Ухвала суду № 32789079, 02.07.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/1771/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Полотнянка Ю.П., Смілянця Е.С.

при секретарі: Копійчук О.В.

за участю представників сторін:

представника позивача - Удовенко К.С.

представника прокуратури (апелянта) - Медяної В.О

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницького міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Фуд" до Державної екологічної інспекції у Вінницькій області про визнання неправомірним акту і визнання протиправним та скасування припису, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер Фуд" звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної екологічної інспекції у Вінницькій області про визнання неправомірним акту і визнання протиправним та скасування припису.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 21.05.2013 року адміністративний позов задоволено частково, а саме, визнано протиправним та скасовано припис Державної екологічної інспекції у Вінницькій області №04-8/6 від 19.03.2013 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Вінницький міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій вказав, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального права. На підставі викладеного, апелянт просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21.05.2013 року та прийняти рішення про відмову в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив колегію суддів їх задовольнити.

Представника позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги прокурора та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його обгрунтованість.

Представник відповідача в судове засіданні не з"явився, не повідомивши суд про причини неприбуття. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином.

Відповідно до ч.8 ст. 177 КАС України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, що з"явились в судове засідання, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, за результатом проведеної відповідачем позапланової перевірки ТОВ "Інтер фуд" з питань дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами за наслідком якої складено акт, в якому зазначено про порушення товариством статей 16, 9, 21, 23 Кодексу України про надра, а саме вказано, що підприємством здійснюється видобуток підземних вод із артезіанських свердловин для виробничих потреб без спеціального дозволу на користування надрами.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено припис №04-8/6 від 19.03.2013 року, яким позивача зобов'язано усунути порушення вимог природоохоронного законодавства, а саме, зобов'язано отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземними водами), не допускати порушень природоохоронного законодавства.

Позивач, не погоджуючись з висновками акту перевірки та приписом, звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Суд першої інстанції, за результатом розгляду справи, прийшов до висновку про часткове задоволення адміністративного позову. Зокрема, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання неправомірним акту перевірки в частині висновків щодо необхідності отримання спеціального дозволу на користування надрами і визнання протиправним задоволенню не підлягають, оскільки, акт перевірки не є юридичною формою рішення Державної екологічної інспекції у Вінницькій області і сам по собі не породжує певних правових наслідків для позивача, відповідно, не порушує прав, свобод та інтересів особи.

Що стосується вимоги позивача про скасування припису №04-8/6 від 19.03.2013 року, суд першої інстанції, за результатом розгляду справи прийшов до висновку, що ТОВ "Інтер фуд" використовує підземні води для власних господарсько-побутових потреб та в обсязі не більше 300 м3/добу, а тому підприємство згідно зі статтею 23 Кодексу України про надра не зобов"язано отримувати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземні води). Таким чином на думку суду, помилковими є висновки відповідача про порушення позивачем статей 19, 21, 23 Кодексу України про надра, тому вимоги Державної екологічної інспекції України, які містяться в приписі № 04-8/6 від 19.03.2013 р. щодо зобов'язання ТОВ "Інтер фуд" одержати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземними водами) є необґрунтованими, відповідно, припис від №04-8/6 від 19.03.2013 р. є протиправним та підлягає скасуванню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Так, апелянт вважає, що припис є правомірним оскільки позивачем видобувалися підземні води для виробничих потреб, а не для господарсько-побутових потреб (у розумінні Міждержавного стандарту), що не звільняє позивача від необхідності отримати спеціальний дозвіл на користування надрами.

Такий висновок відповідача, на думку колегії суддів, в даному випадку є помилковим.

Відповідно до вимог статті 48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування -це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Згідно із пунктом 5.11 Інструкції щодо заповнення статистичної звітності № 2-ТП (водгосп), затвердженої наказом Держкомстату від 30.09.1997 № 230 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 16.10.1997 за № 480/2284 показник гр. 10 включає обсяги води, використаної для задоволення всіх господарських, побутових і комунальних потреб населення і працівників на підприємствах і організаціях, крім сільськогосподарських (наростаючим підсумком з початку року), показник гр. 11 враховує повний обсяг використаної води для виробничих (технічних) потреб, включаючи обсяг свіжої води, що надходить на підживлення систем оборотного водопостачання (наростаючим підсумком з початку року).

Згідно із положеннями статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша).

Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Статуту позивача основною діяльністю товариства є перероблення та виробництво сиру.

