Постанова № 32794432, 31.07.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2013 року о 14 год. 56 хв.Справа № 808/5770/13-а м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Мінаєвої К.В.

за участю секретаря судового засідання Плєшкова Д.В.

за участю представників

позивача - Деревянка Д.В., Прохватило Т.А.,

відповідача - Драча Б.В., Голікової Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Велес опт»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

21 червня 2013 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Велес опт» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 19.02.2013 року №0000442211 та №0000452211.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність висновків податкового органу, яких він дійшов за результатами позапланової виїзної перевірки позивача по взаємовідносинах з ТОВ «Імпорт Офіс», ТОВ «Буд Ворк», ТОВ «Авітек Груп ЛТД», ТОВ «Тіал Альянс», ТОВ «Левіс Компані», ТОВ «Імпульс плюс 2010», оскільки послуги, товари отримані від вказаних контрагентів, використовувалися в господарській діяльності позивача, під час перевірки надані всі документи, які підтверджують фактичне здійснення вказаних операцій. Таким чином, податковим органом безпідставно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість. В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечує. Зазначає, що за результатами проведення вищевказаних перевірок контрагентів позивача ТОВ «Імпорт Офіс», ТОВ «Буд Ворк», ТОВ «Авітек Груп ЛТД», ТОВ «Тіал Альянс», ТОВ «Левіс Компані», ТОВ «Імпульс плюс 2010», податкові органи дійшли висновку про порушення ч.1, 5 ст.203, п.1, 2 ст.215, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню товарів, робіт, послуг від постачальників та їх подальшої реалізації. Зазначене свідчить, що операції від імені ТОВ «Імпорт Офіс», ТОВ «Буд Ворк», ТОВ «Авітек Груп ЛТД», ТОВ «Тіал Альянс», ТОВ «Левіс Компані», ТОВ «Імпульс плюс 2010» не мали факту реального вчинення. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.06.2012 р., за результатами якої складено акт №1/22-11/31473888 від 04.01.2013 р. Вказаною плановою виїзною перевіркою встановлено порушення ТОВ «ТД «Велес Опт» вимог:

- пп.1.22.1 п.1.22 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.1.32 ст.1, пп. 5.2.1, п.5.1, п.5.2, п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.13, пп.14.1.257 ст.14, пп.135.5.4, пп.135.5.5 ст.135, пп.138.1.1, п.138.2 ст.138, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на суму 2150939,00 грн.;

- пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 484580,00 грн.

19 лютого 2013 року ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя на підставі акту перевірки №1/22-11/31473888 від 04.01.2013 р. прийнято податкове повідомлення - рішення №0000452211, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 563732,00 грн., в т.ч. за основним платежем 484580,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 79152,25 грн. та податкове повідомлення - рішення №0000442211, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 2362010,25 грн., в т.ч. за основним платежем 2150939,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 211071,25 грн.

Позивач не погодившись з прийнятими податковими повідомлення - рішеннями, звертався зі скаргами до Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Запорізькій області та до Міністерства доходів і зборів України, проте рішеннями вищевказаних податкових органів, податкові повідомлення - рішення залишено без змін, а скарги позивача без задоволення. Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду.

Щодо порушення позивачем пп.1.22.1 п.1.22 ст.1, п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок чого не включено до складу валових доходів суму отриманих коштів 925229,00 грн. за IV квартал 2010 р., суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що вказаний висновок податкового органу базується на тому, що підприємством не включено до складу доходів фінансову допомогу у вигляді безнадійної кредиторської заборгованості на загальну суму 3599059,00 грн. ІІ по IV кварталу 2011 р. Як зазначено в акті, в ході проведення перевірки податковим органом не встановлено факту приймання товарів (послуг) від ТОВ «Левіс Компані», у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Крім того, операції від імені ТОВ «Левіс Компані» не підтверджуються стосовно врахування часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Суд зазначає, що відповідно до п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу". П 1.22.1. Закону передбачає, що безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод.

Отже, висновку про отримання позивачем безповоротної фінансової допомоги відповідач дійшов з огляду на відсутність документів на підтвердження факту приймання товарів.

