Постанова № 32781751, 17.05.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2013 р. Справа № 804/5454/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: судді Дєєва М.В., при секретарі судового засідання - Пополітові І.М., за участю представників: позивача - Горобець А.С., Лубенець С.В., Полуциганової І.В., відповідача - Колота В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «СОЮЗМАРКЕТ»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська

Дніпропетровської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «СОЮЗМАРКЕТ» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000172206 від 28.12.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності , достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «ДЕТАЛЬСЕРВІС», за результатами якої складено акт перевірки № 1808 від 10.12.2012 року, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Зазначене податкове повідомлення - рішення позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки вони були прийняті всупереч нормам діючого законодавства. Крім того, позивач зазначає, що висновки, зазначені у акті перевірки є суб'єктивною думкою перевіряючи податкового органу і не ґрунтуються на вимогах закону. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись при цьому на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на надані суду письмові заперечення, у яких зазначено, що відповідачем була проведена перевірка позивача в ході якої встановлені порушення вимог діючого законодавства, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит за квітень - травень 2012 року на суму 18833 грн. 33 коп. За наслідками встановлених порушень Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби Дніпропетровської області Державної податкової служби складено акт перевірки та винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення. Відповідач вважає податкове повідомлення - рішення правомірними, та такими, що винесені відповідно до вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим відповідач вважає, що підстави для їх скасування відсутні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши доводи сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Статтею 78 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у разі якщо, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

З матеріалів справи вбачається, що 10.12.2012 року на підставі наказу № 850 від 07.12.2012 року посадовими особами відповідача була проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ фірми «СОЮЗМАРКЕТ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за квітень - травень 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «ДЕТАЛЬСЕРВІС», про що складено акт перевірки № 1808 від 10.12.2012 року.

Згідно висновків акту перевірки, позивачем порушено вимоги :

-п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме, встановлено заниження податку на додану вартість за квітень - травень 2012 року на суму 20666 грн. 67 коп.

28.12.2012 року на підставі висновків перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення:

- № 0000172206, яким збільшено суму грошового зобов'язання на 25833 грн. 27 коп., з яких, за основним платежем - 20666 грн. 67 коп., за штрафними санкціями - 5166 грн. 60 коп.

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням - рішення ТОВ фірма «СОЮЗМАРКЕТ» подало до Державної податкової служби у Дніпропетровській області та Державної податкової служби України скарги. Рішеннями останніх оскаржуване податкове повідомлення - рішення залишено без змін, а скарги без задоволення.

Суд вважає вищевказані податкові повідомлення - рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «СОЮЗМАРКЕТ» зареєстроване рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради 21.01.1994 року та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби як платник податків.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «СОЮЗМАРКЕТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕЛЬТАСЕРВІС» укладено договір № 8 від 09.04.2012 року про надання послуг транспортування товару.

На підтвердження виконання умов вищевказаного договору ТОВ фірмою «СОЮЗМАРКЕТ» надані до перевірки:

- податкові накладні: № 70 від 10.04.2012 року, № 81 від 11.04.2012 року, № 94 від 12.04.2012 року, № 223 від 27.04.2012 року, № 224 від 27.04.2012 року, № 41 від 07.05.2012 року, № 85 від 11.05.2012 року, № 106 від 15.05.2012 року, № 317 від 28.05.2012 року, № 331 від 29.05.2012 року, № 379 від 30.05.2012 року.

- акти виконаних робіт б/н: від 10.04.2012 року, від 11.04.2012 року, від 12.04.2012 року, від 27.04.2012 року, від 27.04.2012 року, від 07.05.2012 року, від 11.05.2012 року, від 15.05.2012 року, від 28.05.2012 року, від 29.05.2012 року, від 30.05.2012 року

