Рішення № 32783473, 29.07.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2013 р. Справа № 914/2204/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехАвто-Плюс», с.Андріївка, Буський район, Львівської області

до відповідача: Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів», м.Львів

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

третя особа-1: Колективне підприємство «Ясень», с. Оброшино, Пустомитівського району, Львівської області

третя особа-2: Приватний нотаріус Львівського міського округу Шапіро І.В., м.Львів

про визнання недійсною частини договору про внесення змін та доповнень до договору застави.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Кміть М.Б.

Представники:

Від позивача: Демідонт Б.О. - представник за довіреністю № б/н від 09.04.2013р.;

Від відповідача: Кравчук Р.С. - представник за довіреністю від 29.07.2011р.;

Від третьої особи-1: Покітко Н.П. -представник за довіреністю №б/н від 05.06.2013р.;

Від третьої особи-2: не з`явився.

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехАвто-Плюс» до Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Колективне підприємство «Ясень» та Приватний нотаріус Львівського міського округу Шапіро І.В. про визнання недійсною частини договору про внесення змін та доповнень до договору застави.

Ухвалою суду від 06.06.2013 року порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд справи на 03.07.2013 року. З підстав зазначених в ухвалі суду від 03.07.2013 року розгляд справи відкладено на 15.07.2013року, а 15.07.2013р. відкладено на 29.07.2013 року.

Позивачем у судовому засіданні 29.07.2013 року заявлено клопотання і подано письмову заяву (від 29.07.13р. вх.№30241/13 ) про визнання недійсним Договору про внесення змін та доповнень, укладеного між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Тех-Авто Плюс» 27 грудня 2011 року №1997 до Договору застави, укладеного між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Тех-Авто Плюс» 19 грудня 2011 року №1927 та застосування реституції, якою визнати недійсним пункт 1.2.2. Договору застави, укладеного між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Тех-Авто Плюс» 19 грудня 2011 року №1927.

Представник відповідача та третьої особи-1, уточнивши правову природу клопотання, з'ясувавши незмінність обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, не заперечили проти уточнення прохальної частини позовної заяви, про що відповідачем зроблено відмітку на тексті заяви.

Відповідно до статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. У протоколах судового засідання від 03.07.2013 року та 15.07.2013 року, якими відкладався розгляд справи у зв'язку з неявками сторін та невиконання ними вимог ухвал суду, не зазначено про перехід безпосередньо до розгляду справи по суті.

Заслухавши думку представників відповідача та третьої особи -1, з врахуванням ст. 22 ГПК України та правових позицій, зазначених у п. 3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» та у п.2.13. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», що вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена з вимогою про визнання договору недійсним, суд задовольняє та розглядає справу з врахуванням клопотання позивача.

22.07.2013 року від відповідача надійшли додаткові заперечення (вх.№29052/13) проти позову, в яких відповідач просить відмовити в задоволенні позову ТзОВ «ТехАвто -Плюс» про визнання недійсним п. 1.2.2. Договору про внесення змін та доповнень до договору застави.

24.07.2013 року від третьої особи-1 надійшов лист (вх..29639/13) про доручення до матеріалів справи витребуваних судом документів.

Спір розглядається у відповідності до поданої позивачем заяви за вх.№30241/13 від 29.07.2013р.

У судовому засіданні 22.07.2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

19 грудня 2011 року між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Тех-Авто Плюс» укладено кредитний договір №92.

19 грудня 2011 року між ПАТ АКБ «Львів» (за договором- заставодержатель, відповідач у справі) та ТзОВ «Тех-Авто Плюс»(за договором - заставодавець, позивач у справі) укладено договір застави №1927.

Відповідно до п.1.1. цього Договору заставою забезпечуються вимоги Заставодержателя, що випливають з умов Кредитного договору №92 від 19.12.2011 року, відповідно до якого заставодержатель надав заставодавцю кредит у сумі 1 000 000,00грн. (один мільйон гривень 00 коп.), який заставодавець зобов'язується повернути в строк до 18.12.2014 року зі сплатою 21% річних.

Пунктом 1.2. договору застави передбачено, що Заставодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань перед заставодержателем передає в заставу належне йому на праві власності майно, а саме: комплект обладнання по виробництву пелет в кількості 1 шт. балансовою вартістю станом на 07.12.2011 року 714 131,67грн.

27 грудня 2011 року сторони - ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Тех-Авто Плюс» - уклали Договір про внесення змін та доповнень №1997 до Договору застави, укладеного між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Тех-Авто Плюс» від 19 грудня 2011 року №1927, що підписаний сторонами, скріплений печатками та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І.В.