При розгляді справи встановлено, що позивачем до податкової інспекції на підставі п.44.7 Податкового кодексу України, супровідним листом №90 від 11.02.2013 надано податковому органу копії видаткових накладних на отримання товару від ТОВ «Левіс Компані». Також позивачем повідомлено податковий орган, що суми грошових коштів (за мінусом ПДВ), отриманих ТОВ «Левіс Компані» включено до складу валових доходів за IV квартал 2010 р. Інших доводів щодо порушення позивачем пп.1.22.1 п.1.22 ст.1, п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого не включено до складу валових доходів суму доходу від отримання коштів на загальну суму 925229,00 грн. за IV квартал 2010 р. податковим органом не вказано.

В судовому засіданні представник відповідача, що не включення спірної суми до складу валових доходів було встановлено лише на підставі відсутності доказів отримання товару, інших доводів в обґрунтування того, яким чином встановлене дане порушення, відповідачем не надано. Суд зазначає, що не підтвердження первинними документами певних господарських операцій може стати підставою для визнання непідтвердженими валових витрат підприємства та їх зменшення, а висновок податкового органу про неправомірність не включення таких сум до доходів не підтверджується наданими до матеріалів справи доказами, та суперечить змісту порушення, встановленого перевіркою.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскільки невключення до складу валових доходів суми доходу від товарів, отриманих від ТОВ «Левіс Компані», не підтверджується матеріалами справи, то висновок податкового органу про порушення позивачем пп.1.22.1 п.1.22 ст.1, п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставним.

Стосовно не включення позивачем до складу валових доходів безповоротної фінансової допомоги у вигляді отриманих товарів від невстановлених осіб на загальну суму 1957510,00 грн. за IV квартал 2010 р. та І квартал 2011 р., суд зазначає наступне.

Відсутність факту отримання товарів у вигляді безповоротної фінансової допомоги від невстановлених осіб спростовується податковим органом у розділі 3.1.2 акту перевірки, в якому встановлено порушення п. 1.32 ст.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у зв'язку із включенням до складу валових витрат за IV квартал 2010 р. та І квартал 2011 р. витрат по господарських операціях з ТОВ «Імпорт Офіс», ТОВ «Буд Ворк», ТОВ «Авітек Груп ЛТД», ТОВ «Тіал Альянс». Крім того, документи, отримані від ТОВ «Імпорт Офіс», ТОВ «Буд Ворк», ТОВ «Авітек Груп ЛТД», ТОВ «Тіал Альянс» тотожні первинним документам, отриманим від невстановлених осіб.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позиція податкового орану викладена на сторінці 23 акту перевірки суперечить висновкам, викладеним на сторінках 23-34 акту перевірки, а тому суд вважає висновки податкового органу про порушення позивачем пп.1.22.1 п.1.22 ст.1, п.4.1.6, п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки відповідачем не доведено отримання позивачем безповоротної фінансової допомоги.

Щодо встановленого позивачем порушення пп.14.1.13, пп.14.1.257 ст.14, пп.135.5.4, пп.135.5.5 ст.135 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем не включено до складу доходів суму кредиторської заборгованості на загальну суму 2595936,00 грн. суд зазначає наступне.

Як вказує податковий орган, ТОВ «Левіс Компані» та ТОВ «Буд Ворк» зняті з обліку (ліквідовані), а тому заборгованість по простих векселях має бути включена до складу валових доходів по р.02 декларації з податку на прибуток підприємства у сумі 2595936,00 грн. За матеріалами справи, позивачем супровідним листом №90 від 11.02.2013 підприємством надано податковому органу копії векселів №6931358249908 від 29.04.2011 р., №6831358249906 від 28.02.2011 р., №6931358249907 від 29.04.2011 р., №6931358249909 від 29.04.2011 р., №6931358249911 від 17.05.2011 р. та копії актів передачі вказаних векселів.

