Ухвала суду № 32804226, 31.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" липня 2013 р. м. Київ К/9991/19195/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Шипки О.І., Смирнової Т.В., Колле О.Г.,

відповідача - Судачевич А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011

у справі № 2а-12310/10/2670 (2-а-12310/10/2670)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерполімерхім" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.11.2009 № 0007692303/0.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2010 у позові відмовлено з посиланням на незаконне включення позивачем до складу валових витрат суми повернутого банківського кредиту.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорюваний акт індивідуальної дії визнано протиправним та скасовано у зв'язку із незаконність оспорюваного донарахування.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду вимогам чинного законодавства (зокрема, пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») та дійсним обставина справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення окружного адміністративного суду м. Києва зі спору як скасоване помилково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що за наслідками проведення ДПІ планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2006 по 31.03.2009, оформленої актом від 16.10.2009 № 1828/23-03-33308300, податковим органом було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 280 163 грн. (у тому числі 981 775 грн. за основним платежем та 298 388 грн. за штрафними санкціями). Підставою для цього донарахування став висновок ДПІ про незаконне включення позивачем до складу валових витрат у І кварталі 2009 року коштів у сумі 3 850 000 грн., сплачених позивачем закритому акціонерному товариству «КБ «Приват Банк» на повернення основної суми кредиту за кредитним договором від 27.10.2006 № КП-104Д.

На час виникнення спірних правовідносин порядок оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями регулювався пунктом 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за змістом якого з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням платником податку фінансових кредитів від інших осіб-кредиторів (підпункт 7.9.1).

В силу вимог підпункту 7.9.2 цього пункту з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з поверненням платником податку основної суми кредиту, в тому числі частини консолідованого іпотечного боргу при погашенні іпотечного сертифіката участі, але не більше суми, сплаченої за придбання такого сертифіката, іншим особам-кредиторам, а також з наданням кредиту іншим особам-дебіторам, викупу (заміни) однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу відповідно до закону.

З наведених законодавчих положень випливає, що сума отриманого та повернутого кредиту не впливає на об'єкт оподаткування платника податку, позаяк не збільшує ані його оподатковуваний дохід, ані суму валових витрат, у зв'язку з чим у позивача були відсутні підстави для відображення у складі валових витрат 3 850 000 грн., спрямованих на погашення банківського кредиту.

У той же час, суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог послався на те, що погашення банківського кредиту у сумі 3 850 000 грн. було здійснено позивачем за рахунок коштів, які були отримані у позику від нерезидента - компанії Limited Liability Partnerships "Tradetech LLP" (Великобританія) у цьому ж звітному періоді та включені позивачем до валового доходу розглядуваного податкового періоду. А відтак, за висновком суду, завищення валових витрат Товариством було збалансовано сумою завищеного валового доходу, у зв'язку з чим у позивача не виникло недоїмки з податку на прибуток.

Однак такий висновок апеляційного суду слід визнати передчасним.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.11 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», фінансовий кредит - це кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.

За змістом підпункту 1.22.2 пункту 1.22 цієї ж статті Закону поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

В силу вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 названого Закону до валового доходу включається сума поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів).

Аналіз наведених законодавчих приписів свідчить на користь висновку про те, що у разі отримання позивачем від компанії-нерезидента Limited Liability Partnerships "Tradetech LLP" поворотної фінансової допомоги її суму позивач повинен був включити до валового доходу, у той же час отриманий від нерезидента фінансовий кредит не підлягав відображенню у складі оподатковуваного доходу платника.

А відтак для правильного вирішення цього спору судам необхідно було ретельно дослідити умови договору позики, на підставі якого Товариство отримало у І кварталі 2009 року від компанії Limited Liability Partnerships "Tradetech LLP" кошти у сумі 3 850 000 грн., з'ясувавши правову природу цієї позики у розумінні наведених приписів Закону. У разі отримання цієї позики на умовах цільового використання та під процент відповідні кошти є фінансовим кредитом, отриманим від нерезидента, що не збільшує валовий дохід платника; у випадку одержання цих коштів на умовах поворотної фінансової допомоги відображення цих коштів у складі оподатковуваного доходу Товариства слід визнати обов'язковим, що, в свою чергу, виключатиме можливість урівноваження у податковому обліку позивача завищеного розміру валових витрат сумою цього валового доходу.

Оскільки зазначені обставини справи, не були з'ясовані належним чином судами попередніх інстанцій, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити повно і правильно обставини відповідно до предмету доказування у справі та в залежності від встановленого і у відповідності до норм матеріального та процесуального права вирішити спір.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2010 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 у справі № 2а-12310/10/2670 (2-а-12310/10/2670) скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак І.В. Приходько