Цим договором, доповнено п.1.2. Договору застави від 19 грудня 2011 року №1927 новим предметом застави, а саме - лінією по виробництву паливних гранул в кількості 1 шт. балансовою вартістю станом на 22.12.2011 року 1 358 333,33грн., що є предметом судового розгляду.

Як зазначено в самому договорі, відповідно до бухгалтерської довідки, виданої ТзОВ «ТехАвто-Плюс» 22.12.2011 року за №2212-1Дов/11, предмет застави обліковується на балансі заставодавця на рахунку №10 «Основні засоби». Правовстановлюючі документи - Договір №10/11/2011 купівлі-продажу обладнання від 10.11.2011 року, укладений між КП «Ясень» та ТзОВ «ТехАвто - Плюс», акт прийому-передачі обладнання №21/12/01 від 21.12.11 року та видаткова накладна №РН 0000092 від 22.12.2011 року.

Позивач обґрунтовує визнання недійсним Договору про внесення змін та доповнень від 27 грудня 2011 року №1997 до Договору застави, укладеного між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Тех-Авто Плюс» від 19 грудня 2011 року №1927 тим, що на момент укладення цього договору не був власником майна - лінії по виробництву паливних гранул в кількості 1 шт. балансовою вартістю станом на 22.12.2011 року 1 358 333,33грн., оскільки не набув права власності згідно з умовами договору купівлі-продажу обладнання від 10 листопада 2011 року № 10/11/2011.

У матеріалах справи є і судом проаналізовано договір купівлі-продажу обладнання - лінії по виробництву паливних гранул - від 10 листопада 2011 року № 10/11/2011, укладений між КП «Ясень» (за договором продавець, у справі - третя особа-1) та ТзОВ «ТехАвто - Плюс» (за договором покупець, у справі - позивач). Відповідно до п.1.3. цього договору вартість обладнання становить - 1 630 000,00 грн. Додатком №2 до договору від 10 листопада 2011 року покупець зобов'язується надати металоконструкції для виготовлення КП «Ясень» обладнання лінії паливних гранул продуктивністю 2.0 т/год на суму 630 000,00грн.

Позивач 21.12.2011 року та 28.12.2011 року оплатив вартість обладнання на суму 1 000 000, 00 грн. (банківські виписки в матеріалах справи). КП «Ясень» листом від 21.02.2013 року просив ТзОВ «ТехАвто - Плюс» виконати умови Додатком №2 до договору від 10 листопада 2011 року в частині надання металоконструкції для виготовлення КП «Ясень» обладнання лінії паливних гранул продуктивністю 2.0 т/год на суму 630 000,00грн.

Відповідно до п.4.2. договору купівлі - продажу право власності на обладнання переходить до покупця з моменту повної оплати та приймання товару і оформлення документів, зазначених у п.3.3., 3.7. цього договору.

Обладнання - лінія по виробництву паливних гранул - була передана ТзОВ «ТехАвто - Плюс», позивачу у справі, що стверджується видатковою накладною №РН - 0000092 від 21 грудня 2011 року та Актом прийому - передачі обладнання від 21.12.2011 року до договору №10/11/11 від 10.11.2011р. та не заперечується третьою особою - КП «Ясень».

У судовому засіданні з'ясовано, що згаданий договір купівлі-продажу не був предметом судового розгляду, КП «Ясень» не пред'являло будь-яких вимог щодо виконання умов цього договору у судовому порядку.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з вимогами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Таким чином, поняття «правочин» є ширшим і включає в себе поняття «договір». Тому для недійсності договору застосовуються загальні положення недійсності правочину.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини третьої цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини другої цієї ж статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до частини третьої цієї ж статті волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частини п'ятої цієї ж статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним і шостої - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивач просить суд визнати недійсним Договір про внесення змін та доповнень від 27 грудня 2011 року №1997 до Договору застави, укладеного між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Тех-Авто Плюс» 19 грудня 2011 року №1927, посилаючись на ч.5 ст.203 ЦК України.

Відповідно до ч. 5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочини, які не спричиняють правових наслідків, не спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків визнаються недійсними.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що згідно зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Поряд з тим, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, в чому полягає не настання правових наслідків за Договором про внесення змін та доповнень від 27 грудня 2011 року №1997 до Договору застави, укладеного між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Тех-Авто Плюс» 19 грудня 2011 року №1927, яким забезпечується кредитний договір, укладений між сторонами 19 грудня 2011 року №92, та не доведено, що він не мав наміру створити правовий наслідок за цим договором.

З матеріалів справи, позиції відповідача слідує, що сторони мали намір створити і створили правовий наслідок за договором.