Згідно з пп.135.5.4, пп.135.5.5 ст.135 Податкового кодексу України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

Відповідно до ст.14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Статтею 75 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі передбачено, що простий вексель містить: 1. назву «простий вексель», яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений; 2. безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей; 3. зазначення строку платежу; 4. зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; 5. найменування особи, якій або за наказом якої повинен бути здійснений платіж; 6. зазначення дати і місця видачі простого векселя; 7. підпис особи, яка видає документ (векселедавець). Відповідно ст.76 документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, зазначених у попередній статті, не має сили простого векселя, за винятком випадків, зазначених нижче у цій статті.

Згідно ст.38 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі держатель переказного векселя зі строком платежу на визначений день або у визначений строк від дати складання чи від пред'явлення повинен пред'явити вексель для платежу або в день, в який він підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів.

Відповідно до ст. 4 Закону України від 5 квітня 2001 року N 2374-III "Про обіг векселів в Україні", зі змінами та доповненнями, видавати переказні й прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Таким чином, у покупця - емітента простого векселя виникає зобов'язання сплатити певну суму, зазначену в простому векселі, і припиняються зобов'язання за договором купівлі-продажу.

При цьому згідно з п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), витрати емітента простого векселя - покупця товарів (робіт, послуг), що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг, а отримувача векселя - для продавця товарів (робіт, послуг) дохід від реалізації товарів (від надання послуг, виконання робіт) визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар (складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг) згідно з п. 137.1 ст. 137 ПКУ.

Згідно з пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК У під безповоротною фінансовою допомогою слід розуміти суму заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

Враховуючи вищенаведене, заборгованість векселедавця перед векселедержателем, за якою минув строк позовної давності, відноситься до безповоротної фінансової допомоги і на дату прострочення заборгованості за виданим векселем векселедавець суму, зазначену в векселі (якщо вексель є недисконтним та непроцентним), повинен включити до складу валового доходу.

З огляду на приписи ч. 2 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» з моменту видачі векселів кредиторам зобов'язання з оплати поставленого такими контрагентами товару та послуг припинилися та виникли зобов'язання зі сплати за векселями.

З матеріалів справи встановлено, що строк платежу по векселях №6931358249908 від 29.04.2011 р., №6831358249906 від 28.02.2011 р., №6931358249907 від 29.04.2011 р., №6931358249909 від 29.04.2011 р., №6931358249911 від 17.05.2011 р. - 29 квітня 2035 року.

Водночас суд зазначає, вимогами ст.ст. 11, 16 Уніфікованого закону передбачено, що будь-який переказний вексель (також і простий вексель), навіть без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту (передавального напису, що засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Особа, яка володіє векселем, є законним держателем векселя, якщо право ґрунтується на безперервному ряді індосаментів.

Тобто, зобов'язання за векселем допускає правонаступництво, навіть у разі ліквідації кредитора, оскільки вексель, як до ліквідаційної процедури, так і під час ліквідаційної процедури, може бути переданий на користь третьої особи. При цьому норми діючого законодавства не передбачають обов'язок векселедержателя повідомляти векселедателя про здійснення такого індосаменту.

Як вставлено з матеріалів справи, ТОВ «Левіс Компані» та ТОВ «Буд Ворк» були припинені у зв'язку з банкрутством. За приписами ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів. Для цього за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди, а також зобов'язати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збереження майна, про що виноситься ухвала. Крім того, відповідно ст. 26 цього Закону усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.

Таким чином, векселі, отримані від позивача мали увійти до ліквідної маси підприємств банкрутів і щодо них могли бути здійснені заходи щодо їх погашення або по забезпеченню вимог кредиторів. Відповідачем не досліджувався та встановлювався факт залишення у ліквідованих підприємств зазначених векселів або їх подальшої передачі. Таким чином, факт ліквідації векселедержателя не впливає на вексельні зобов'язання, оскільки вексель не втрачає своєї правової сили та може бути переданий третій особі і надалі використовуватися в обігу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність порушення пп.14.1.13, пп.14.1.257 ст.14, пп.135.5.4, пп.135.5.5 ст.135 Податкового кодексу України.

Щодо порушень позивачем вимог пп.5.2.1 п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів(робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Отже, для встановлення факту порушення пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" необхідним є встановлення віднесення до складу валових витрат, які не підтверджені документально.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу. Згідно до пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Отже, суми витрат для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Положеннями п. 198.2 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 201.6 ст. 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару.

Відповідно до п. 198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 №969 (який набрав чинності з 10.01.2011), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством України. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що податкові накладні, наявні в матеріалах справи, виписані для документального оформлення виконання умов договору, містять відомості про адресу місцезнаходження покупця та продавців, одиниці виміру товару, кількість товару, ціну товару, тому відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується і відповідачем в акті перевірки. За таких обставин, немає підстав для невключення сум податку на додану вартість по вказаних податкових накладних до складу податкового кредиту позивача.

Згідно п. 198.3 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.4 ст.198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

З матеріалів справи встановлено, що податковим органом підчас проведення перевірки досліджувалися господарські операції між позивачем та ТОВ «Імпорт Офіс», ТОВ «Буд Ворк», ТОВ «Авітек Груп ЛТД», ТОВ «Тіал Альянс», ТОВ «Левіс Компані», ТОВ «Імпульс плюс 2010», ТОВ «Аркада і К».

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Буд Ворк» укладено договір №04.01.1 від 04.01.2010 р, відповідно до умов договору продавець - ТОВ «Буд Ворк» продає канцтовари, а покупець - ТОВ «ТД «Велес опт» зобов'язується прийняти та оплатити товар (а.с. 104, т.9). На підтвердження здійснення господарської операції до матеріалів справи надано податкові накладні (а.с. 37-105, т.7), видаткові накладні (а.с. 152-218, т.6). На підтвердження оплати за вказаним договором до матеріалів справи надано платіжні доручення (а.с. 251-255, т.9).

Між позивачем та ТОВ «Імпорт-Офіс» укладено договір поставки №232 від 04.08.2010 р., відповідно до умов договору ТОВ «Імпорт-Офіс» зобов'язується поставити позивачу канцелярські товари та товари для офісу ТМ «UNI» (а.с. 105-106, т.9). На підтвердження здійснення господарської операції до матеріалів справи надано податкові накладні (а.с. 138-223, т.7), видаткові накладні (а.с. 21-129, т.6). На підтвердження оплати за вказаним договором до матеріалів справи надано платіжні доручення, виписки з банку (а.с. 138-239, т.9). На підтвердження транспортування товару до матеріалів справи надано транспортну накладну та декларацію про прийняття вантажу фірми «ІнТайм» (а.с. 28, 33, 36-37, 45, 94, 98, 113, 117, т.6).

Також в перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Імпульс плюс 2010». На підтвердження здійснення господарської операції до матеріалів справи надано податкові накладні (а.с. 106-137, т.7), видаткові накладні (а.с. 130-151, т.6). На підтвердження оплати за вказаним договором до матеріалів справи надано платіжні доручення (а.с. 242-250, т.9).

З матеріалів справи встановлено, що позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Тіал Альянс». На підтвердження здійснення господарської операції до матеріалів справи надано податкові накладні (а.с. 21-36, т.7), видаткові накладні (а.с. 219-231, т.6). На підтвердження оплати за вказаним договором до матеріалів справи надано платіжні доручення (а.с. 256-257, т.9).

На підтвердження здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Аркада і К» до матеріалів справи надано податкові накладні (а.с. 1-20, т.7), видаткові накладні (а.с.1-18, т.6). На підтвердження оплати за вказаним договором до матеріалів справи надано платіжні доручення (а.с. 240-241, т.9). Стосовно господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Левіс Компані» до матеріалів справи надано видаткові накладні (а.с. 1-44, т.11). На підтвердження отримання та оприбуткування товару до матеріалів справи надано витяг з журналу виданих довіреностей (а.с. 19-72, т.15). Розрахунки з «Левіс Компані», ТОВ «Буд Ворк» проведені шляхом видання векселів №6931358249908 від 29.04.2011 р., №6831358249906 від 28.02.2011 р., №6931358249907 від 29.04.2011 р., №6931358249909 від 29.04.2011 р., №6931358249911 від 17.05.2011 р.

Також на підтвердження подальшої реалізацій канцелярських виробів отриманих від вище перерахованих контрагентів до матеріалів справи надано видаткові накладні, довіреності на отримання товару (а.с. 1-248, т.2, 1-221, т.5), оборотно-сальдові відомості (а.с. 144-216, т.3), реєстри видаткових накладних (а.с. 1-143, т.3), акти здачі-прийняття робіт, товаро-транспортні накладні, видаткові накладні (а.с. 1-277, т.4). На підтвердження віднесення до складу податкових зобов'язань сум коштів отриманих від господарських операцій з вищевказаними контрагентами, позивачем до матеріалів справи надано податкові накладні з податку на додану вартість та розшифровки до вказаних податкових накладних в розрізі контрагентів (а.с. 1-216, т.10). Крім того, на підтвердження здійснення господарських операції з вказаними контрагентами та подальшої реалізації отриманої продукції до матеріалів справи надано звіти по оборотам номенклатури (а.с. 1-246, т.8).

За матеріалами справи, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань став висновок податкового органу про відсутність фактичного здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Імпорт Офіс», ТОВ «Буд Ворк», ТОВ «Авітек Груп ЛТД», ТОВ «Тіал Альянс», ТОВ «Левіс Компані», ТОВ «Імпульс плюс 2010».

Вказаний висновок податкового органу базується на даних перевірок контрагентів позивача, а саме акту про проведення зустрічної перевірки ТОВ «Авітек Груп ЛТД», проведеної ДПІ у Печерському районі м. Києва, акту про проведення зустрічної звірки ТОВ «Тіал Альянс» проведеної ДПІ у Печерському районі м. Києва, акту про неможливість проведення перевірки ТОВ «Левіс Компані», проведеної ДПІ у Бабушинському районі м. Дніпропетровська, акту перевірки ТОВ «Буд Ворк» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій за період з 01.03.2008 по 31.01.2011 р., проведеної ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя, акту про проведення зустрічної звірки ТОВ «Імпульс плюс 2010», проведеної ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова. Під час проведення вищевказаних перевірок контрагентів позивача податкові органи дійшли висновку про порушення ч.1, 5 ст.203, п.1, 2 ст.215, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню товарів, робіт, послуг від постачальників та їх подальшої реалізації.

Суд вважає за необхідне відмітити, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування витрат платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи. В ході розгляду справи відповідачем не надано до суду доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб контрагентів позивача.

Суду не надано доказів наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагентів щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Імпорт Офіс», ТОВ «Буд Ворк», ТОВ «Авітек Груп ЛТД», ТОВ «Тіал Альянс», ТОВ «Левіс Компані», ТОВ «Імпульс плюс 2010», та правомірність формування витрат та податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів.

Суд не приймає посилання представника на відсутність товаро-транспортних накладних, як на підставу неможливості встановити факт передачі матеріальних цінностей від контрагентів до позивача, з огляду на те, що з пояснень представника позивача встановлено, що перевезення здійснювалося власним легковим транспортом позивача, оскільки вказаний товар є малогабаритним та не потребує для перевезення наявності у позивача вантажних автомобілів. Матеріалами справи підтверджується, що за позивачем зареєстровано транспортні засоби ГАЗ 33021 та ГАЗ 3307, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів (а.с. 100-102, т.9).

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірність прийнятих рішень.

Враховуючи наведене, позивач діяв у відповідності до норм Податкового кодексу України, а податковий орган при прийнятті рішення дійшов хибного висновку про порушення позивачем положень Податкового кодексу України, відповідач дійшов такого висновку з огляду на обставини діяльності інших осіб, а не позивача, що є помилковим, так як позивач не несе відповідальності за їх дії.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Велес опт».

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 71, 86, 158-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Велес опт» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Державної податкової служби від 19.02.2013 року №0000442211 та №0000452211.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Велес опт» судовий збір в розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В.Мінаєва