Рішення № 32811699, 06.08.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6714/13 Справа № 403/5837/12 Головуючий у 1 й інстанції - Циганков В.О. Доповідач - Дерев'янко О.Г. Категорія 57

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого - Дерев'янка О.Г.

суддів - Черненкової Л.А., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Філіній Я.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою Дніпропетровської міської ради

на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2012 року

за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_3, Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради про визнання свідоцтва про право власності недійсним, визнання недійсним та скасування рішення виконкому міської ради від 10.06.2010 року № 2113, -

ВСТАНОВИЛА :

У квітні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідачів, в якому вказав про те, що у березні 2012 року йому стало відомо про існування свідоцтва про право власності на житло від 03.04.1995 року виданого трестом «Дніпроміськбуд», за яким на підставі розпорядження П - 515 квартира належить ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 2113 від 10.06.2010 року. Свідоцтво про право на житло порушує його права, оскільки він був неповнолітній, проживав в квартирі з родиною, проте приватизація відбулась без урахування його інтересів, тому згідно неодноразово уточнених позовних вимог позивач просив суд задовольнити позов: поновити йому строк позовної давності; визнати свідоцтво про право власності на житло від 03.04.1995 року, недійсним в частині права власності ОСОБА_3 на частку квартири АДРЕСА_1; визнати частково недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 10.06.2010 року № 2113 «Про оформлення права власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 в частині оформлення права власності з видачею свідоцтва ОСОБА_3 на 17/100 частин квартири АДРЕСА_1; визнати частково недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17.06.2010 року, видане на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 10.06.2010 року № 2113, в частині права власності ОСОБА_3 на 17/100 частин квартири АДРЕСА_1.(а.с.2-4,43-44,68)

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено.(а.с. 93-95)

В апеляційній скарзі Дніпропетровська міська рада вказує на те, що рішення є незаконним, постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати, постановити нове рішення, яким ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши матеріалі справи та апеляційну скаргу у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості вимог позивача щодо наявності підстав для визнання свідоцтва про право власності на житло від 03.04.1995 року недійсним, в частині права власності ОСОБА_3 на частку у спірній квартирі АДРЕСА_1,визнання частково недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 10.06.2010 року № 2113 в частині оформлення права власності та видачі ОСОБА_3 права власності на 17/100 частин цієї квартири, визнання частково недійсним та скасування свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17.06.2010 року, виданого на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської ради від 10.06.2010 року № 2113 в частині права власності ОСОБА_3 на 17/100 частин квартири АДРЕСА_1.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є зокрема: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно до матеріалів справи 03.04.1995 року на спірну квартиру АДРЕСА_1 видано свідоцтво про право спільної сумісної власності на житло, за яким зазначена квартира належить ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5. (а.с.7)

Свідоцтво видано про право власності на житло видано трестом «Дніпроміськбуд» згідно розпорядження № П-515. (а.с.6)

Відповідно до свідоцтва про народження, батьками ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 є: батько -ОСОБА_3, мати - ОСОБА_4. (а.с.69)

На підставі договору купівлі продажу від 19.05.1998 року ОСОБА_3, як представник неповнолітньої ОСОБА_5, 1993 року народження придбав на її ім'я квартируНОМЕР_1 в цьому ж будинку. (а.с.73)

Відповідно до повідомлення КП «МБТІ» у 2009 році, було виявлено об'єднання та реконструкція квартир НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (рішення виконкому Жовтневої районної ради від 25.05.2009 року № 22 про дозвіл реконструкції та об'єднання двох квартир). Станом на 20.03.2012 року право власності на кВ. НОМЕР_2 зареєстровано: за ОСОБА_3 - 17/100 частин, ОСОБА_4 - 17/100 частин, ОСОБА_5 - 66/100 частин, на підставі свідоцтва про право власності від 17.06.2010 року виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради згідно рішення виконкому Дніпропетровської міськради від 10.06.2010 року. (а.с.6 зворот,8-11)

Як вбачається з матеріалів справи, а саме позовних заяв ОСОБА_2, позивач просив зокрема визнати свідоцтва про право власності на житло від 03.04.1995 року недійсним в частині права власності батька - ОСОБА_2 на частку у спірній квартирі, визнати частково недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету в частині оформлення права власності з видачею свідоцтва ОСОБА_3 на 17/100 частин спірної квартири, визнати частково недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17.06.2010 року в частині права власності ОСОБА_3 на 17/100 частин спірної квартири.

При цьому, як на підставу для задоволення позову позивачем зазначено на нібито порушення саме своїх прав при отриманні батьками та сестрою свідоцтва про право власності на спірну квартиру, проте питання щодо визнання недійсним права власності на квартиру в цілому, чи відносно частки матері та сестри не ставить, як і не ставить питання щодо визнання за ним права на відповідну частку спірної квартири.

Визнаючи частково недійсними свідоцтва про право власності на спірні 17/100 частини квартири, а також частково недійсними відповідні рішення виконавчого комітету, суд залишив поза увагою те, що належність цієї спірної частки квартири залишилась не визначеною.

Колегія суддів вбачає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав.

Крім того, пунктом 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Згідно до копії довідки № 746 від 17.12.2012 року виданою КЖЕП №3, ОСОБА_2, 1986 року народження мешкав у спірній квартирі з 02.10.1986 року, проте як у довідці зазначено, первинна прописка позивача за паспортом здійснена тільки з 24.12.2002 року. (а.с.45)

Згідно ч.4 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Частиною 1 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" встановлено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Задовольняючі позовні вимоги позивача, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що на час приватизації квартири позивач не був зареєстрований у спірній квартирі.

Вказані позивачем обставини щодо поважності причин пропуску позовної давності не є підставною для поновлення строку звернення до суду чи визнання причин його пропуску поважними, оскільки з 2004 року (рік досягнення повноліття позивачем) він мав можливість звернутись до суду із зазначеним позовом. Посилання позивача на те, що він узнав про приватизацію квартири у березні 2012 року об'єктивними даними не підтверджується, та є надуманими, оскільки на час його реєстрації - 2002 рік, квартира була приватизована, і те що він про це не знав є сумнівним. Перешкод для оспорювання в судовому порядку приватизації та визнання недійним свідоцтва про право власності на житло з 2004 року (час досягнення позивачем повноліття) не вбачається.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що порушень вимог діючого на той час законодавства, зокрема Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" з боку Дніпропетровської міської ради допущено не було, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення яким ОСОБА_2 у задоволенні позову до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_3, Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради про визнання свідоцтва про право власності недійсним, визнання недійсним та скасування рішення виконкому міської ради від 10.06.2010 року № 2113 відмовити.

Керуючись ст.ст.218, 307,309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради задовольнити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2013 року скасувати.

ОСОБА_2 у задоволенні позову до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_3, Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради про визнання свідоцтва про право власності недійсним, визнання недійсним та скасування рішення виконкому міської ради від 10.06.2010 року № 2113 відмовити.

Рішення апеляційного суду набуває законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді :