Ухвала суду № 32804303, 24.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" липня 2013 р. м. Київ К/9991/51754/12

адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Блажівська Н.Є., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Держаної податкової служби (правонаступника державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва, далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2012

у справі № 2а-1856/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сегал і К" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.11.2011 № 0004872311 та від 05.12.2011 № 0005142311.

Постановою названого суду від 22.05.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2012, позовні вимоги задоволено з посиланням на дотримання платником умов формування податкового кредиту за спірними операціями з поставки підрядних робіт.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові акти та направити останню на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальні позапланові перевірки Товариства з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати ПДВ при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «РІП» (далі - ТОВ «РІП») за червень 2011 року та за серпень 2011 року.

За наслідками проведення цих перевірок податковим органом було складено акти, відповідно, від 21.10.2011 № 11912/23-11/32766238 та від 17.11.2011 № 12770/23-11/32766238, на підставі яких ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.11.2011 № 0004872311, за яким Товариству донараховано 176 668 грн. з ПДВ із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій, а також податкове повідомлення-рішення від 05.12.2011 № 0005142311, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 250 001 грн. (у тому числі 166 667 грн. за основним платежем та 83334 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для донарахування ПДВ та відповідних штрафних санкцій слугували висновки податкового органу про отримання Товариством необґрунтованої податкової вигоди за відсутності реальних фінансово-господарських операцій з ТОВ «РІП».

Під час податкової перевірки ДПІ встановлено, що у травні, серпні 2011 року позивачем (генеральний підрядник) та ТОВ «РІП» (субпідрядник) було укладено договори будівельного підряду, в силу яких контрагент платника зобов'язався виконати комплекс ремонтно-будівельних робіт на об'єктах Товариства. На підтвердження виконання цих робіт останнім подано податкові накладні, акти приймання виконаних робіт за формою № КБ-2в, довідки про вартість виконаних робіт за формою № КБ-3. ТОВ «РІП» відноситься до категорії «проблемних» платників, яке відсутнє за місцезнаходженням, не задекларувало та не сплатило до бюджету необхідну суму податків за наслідками здійснення спірних операцій; директор цього підприємства Ільницький Анатолій Олександрович заперечує свою причетність до діяльності ТОВ «РІП» та факт підписання будь-яких документів від імені товариства. У цього контрагента відсутні власні або орендовані основні засоби, трудові ресурси, об'єктивно необхідні для виконання спірних будівельних робіт. Реєстрацію ТОВ «РІП» платником ПДВ було анульовано 08.08.2011.

На підставі встановлених обставин ДПІ зроблено висновок про те, що подані Товариством документи не можуть бути розцінені як доказ правомірності врахування понесених витрат по сплаті ПДВ при визначенні об'єкта оподаткування податку на додану вартість, позаяк містять недостовірні відомості про контрагента (ТОВ «РІП»), не підтверджують факт здійснення реальних господарських операцій з цим контрагентом, а спрямовані на штучне створення документообігу з метою отримання податкової економії.

Відхиляючи зазначені доводи податкового органу як необґрунтовані, суди обох попередніх інстанцій підтримали правову позицію позивача по справі, зазначивши, що Товариством було дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту за спірними операціями, тоді як порушення контрагента та інших третіх осіб не впливають на оцінку добросовісності позивача як платника податків.

Однак, на думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, така правова оцінка обставин справи є передчасною.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження економічної діяльності платника.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим вважається, що дії платника, які мають результатами отримання податкової вигоди, є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податкові та бухгалтерській звітності, - достовірними.

Подання платником податковому органові усіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством з питань оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття податковим органом оспорюваного акта, покладено на такий орган, як це випливає зі змісту частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку з цим при вирішенні в адміністративному суді спору податковою інспекцією мають бути представлені суду докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди. Ці докази, як і докази, подані платником, підлягають дослідженню у судовому засіданні у їх сукупності та взаємозв'язку згідно з вимогами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Податкова вигода не може бути визнано обґрунтованою, якщо отримана платником не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, про що можуть свідчити, зокрема, підтверджені доказами доводи податкового органу про неможливість реального виконання платником господарських операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, що є економічно необхідними для виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспорту.

Наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) у діях платника встановлюється з урахуванням оцінки обставин, що свідчать про намір платника отримати економічних ефект у результатів реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, при цьому податкова вигода не може розглядатися як самостійна ділова мета.

Однак у справі, що переглядається, суди з урахуванням доводів податкової інспекції не перевірили належним чином реальності виконання операцій з поставки будівельних робіт позивачеві в рамках господарських правовідносин з ТОВ «РІП».

Адже у даному разі з огляду на зафіксовані податковим органом факти, які свідчать про фіктивність діяльності ТОВ «РІП», судам необхідно було більш ретельно перевірити обставини стосовно ходу виконання робіт за спірними договорами підряду, з'ясувавши: на яких саме об'єктах відповідні роботи проводилися, які особи конкретно контролювали виконання цих робіт; кому саме та яким чином Товариством було забезпечено доступ на майданчик для виконання робіт (як це передбачено пунктом 4.4 договорів підряду), шляхом, зокрема, надання перепусток, подання списків осіб охороні тощо, яким чином позивач та спірний субпідрядник здійснювали поточний контроль за станом виконання робіт.

З урахуванням доводів податкової інспекції щодо наявності у ТОВ «РІП» ознак анонімної структури та відсутності об'єктивної можливості виконати спірні роботи в силу відсутності основних фондів, трудового персоналу, транспортних засобів, судам необхідно було перевірити рух грошових коштів на рахунку ТОВ «РІП», перевіривши наявність у цього суб'єкта господарювання у перевірених періодах витрат на оплату орендованих у третіх осіб обладнання та механізмів, а також перерахування ним коштів на загальногосподарські послуги (як-от - оренда, зв'язок, оплата праці) у процесі провадження ним реальної господарської діяльності.

Слід також зауважити, що за звичаями ділового обороту рішенню замовника (генпідрядника) про залучення підрядника (субпідрядника) передує аналіз ринку будівельних робіт; при цьому враховується ділова репутація, професійний досвід, рівень цін, унікальність компанії тощо. А відтак слід перевірити, якими критеріями керувався позивач при виборі зазначеного субпідрядника, чи було здійснено позивачем заходи розумної обережності при виборі контрагента (як-от - перевірка місцезнаходження контрагента, з'ясування наявності у нього ліцензії на виконання будівельних робіт, необхідних умов для здійснення цих робіт, перевірка наявності повноважень у осіб, що виступали від імені ТОВ «РІП» тощо).

Лише за наслідками дослідження зазначених обставин суди могли дійти об'єктивного висновку про реальність (або безтоварність) спірних операцій та, відповідно, про правомірність формування позивачем податкового кредиту за цими операціями.

Оскільки межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не дають права касаційному суду встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, тоді як наведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень, то останні підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час цього розгляду суду першої інстанції необхідно достеменно встановити викладені в цій ухвалі обставини і за наслідками встановленого правильно застосувати норми матеріального права і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Держаної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2012 у справі № 2а-1856/12/2670 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Блажівська І.В. Приходько