Ухвала суду № 32804320, 31.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2013 року м. Київ К/9991/23053/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську (далі - ДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.02.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011

у справі № 2а-10130/10/1271

за позовом приватного малого підприємства "Девайс" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 02.02.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011, позов задоволено; визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 19.10.2010 № 0000432320/0, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий, березень, жовтень, листопад 2009 року в загальному розмірі 313 415 грн.

У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з факту дотримання позивачем умов, з якими чинне законодавство України пов'язує право платника на отримання податкової вигоди у вигляді бюджетного відшкодування ПДВ.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій заявник просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційних вимог скаржник посилається на порушення судами положень підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та неповноту здійсненої ними оцінки умов виникнення у платника права на відшкодування ПДВ з бюджету.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято за наслідками проведення ДПІ невиїзної документальної перевірки Підприємства з питань правових відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Спецтранс» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Українські Інтерактивні Послуги» за січень, лютий 2009 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок платника у банку за лютий, березень, жовтень, листопад 2009 року, оформленої актом від 15.10.2010 № 1563/23-217/19063517.

Так, під час проведення перевірки податковою інспекцією було встановлено, що від'ємне значення з ПДВ в оспорюваній сумі утворилося у позивача за наслідками придбання товару (автомобілів-самоскидів) в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Українські Інтерактивні Послуги» та з товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Спецтранс» за договорами поставки від 22.01.2009, а також від 25.09.2009 № 250909С1 та № 250909С2. На підтвердження виконання цих операцій позивачем подано рахунки-фактури, акти фактичної передачі автомобілів, сертифікати відповідності, податкові накладні, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів.

Висновок податкового органу про необґрунтованість податкової вигоди позивача у формі оспорюваної суми бюджетного відшкодування мотивований тим, що зазначені постачальники позивача не являються виробниками товару, відсутні за місцезнаходженням, тоді як контрольні заходи з перевірки усіх учасників ланцюгу поставок до виробника не дали можливості встановити факту надмірного надходження ПДВ до бюджету за наслідками виконання розглядуваних поставок.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

У свою чергу, правила формування податкового кредиту, викладені у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дають підстави для висновку про те, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Однак, як вірно зазначили суди, у розглядуваному випадку існування відповідних обставин податковим органом не доведено.

Судами було встановлено, що реальність виконання спірних операцій з поставки автомобілів-самоскидів позивачеві підтверджується первинними документами, складенням яких має опосередковуватися даний вид господарської операції та які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст розглядуваних поставок.

Доказів наявності недостовірних відомостей у названих первинних документах податковим органом не подано.

На підставі цього суди дійшли об'єктивного висновку про те, що позивач підтвердив факти реальної поставки товару спірними контрагентами та реальність понесених витрат у зв'язку з придбанням цих товарів, у тому числі і по сплаті ПДВ.

Суди обґрунтовано відхилили посилання відповідача на відсутність доказів сплати постачальниками по ланцюгу необхідної суми ПДВ до бюджету за наслідками здійснення спірних операцій з поставки товару позивачеві.

Адже наведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань усіма його постачальниками по ланцюгу.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій з фактичним перебуванням контрагентів за місцем реєстрації, з фактичною сплатою постачальниками ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з наданою судами правовою оцінкою обставин справи щодо обґрунтованості позовних вимог.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську відхилити.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.02.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 у справі № 2а-10130/10/1271 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак І.В. Приходько