Також позивачем не доведено, що майно - лінія по виробництву паливних гранул - не може бути предметом застави, що спростовується як матеріалами справи, так і правовою природою договору застави.

Зокрема, відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч.2 ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). Аналогічно передбачено і в ст. 4 Закону України «Про заставу», що предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених в п. 2.4 постанови пленуму № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом (крім зміни ціни в договорі після його виконання, оскільки згідно з частиною третьою ст. 632 ЦК України така зміна не допускається). Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.

Таким чином, враховуючи наведене, суд відмовляє позивачу у задоволенні вимоги щодо визнання недійсним Договору від 27 грудня 2011 року №1997 про внесення змін та доповнень до Договору застави, укладеного між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Тех-Авто Плюс» від 19 грудня 2011 року №1927.

Позивач також просить застосувати реституцію, якою визнати недійсним пункт 1.2.2. Договору застави, укладеного між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Тех-Авто Плюс» 19 грудня 2011 року №1927.

Відповідно до п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Реституція ( лат. restitutio - відновлення) - відновлення стану майна, який існував на момент вчинення дії, що завдала шкоди, тобто це повернення або відновлення матеріальних цінностей в натурі; поновлення порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою заподіяно шкоди, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі - тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Якщо їх неможливо повернути у натурі, то відшкодовується їх вартість у грошах. Даний інститут передбачений, зокрема ст. 216 Цивільного кодексу України застосовується у цивільному праві щодо правових наслідків недійсності правочинів.

Виходячи з аналізу ст. 216 Цивільного кодексу України та п.2.13. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена з вимогою про визнання договору недійсним. Така вимога є похідною від основної - визнання договору недійсним.

При цьому суд констатує, що враховуючи правову природу договору застави, як виду забезпечення виконання основного зобов'язання (кредитного договору), заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя (ст..17 Закону України «Про заставу»).

Відповідно до п.1.6. Договору про внесення змін та доповнень №1997 до Договору застави від 19 грудня 2011 року №1927 майно, що є предметом застави, залишається у володінні (користуванні) заставодавця, яким є позивач, а тому не може йому повертатися з врахуванням наслідків недійсності правочину. Крім цього, позивач просить застосувати реституцію, якою визнати недійсним пункт 1.2.2. Договору застави, укладеного між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Тех-Авто Плюс» 19 грудня 2011 року №1927, що в такому формулюванні не може вважатися реституцією в розумінні ст.216 Цивільного кодексу України, виключає можливість її застосування, оскільки має на меті не повернення майна, а визнання недійсним пункту договору, і носить немайновий характер.

Враховуючи те, що підстав для визнання договору недійсним немає, суд відмовляє і у вимозі позивача застосувати реституцію, якою визнати недійсним пункт 1.2.2. Договору застави, укладеного між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Тех-Авто Плюс» 19 грудня 2011 року №1927.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п. 2.8. постанови пленуму Вищого господарського суду № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог чи до початку розгляду справи по суті змінив предмет або підставу позову, в зв'язку з чим зросла ціна позову, він відповідно до абзацу другого частини другої статті 6 Закону повинен сплатити недоплачену в зв'язку з цим суму судового збору до звернення з відповідною заявою до господарського суду. Якщо до останньої не додано доказів такої доплати, заява повертається без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, що згідно з частиною третьою згаданої статті ГПК не перешкоджає позивачеві повторно звернутися до господарського суду з відповідною заявою після доплати ним необхідної суми судового збору; у цьому випадку до відповідного звернення суд здійснює розгляд раніше заявленої позовної вимоги (позовних вимог), якщо позивач не відмовився від неї. З урахуванням конкретних обставин справи суд може розглянути й змінені вимоги позивача без доплати останнім суми судового збору з подальшим розподілом останнього між сторонами за правилами статті 49 ГПК.

Відповідно до п.2.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Суд приходить до висновку, стягнути судовий збір в розмірі 1 147,00 грн. з позивача в дохід Державного бюджету України.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 4 Закону України «Про судовий збір», статтею 4 Закону України «Про заставу», статтею 179 Господарського кодексу України, статтями 15, 16, 202-204, 215, 216, 572, 576, 626 Цивільного кодексу України, статтями 1, 22, 27, 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехАвто -плюс» (80563, Львівська область, Буський район, село Андріївка, вулиця Нова, будинок 823А; ідентифікаційний код 32124223) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38007620; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області; Код банку отримувача (МФО): 825014; Рахунок отримувача: 31215206783006; Код класифікації доходів бюджету: 22030001; Код ЄДРПОУ суду: 03499974) 1 147,00грн. судового збору.

3. Наказ видати відповідно до статті 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 02.08.2013 року.

Суддя Коссак С.М.