом 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" унормовано, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.02 №532, затверджено Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (надалі - Порядок), яким запроваджений механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат. Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем. За приписами пункту 3 цього ж Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначається з урахуванням: 1) умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; 2) середнього розміру суми витрат; 3) розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; 4) обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей. Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології матеріальні цінності державного резерву можуть зберігатися: 1) у складських приміщеннях закритого та закритого опалюваного типу; 2) на відкритих огороджених майданчиках; 3) у холодильних камерах; 4) у резервуарах для зберігання нафтопродуктів; 5) у підземних газових сховищах; 6) у зерносховищах. Згідно з пунктом 5 Порядку Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі. Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов'язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо. Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача. За пунктом 6 вказаного Порядку сума витрат (Вз), що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання визначається Держрезервом за найкращою ціновою пропозицією згідно з додатками 2 і 3 або за формулою Bз = Kз х Sз + Dв, де Kз - середній розмір суми витрат на зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземного газового сховища, 1 тонну зернових культур; Sз - площа складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), об'єм холодильної камери (резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземного газового сховища), тонн зернових культур; Dв - додаткові витрати. Таким чином, складовою формули визначення суми витрат на зберігання є середній розмір суми витрат, визначення якого віднесено до повноважень Держрезерву України, а розмір додаткових витрат визначається в кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом України та відповідальним зберігачем. Як убачається з матеріалів справи, позивачем здійснений розрахунок понесених ним витрат за 2009, 2010, 2011 роки на суму 58637,77 грн, з урахуванням ПДВ, котрий складається з основних витрат: оплати праці складських робітників з нарахуванням, вартості електроенергії, амортизаційних відрахувань від вартості складських приміщень та додаткових витрат: витрат на відрядження, оплати земельного податку. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування заявлених до стягнення витрат, установивши відсутність документів, які б свідчили про визначення Держкомрезервом середнього розміру витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей за період з 01.01.09 до 31.12.11, вказали на те, що наданий позивачем розрахунок витрат є обґрунтованим, а відображені у ньому суми витрат ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку позивача, між тим не з'ясовували чи здійснювався наданий позивачем розрахунок витрат у відповідності до вказаної формули, а відтак чи відповідає він вимогам пункту 6 вказаного Порядку. Не враховано судами і того, що у разі коли при розгляді справ зі спору щодо стягнення витрат, які підлягають відшкодуванню, буде встановлено, що середній розмір відповідних витрат Держрезервом України не затверджувався, а також у разі необхідності роз'яснення питань щодо затвердженого розміру розрахунку, судом може бути призначена відповідна судова експертиза, висновок якої повинен оцінюватись судом за правилами статті 43 цього ж Кодексу та з урахуванням вимог зазначеного Порядку. Не визначено судами і конкретної кількості певних видів матеріальних цінностей, що знаходились на зберіганні відповідача у спірний період, а відтак і конкретного розміру складських площ, необхідних для утримання цих матеріальних цінностей. Окрім цього, суди вказали на те, що упродовж спірного періоду позивачем скеровувались відповідачеві кошториси витрат на зберігання, що свідчить про узгодження витрат і на які останнім не висловлювалось заперечень, втім суди не зазначили на підставі яких доказів дійшли таких висновків та чим підтверджуються отримання цих кошторисів відповідачем. Водночас, як убачається зі змісту судових рішень суди вмотивовуючи судові рішення керувались, зокрема, Порядком відшкодування залізницям України витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, узгодженим з Порядком № 532, в якому визначено, що витрати на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву складаються: а) з основних витрат: оплата праці складських робітників з відповідними нарахуваннями; вартість паливно-енергетичних ресурсів та водопостачання; оплата земельного податку окремих баз, на яких зберігається мобрезерв; амортизаційні відрахування від вартості складських приміщень; витрати, пов'язані з вантажно-розвантажувальними роботами; оплата послуг зв'язку; витрати на охорону матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; витрати на придбання малоцінного інвентарю для обслуговування мобілізаційного резерву; б) витрати, пов'язані з придбанням консервантів та лакофарбових матеріалів; витрати, пов'язані з транспортними перевезеннями матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; витрати на поточний ремонт складських приміщень. Втім, суди не обґрунтували необхідність застосування до даних правовідносин положень Порядку, яким врегульовані відносини з відшкодування витрат залізницям України, враховуючи те, що навіть за умови узгодження цього Порядку з Порядком № 532, останній не містить вказаного визначення складових витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Разом з цим, частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Відхиляючи заявлену відповідачем вимогу про застосування, при вирішенні даного спору, строку позовної давності, котра викладена у відзиві на позовну заяву (111 арк. справи), суд першої інстанції, і це залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що відповідач у письмовому вигляді такої заяви не подавав, не врахував, що законом не встановлено вимог щодо форми такої заяви, відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. З огляду на те, що питання щодо документального підтвердження розміру фактичних витрат суди не дослідили, висновок судів про підставність стягнення з відповідача 58 637, 77 грн за період з 01.01.09 до 31.12.11 визнається передчасним. З огляду на те, що судами неповно установлені усі обставини справи з якими законодавство пов'язує законне вирішення даного спору, висновки судів обох інстанцій про наявність підстав для стягнення 58637,77 грн визнаються помилковими. За таких обставин, доводи касаційної скарги частково підтверджені матеріалами справи. Суд касаційної інстанції приймає нове рішення у разі коли судами з'ясовані усі фактичні обставини, які входять до предмета доказування у справі, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права. Разом з цим, передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, тому судові рішення у справі підлягають скасуванню в частині задоволення позову на суму 58637,77 грн, з направленням матеріалів справи в цій частині на новий розгляд для установлення обставин, які мають суттєве значення для вирішення даного спору по суті заявлених вимог. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.13 у справі № 910/3979/13 і рішення господарського суду міста Києва від 09.04.13 про задоволення позову на суму 58637,77 грн та стягнення 1438,68 грн судового збору (пункт 2 резолютивної частини рішення) скасувати. Матеріали справи у цій частині скерувати для нового розгляду до Господарського суду міста Києва. Решту рішення і постанови у справі про відмову у позові залишити без змін.

Касаційну скаргу Державного агентства резерву України задовольнити частково.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

Т.Дроботова