Встановлено, що позивач має дозвіл на спеціальне водокористування №4656 від 04.03.2011 року, виданий Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області терміном дії з 21.02.2011 р. по 17.02.2014 р. У дозволі на спеціальне водокористування та додатку до нього, виданих позивачеві, зазначено цілі водокористування: господарсько-питні та виробничі потреби. Зокрема, згідно із вказаним дозволом ТОВ "Інтер Фуд" для задоволення виробничих та господарсько-побутових потреб використовує 2 водозабірні свердловини, облаштовані на архей-докембрійському водоносному комплексі, річка Тульчинка, водогін: водозабірна свердловина №1(глибина 100 м, дебіт 1,0 м3/год.) та № 2 (глибина 85 м, дебіт 4,0 м3/год.), річка Тульчинка (басейн р. Сільниця р.П.Буг), водогін. Відповідно додатку до цього ж дозволу для задоволення виробничих та господарсько-питних потреб позивач також використовує одну водозабірну свердловину №2 (біля музею Пастеля)(глибина 80 м, дебіт 7,0 м3/год.).

Відповідно до звітів про використання води (форми 2-ТП водгосп) за IV квартал 2011 рік та за IV квартал 2012 року, які подані позивачем до Південно-бузького БВО, підприємством фактично використано води за чотири квартали 2011 року: 49,8 тис. м3 (рядок 11 графа 9) з них: на госппитні потреби - 18,4 тис. м3 (рядок 11 графа 10), на виробничі потреби - 31,4 тис. м3 (рядок 11 графа 11) та за чотири квартали 2012 року підприємством забрано 58,7 тис. м3 води (рядок 11 графа 9), з них: на госппитні потреби - 17,4 тис. м3 (рядок 11 графа 10), на виробничі потреби - 41,3 тис. м3 (рядок 11 графа 11) (а.с.25-26).

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями (частина друга).

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини (частина четверта).

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності (частина п'ята).

При цьому, господарсько-виробничі відносини - це відносини, що виникають безпосередньо у процесі здійснення суспільного виробництва, спрямованого на виготовлення та реалізацію продукції, на виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, та на реалізацію дієздатності суб'єкта господарювання. Ці відносини виникають навколо створення певних благ, що складають предмет господарської діяльності.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач використовує підземні води для власних господарсько-побутових потреб та в обсязі не більше 300 м3/добу, а тому, згідно зі статтею 23 Кодексу України про надра не зобов'язаний отримувати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземні води).

До такого ж висновку прийшов і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 25.04.2013 р. у справі №К/800/9843/13.

Також, на думку колегії, судом першої інстанції було обґрунтовано не взято до уваги визначення "господарсько-побутових потреб", наведене представником відповідача з посиланням на Міждержавний стандарт, відповідно до якого, як вказував представник Відповідача, до господарсько-побутових потреб належать: господарсько-питне водопостачання (централізоване та нецентралізоване) територій житлової забудови та громадських будівель міських промислових районів та сільськогосподарських районів; кондиціонування повітря в громадських та житлових будівлях; полив та миття територій населених пунктів (вулиць, площ, зелених насаджень), робота фонтанів тощо; полив посадок в міських та селищних теплицях і парканах; інші потреби (в тому числі гасіння пожеж, промивання водопровідних та каналізаційних мереж), з тих підстав, що такий перелік стосується "господарсько-питних та номінально-побутових потреб" саме "населення". Тоді як у даному випадку мова йде про використання води для "власних господарських потреб підприємства". Відповідача помилково ототожнює таке поняття як "господарсько-питні та комунально-побутові потреби населення" з поняттям "власні господарсько-побутові потреби".

Відповідачем не взято до уваги той факт, що статтями 19 та 23 Кодексу України про надра не розмежовуються поняття "виробничі потреби" та "господарсько-побутові потреби", а Міждержавний стандарт, тобто ГОСТ, який був прийнятий в 1980 році, взагалі не відображає та не роз'яснює ті терміни, які вживаються у Кодексі України про надра.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо тверджень апелянта про те, що доказом наявності порушень, встановлених під час перевірки, є постанова про накладення адміністративного стягнення на директора філії позивача Полторака І.М., яка останнім не оскаржена, колегія суддів, враховуючи положення ч. 4 ст. 72 КАС України, враховує, що вказана постанова не має преюдиціального значення для даної справи, та обставини встановлені у цій постанові можуть стосуватися лише Полторака І.М., щодо якого винесена постанова.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами, діяв не на підставі, не у межах та не у спосіб, що передбачену Конституцією та законами України, а тому вбачає підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом І інстанції повно та об'єктивно досліджено матеріали справи та доводи сторін, в результаті чого прийнято правильне рішення про задоволення позовних вимог з тих підстав, що висновки відповідача за результатом проведеної ревізії не відповідають вимогам чинного законодавства.

В свою чергу доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницького міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2013 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 09 липня 2013 року.

Головуючий Сторчак В. Ю.

Судді Полотнянко Ю.П.

Смілянець Е. С.