- товарно - транспорті накладні: № 077470 від 10.04.2012 року, № 077471 від 10.04.2012 року, № 077446 від 10.04.2012 року, № 077443 від 11.04.2012 року, № 077472 від 11.04.2012 року, № 077444 від 11.04.2012 року, № 077475 від 12.04.2012 року, № 077474 від 12.04.2012 року, № 077473 від 12.04.2012 року, № 908597 від 27.04.2012 року, № 0077450 від 27.04.2012 року, № 908596 від 27.04.2012 року, № 908608 від 07.05.б2012 року, № 908607 від 07.05.2012 року, № 077437 від 11.05.2012 року, № 908611 від 11.05.2012 року, № 908612 від 11.05.2012 року, № 003044 від 15.05.2012 року, № 908622 від 28.05.2012 року, № 908618 від 28.05.2012 року, № 908621 від 28.05.2012 року, № 908619 від 28.05.2012 року, № 908620 від 28.05.2012 року, № 908617 від 30.05.2012 року, № 908616 від 30.05.2012 року, № 908615 від 30.05.2012 року, № 908613 від 30.05.2012 року, № 908614 від 30.05.2012 року, № 908625 від 30.05.2012 року, № 908624 від 30.05.2012 року.

При проведенні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «СОЮЗМАРКЕТ» враховано висновок Західної МДПІ м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, викладений у акті перевірки ТОВ «ДЕТАЛЬСЕРВІС» № 786/22-104/37997840 від 10.08.2012 року щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період квітень - червень 2012 року, якою встановлено, що у ТОВ «ДЕТАЛЬСЕРВІС» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціям з продажу товарів (послуг) підприємствам - покупцям,відсутність об'єктів оподаткування по операціям з придбання товарів (послуг) у підприємств - постачальників та по операціям з продажу цих товарів підприємствам - покупцям за період квітень - травень 2012 року.

Таким чином, суд доходить висновку, що посадові особи податкового органу зробили висновок про незаконність віднесення ТОВ фірмою «СОЮЗМАРКЕТ» витрат з виконання вищевказаного договору до податкового кредиту лише на підставі акту перевірки підприємства контрагента, який жодним чином не є доказом та проігнорували факт наявності первинної документації, що підтверджує податковий кредит.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи наявна копія постанови Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2013 року по справі № 2а-14044/12/2070, якою визнані протиправними дії Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби щодо складання акту перевірки ТОВ «ДЕТАЛЬСЕРВІС» № 786/22-104/37997840 від 10.08.2012 року щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період квітень - червень 2012 року, який був взятий до уваги при проведенні перевірки ТОВ «СОЮЗМАРКЕТ».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає «перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Суд звертає увагу, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори суперечать інтересам держави та суспільства, не підтверджена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Посилання відповідача на ту обставину, що правочини контрагента позивача в ланцюгах постачання мають ознаки нікчемності, суд не приймає до уваги, як належний доказ нереальності правочинів укладених між позивачем та його постачальниками, з огляду на наступне.

Суд звертає увагу на принцип персональної відповідальності платника податку, згідно якого, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Згідно змісту листа ВАСУ від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит.

При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Порушення постачальником товару правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та валових витрат. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Таким чином, позивач не може відповідати за операції по ланцюгу та нести відповідальність за господарську діяльність контрагентів.

Пунктом 135.1 ст.135 ПК України передбачено, що доходи, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2, та складаються з: доходу від операційної діяльності та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5, за винятком доходів, визначених у пункті 135.4 та у статті 136.

Відповідно п.137.1 ст.137 ПК України, дохід від реалізації товарів визначається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визначається за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У п. 135.2 ст.135 ПК України вказано, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ч.1 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи з положень пп. 14.1.181. п.14.1.ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними. Сторонами господарських відносин були дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операції та правомірно сформований податковий кредит та валові витрати про вказаних вище господарських операцій.

Таким чином, суд доходить висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Згідно п.198.1, п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів, послуг.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту необхідні належним чином оформленні первинні документи.

З наведеного вбачається, що підставою для формування податкового кредиту є саме наявність у платника податку - належно оформленої податкової накладної, та здійснення операцій з метою досягнення господарської мети.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 Кодексу).

Виходячи з положень п. 198.6. ст. 198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

У відповідності з п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року.

Таким чином, наведеними нормами права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, висновки відповідача про те, що позивач порушив положення Податкового кодексу України є безпідставними, не підтвердженими фактичними обставинами справи.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 71, 72, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «СОЮЗМАРКЕТ»- задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 000172206 від 28.12.2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений 22.05.2013 року.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили станом на 22.05.2013 року СуддяМ.В. Дєєв М.В.Дєєв