Ухвала суду № 32790284, 01.08.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 730/571/13-ц Провадження № 22-ц/795/1563/2013 Головуючий у I інстанції - Затєєва С. Д. Доповідач - Скрипка А. А.Категорія -цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСкрипки А.А.суддів:Бобрової І.О., Шевченка В.М.при секретарі:Руденко О.М.за участю:ОСОБА_5, його представника - адвоката ОСОБА_6., прокурора Кравченко А.А., представника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 27 травня 2013 року у справі за позовом прокурора Борзнянського району Чернігівської області в інтересах ОСОБА_7 до ОСОБА_5, - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Борзнянського районного нотаріального округу ОСОБА_9, про визнання договору позики недійсним,

в с т а н о в и в:

Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 27 травня 2013 року позовні вимоги прокурора Борзнянського району Чернігівської області в інтересах ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним, задоволено. Визнано договір позики, укладений 30 серпня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 і посвідчений приватним нотаріусом Борзнянського районного нотаріального округу Чернігівської області ОСОБА_9, недійсним. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в сумі 1191 грн. 76 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі в зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що прокурор без достатньої правової підстави та в порушення статті 45 ЦПК України представляє інтереси ОСОБА_7, яка не є суб'єктом умов, визначених статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру", і прокурором не представлено суду відповідних документів, які б підтверджували неможливість ОСОБА_7 самостійно здійснювати представництво своїх інтересів. За даних обставин апелянт вважає, що на підставі статті 207 ЦПК України суд першої інстанції повинен був залишити дану позовну заяву без розгляду, оскільки від імені заінтересованої особи її подано особою, яка не має відповідних повноважень на ведення справи. Апелянт вказує, що оспорюваний договір позики було укладено між сторонами з дотриманням положень статей 202, 204,1046, 1047 Цивільного кодексу України, при цьому ОСОБА_7 діяла з власної ініціативи, що було перевірено нотаріусом, в наявності також було волевиявлення сторін під час вчинення правочину. На думку апелянта, висновок суду про те, що оспорюваний правочин було вчинено проти волі ОСОБА_7 із застосуванням до неї психічного тиску, є лише припущенням, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Апелянт також зазначає, що суд безпідставно послався на положення статті 231 Цивільного кодексу України, оскільки похідним для застосування вказаної статті є звернення до правоохоронних органів за ознаками статті 355 КК України - примушення до виконання чи невиконання цивільно - правових зобов'язань. Апелянт вказує, що суд в своєму рішенні зазначив, що відповідно до статті 60 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, проте, вказана стаття Цивільного кодексу України регламентує встановлення опіки та піклування судом.

В судове засідання апеляційного суду третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Борзнянського районного нотаріального округу ОСОБА_9, належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.104), не з'явилась. Згідно з положеннями ч.2 статті 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що показання допитаної в судовому засідання в якості свідка ОСОБА_7 про те, що вона не отримувала грошові кошти в сумі 119 176 грн. за договором позики, в судовому засіданні не спростовані відповідачем жодними належними та допустимими доказами. Суд зазначив, що відповідачем не представлено суду належних доказів, які б свідчили про те, що він передав, а ОСОБА_7 отримала гроші в сумі 119176 грн., тобто відсутня розписка про їх передачу і отримання, не надано суду доказів щодо джерела отримання відповідачем грошей: зняття їх з рахунку, з каси магазину. Крім того, аналізуючи в сукупності всі зібрані по справі докази, суд першої інстанції вважав доведеним факт того, що договір позики, який був укладений 30.08.2012року між ОСОБА_5 і ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Борзнянського районного нотаріального округу Чернігівської області ОСОБА_9, було вчинено проти волі ОСОБА_7 із застосуванням до неї психічного тиску, тому з врахуванням всіх встановлених по справі фактичних обставин вказаний договір позики необхідно визнати недійсним.

Апеляційний суд погоджується з вірним по суті висновком суду першої інстанції, оскільки вказаний висновок узгоджується з фактичним обставинами справи та нормами матеріального права, які регламентують спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності оскаржуваного рішення суду першої інстанції нормам матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи, тому вони не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції.

В ході судового розгляду даної справи встановлено і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_7 працювала продавцем магазину ''Борзнянка'' (приватне підприємство ''Борзнянка'', директор ОСОБА_5) з 30.05.2011року, згідно запису в її трудовій книжці ( а. с. 35), 27.08.2012року ОСОБА_7 була звільнена з роботи за власним бажанням.

Дочка ОСОБА_7 - ОСОБА_10 також працювала в магазині '' Борзнянка'' з 15.06. 2010року по 10.01.2012року, згідно даних її трудової книжки (а. с. 36).

Згідно повідомлення Борзнянського РВ УМВС України в Чернігівській області № 4091 від 22. 05. 2013року (а.с.61), 13.08.2012 року до чергової частини Борзнянського РВ УМВС надійшла заява ОСОБА_5, приватного підприємця, жителя м. Борзна про те, що 30.07. 2012року під час здійснення торгівлі продавець його магазину ''Борзнянка'' ОСОБА_7 викрала матеріальні цінності, які знаходились в магазині '' Борзнянка'' для реалізації (картки поповнення мобільних операторів).

26.08.2012року до чергової частини Борзнянського РВ УМВС надійшла заява від ОСОБА_5, приватного підприємця, жителя м. Борзна, в якій він просить провести перевірку по факту привласнення матеріальних цінностей ОСОБА_7, так як вона, працюючи продавцем магазину ''Борзнянка'', згідно наданих актів переобліку, привласнила майна на суму 119176 грн. 51коп. (а. с. 61). 30.08.2012року органами міліції було прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі п.2 статті 6 КПК України ( а. с. 61).

30.08.2012 року між позикодавцем ОСОБА_5 і позичальником ОСОБА_7 було укладено договір позики, відповідно до якого позичальник ОСОБА_7 отримала від позикодавця ОСОБА_5, а позикодавець передав у власність позичальникові гроші в сумі 119176 грн. Як вказано в договорі позики, передачу грошей було здійснено до підписання цього договору (а. с. 6 - 9). Відповідно до п.2 укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_7 договору позики, сторони за цим договором домовились про те, що остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 30.01.2029 року; при цьому повернення грошей може здійснюватися частинами, але не менше ніж 600 грн. на місяць. Вказаний договір позики посвідчено приватним нотаріусом Борзнянського районного нотаріального округу Чернігівської області ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі за № 484.

Як вбачається з показань ОСОБА_7, яка була допитана в якості свідка в судовому засіданні суду першої інстанції, грошей в сумі 119176 грн., як зазначено в договорі позики, вона від ОСОБА_5 не отримувала, договір позики було укладено із застосуванням до неї психічного тиску з боку відповідача, з метою відшкодування нею ОСОБА_5 збитків, які виникли внаслідок нестачі товарно - матеріальних цінностей в сумі 119176 грн. під час її роботи продавцем в магазині відповідача. ОСОБА_7 в судовому засіданні суду першої інстанції показала, що вказаний договір позики було укладено внаслідок застосування відповідачем до неї та її дочки психічного насильства. ОСОБА_7 також показала, що після укладення договору позики 30.08.2012року в той же день було відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо неї за зверненням ОСОБА_5 на підставі п.2 статті 6 КПК України. Згідно показань ОСОБА_7, до укладення вказаного договору позики зі сторони відповідача та його сина були погрози щодо позбавлення її волі, а щодо її дочки - позбавлення життя.

Вказані показання ОСОБА_7 судом першої інстанції обґрунтовано прийнято до уваги, оскільки вони узгоджуються з фактичним обставинами справи, що підтверджується вищевказаними матеріалами справи. Показання ОСОБА_7 про вчинення нею договору позики під впливом психічного насильства і підстав для побоювання за своє життя та життя дочки - ОСОБА_10 також підтверджуються показаннями допитаних в суді першої інстанції свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 Зокрема, свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні суду першої інстанції показала ( а.с. 55), що проживає з ОСОБА_7 по сусідству і в третій декаді серпня 2012 року вона бачила в господарстві ОСОБА_7 застреленими кота і собаку, а через деякий час чула, як були проведені постріли по будинку ОСОБА_7, яка висловлювала припущення, що це справа ОСОБА_14 у зв'язку з неповерненням грошей за нестачу, і говорила, що дуже хвилюється за життя і здоров'я доньки, коли вона відсутня вдома.

Таким чином, під час судового розгляду даної справи встановлено, що ОСОБА_5 до укладання оспорюваного договору позики кричав на ОСОБА_7, висловлюючи на її адресу погрози, які ОСОБА_7 на тлі подій, що відбувалися в її господарстві - постріли по її будинку, загибель від пострілів її домашніх тварин, сприймала як реальну загрозу своєму життю та здоров'ю та своїх рідних, зокрема, дочки. Судом першої інстанції також обґрунтовано було встановлено, що грошові кошти, про які йдеться мова в договорі позики від 30.08.2012року в сумі 119176 грн., насправді не були одержані ОСОБА_7 від ОСОБА_5

Відповідно до повідомлення від 24.05.2013року про зміну раніше повідомленої підозри, старшим слідчим в ОВС - криміналістом відділу СУ УМВС України в Чернігівській області повідомлено ОСОБА_14 (син відповідача) про зміну раніше повідомленої 12.03.2013 року підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 статті 15, п.2, ч.2 статті 115 КК України та повідомлено про підозру в нападі з метою заволодіння майном потерпілої ОСОБА_10, поєднаного з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілої, яка зазнала нападу (розбій), з проникненням у житло, із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, тобто, кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 статті 187 КК України, а також закінченому замаху на умисне вбивство ОСОБА_10, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, з корисливих мотивів, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 статті 15, п.п.2, 6 ч.2 статті 115 КК України ( а. с. 116 -118).

Пояснення в судовому засіданні відповідача ОСОБА_5 відносно того, що грошові кошти в сумі 119 176 грн. він надав в позику ОСОБА_7 до 30.01.2029 року з тією метою, щоб вона, започаткувавши свою справу, мала змогу відшкодувати йому збитки в сумі 119176 грн., спричинені нестачею матеріальних цінностей в його магазині, в якому ОСОБА_7 працювала продавцем, обґрунтовано не прийняті до уваги судом першої інстанції, оскільки вказані пояснення відповідача не мають під собою логічного обґрунтування та спростовуються вищезазначеними добутими по справі доказами. При цьому судом першої інстанції звернуто увагу на ту обставину, що сума позики згідно договору позики від 30.08.2012року дорівнює сумі нестачі, яка була виявлена під час ревізії, проведеної наприкінці 2011року в магазині відповідача, в якому продавцями працювали ОСОБА_7 та її дочка - ОСОБА_10; і сума позики, і сума нестачі становить 119 176 грн.

Факт вказаної нестачі в магазині не заперечується відповідачем, і підтверджується показаннями в суді першої інстанції свідка ОСОБА_15, яка безпосередньо проводила ревізію (а. с. 54).

Відповідно до приписів статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частина 1 статті 231 Цивільного кодексу України регламентує, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Згідно з ч.1 статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона(позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 1 статті 1051 Цивільного кодексу України визначає, що позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. При цьому, виходячи з вимог ч.2 статті 1051 Цивільного кодексу України, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

За даних обставин, висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявленого позову та необхідності задоволення його вимог ґрунтується на фактичних обставинах справи, підтверджених належними та допустимими доказами та узгоджується з приписами норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що прокурор без достатньої правової підстави та в порушення статті 45 ЦПК України представляє інтереси ОСОБА_7 по даній справі, і тому на думку апелянта, суд на підставі статті 207 ЦПК України повинен був залишити заяву без розгляду, оскільки її від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи, з наступних підстав. Відповідно до статті 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються в тому числі представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Згідно з приписами статті 36-1 Закону України „Про прокуратуру" підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів. Відповідно до частини 2 статті 45 ЦПК України з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. При цьому прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів. Звертаючись до суду з даним позовом в інтересах ОСОБА_7, прокурор зазначив про її неспроможність через складне матеріальне становище самостійно звернутись до суду та захистити свої порушені права, оскільки ОСОБА_7 на час звернення з даним позовом до суду ніде не працювала. Зазначені обставини підтверджуються даними трудової книжки ОСОБА_7 (а. с. 16-17). Крім того, відповідно до повідомлення управління соціального захисту населення Борзнянської районної державної адміністрації від 26.04.2013року № 958 (а.с.109), ОСОБА_7 на обліку в управлінні не перебуває, виплат не отримує (а.с.109). ОСОБА_7 зареєстрована в Борзнянському районному центрі зайнятості 16.04.2013року, допомога по безробіттю призначена з 23.04.2013року, нарахування відсутні (а.с.110); на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області ОСОБА_7 не перебуває, пенсію не отримує (а.с. 111). В матеріалах справи також мається заява ОСОБА_7 від 01.04.2013року, адресована прокурору Борзнянського району (а.с.18), в якій ОСОБА_7 просить здійснювати представництво її інтересів по даній справі, посилаючись при цьому на свій скрутний матеріальний стан та на ту обставину, що її родина є потерпілою від злочину.

В мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду першої інстанції зазначено наступне: „ Відповідно до ст. 60 ЦК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень". Доводи апелянта відносно того, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи послався на норму Цивільного кодексу України, яка регламентує встановлення опіки та піклування судом, що свідчить про неправильність оскаржуваного рішення суду в цілому, також не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що мова йдеться саме про статтю 60 ЦПК України, відповідно до ч.1 вказаної статті, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і з заперечень. Тобто, в даному випадку має місце очевидна описка суду, яка не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції згідно приписів ч.2 статті 308 ЦПК України, які зазначають, що не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Твердження апелянта про те, що суд при вирішенні даного спору по суті безпідставно послався на статтю 231 Цивільного кодексу України, оскільки, на думку апелянта, похідним для застосування вказаної статті є звернення до правоохоронних органів за ознаками статті 355 Кримінальногоо кодексу України, є необґрунтованими. Відповідно до ч. 1 статті 231 Цивільного кодексу правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Під насильством у вказаній статті розуміється фізичний або психічний тиск на особу з метою примушення її до вчинення правочину. Насильство може мати будь-які прояви, тобто бути фізичним, психологічним тощо. В будь-якому випадку характерною рисою насильства є його незаконність, а також те, що воно є результатом активної поведінки винного. Найчастіше акт насильства становить собою кримінально карне діяння. Однак стаття 231 Цивільного кодексу України безпосередньо не пов'язує недійсність правочину з вчиненням лише кримінально-карних дій. Факт насильства для визнання правочину недійсним може встановлюватися також у цивільному процесі. Отже, насильство може і не підпадати під дію Кримінального кодексу України, але воно завжди з позицій цивільного права є неправомірним.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись статтями : 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 27 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: