Постанова № 32775675, 26.07.2013, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2013 рокум. Ужгород№ 807/2249/13-а

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гебеш С. А.

при секретарі судових засідань - Приходько Т.В.

представників позивача - Савицький С.І., Сенькович Г.І.

представника відповідача - Ігнетанко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області ДПС до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільна Українсько-Італьйська фірма з іноземними інвестиціями "Арсіл" про сплату нарахованих із застосуванням "звичайних цін" податкових зобов'язань, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція Закарпатської області Державної податкової служби звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «українсько-італійська фірма з іноземними інвестиціями «Арсіл», якою просить стягнути з відповідача суму нарахованого із застосуванням «звичайних цін» податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 189 699 грн., в тому числі основного платежу у сумі 177 217 грн. та штрафної (фінансової) санкції у сумі 12 482 грн., та по податку на додану вартість суму зменшеного бюджетного відшкодування у загальному розмірі 17 145 грн., в тому числі основного платежу у сумі 14 032 грн. та штрафної (фінансової) санкції у сумі 3 113 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проведення перевірки відповідача позивачем було визначено рівень звичайних цін на придбану відповідачем лісопродукцію на рівні продажних цін на лісопродукцію, які діяли на Турківській ДЛГ ЛГП «Галсільліс» та встановлено невідповідність цін, за якими відповідач придбавав лісопродукцію (пиловник шпильковий 1, 2 та 3 сортів, ліс будівельний, техсировина) у фізичних осіб-підприємців: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 протягом періоду, що охоплений перевіркою, рівню звичайних цін. У зв'язку з цим, Позивач вважає, що ним було зроблено правильний висновок про зменшення Відповідачу валових витрат на суму 381 464 грн. (за період з 01.10.2009р. по 31.03.2011р.), на суму 370 110 грн. (за період з 01.04.2011р. по 31.12.2012р.) та податкового кредиту по ПДВ на суму 14 032 грн. (за період з 01.10.2009 року по 31.12.2012 року), та, як наслідок, прийняті податкові повідомлення-рішення № 000083/22-0/32495111 від 29.04.2013 року, яким збільшено відповідачу суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 177 217 грн. за основним платежем та 12482 грн. за штрафними санкціями, та податкове повідомлення-рішення № 000087/22-0/32495111 від 29.04.2013 року, яким збільшено відповідачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 14 032 грн. за основним платежем та 3 113 грн. за штрафними санкціями (у зв'язку із зменшенням відповідачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 14 032 грн. та відшкодуванням відповідачу вказаної суми у повному обсязі на момент проведення перевірки). При цьому, Позивач посилається на Акт перевірки відповідача № 556/22-0/32495111 від 05.04.2013 року, а також на правові приписи п.п. 1.20.1, 1.20.2 п. 1.20 ст. 1, п. 1.32 ст. 1, п.п. 7.4.2, 7.4.3. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.8.1 п. 138.1 ст. 138, п.п. 153.2.2 п. 153.2 ст. 153, п. 189.1 ст. 189 Податкового кодексу України, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги за обставин, викладених у позовній заяві, підтримали повністю, та з врахуванням наданих ними поясненнь просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав заперечив проти задоволення даного позову з мотивів, викладених у запереченнях проти позову.

Також представник відповідача, пояснив, що Позивачем не обґрунтовано правильність встановлення рівня звичайної ціни на лісопродукцію, а також не доведено того факту, що договірні ціни на лісопродукцію, придбану Відповідачем у фізичних осіб-підприємців ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, не відповідають рівню звичайних цін на лісопродукцію. При цьому, відповідач посилається на договори купівлі-продажу, договори про надання послуг автотранспортом, товарно-транспортні накладні, аукціонні свідоцтва, які підтверджують факт придбання лісопродукції, а також на довідку Закарпатської торгово-промислової палати № 15.03-11/225 від 19.04.2013 року, листи від 08.07.2011 року, від 02.09.2011 року та претензію № 5/02-030210, які міститься в матеріалах справи (а.с. 108-111). За твердженням відповідача, позивач у ході проведення перевірки не провів дослідження рівня справедливих ринкових цін на відповідну продукцію, а взяв за основу тільки найнижчу ціну одного з контрагентів. На підставі цього, Відповідач вважає хибним висновок Позивача про зменшення відповідачу за результатами проведеної Позивачем перевірки валових витрат на суму 381 464 грн. (за період з 01.10.2009р. по 31.03.2011р.), на суму 370 110 грн. (за період з 01.04.2011р. по 31.12.2012р.), про заниження податку на прибуток у сумі 177 217 грн. та про необхідність нарахування суми штрафу у розмірі 12 482 грн. на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України, пунктів 6, 7 підрозділу ХХ розділу 10 ПК України, а також про зменшення Відповідачу податкового кредиту по ПДВ на суму 14 032 грн. (за період з 01.10.2009 року по 31.12.2012 року) у зв'язку із зменшенням бюджетного відшкодування із застосуванням «звичайних цін» на вказану суму ПДВ та про необхідність нарахування штрафу у розмірі 3 113 грн. За наведених обставин представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку та пояснення учасників судового розгляду, суд приходить до наступного висновку.

Так, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи Ужгородською міжрайонною державною податковою інспекцією Закарпатської області Державної податкової служби проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «українсько-італійська фірма з іноземними інвестиціями «Арсіл» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.10.2009р. по 31.12.2012р., за результатами якої було складено Акт № 556/22-0/32495111 від 05.04.2013 року (а.с. 12-74). В ході вищевказаної перевірки встановлено, що в охоплений перевіркою період Відповідач здійснював придбання лісопродукції у Турківського ДЛГ ЛГП «Галсільліс», ДП «Турківський лісгосп», ДП «Великоберезнянське ЛГ», з одного боку, та придбавав лісопродукцію у посередників - фізичних осіб-підприємців: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, за цінами, які, за висновками Позивача, є вищими від звичайних цін. У зв'язку з цим, в процесі перевірки Позивачем було прийнято рішення про застосування звичайних цін на рівні продажних цін на лісопродукцію, які діяли на Турківській ДЛГ ЛГП «Галсільліс» у період з 01.01.2010р. по 31.03.2011р. та у період з 01.04.2011р. по 31.12.2012р.. На підставі прийнятого рішення про застосування звичайних цін Позивачем встановлено завищення Відповідачем валових витрат на суму 381 464 грн. (за період з 01.10.2009р. по 31.03.2011р.), на суму 370 110 грн. (за період з 01.04.2011р. по 31.12.2012р.), зменшено бюджетне відшкодування Відповідачу із застосуванням «звичайних цін» на суму ПДВ 14 032 грн.

На підставі Акту перевірки № 556/22-0/32495111 від 05.04.2013 року (а.с. 12-74) Позивачем були прийняті, зокрема, податкове повідомлення-рішення № 000083/22-0/32495111 від 29.04.2013 року, яким збільшено Відповідачу суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 177 217 грн. за основним платежем та 12482 грн. за штрафними санкціями (а.с. 82), та податкове повідомлення-рішення № 000087/22-0/32495111 від 29.04.2013 року, яким збільшено Відповідачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 14 032 грн. за основним платежем та 3 113 грн. за штрафними санкціями (у зв'язку із зменшенням Відповідачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 14 032 грн. та відшкодуванням Відповідачу вказаної суми у повному обсязі на момент проведення перевірки). (а.с. 84).

Відповідно до п. 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України, визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки. За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Враховуючи, що податкові повідомлення-рішення від 29.04.2013 року за №№ 000083/22-0/32495111, 000087/15-0/32495111 були прийняті Позивачем після набрання чинності ст. 39 ПК України, тому відповідні положення цієї статті щодо порядку нарахування та сплати податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін повинні застосовуватися до спірних правовідносин. Судом встановлено, що відповідач спірні суми податкових зобов'язань не сплатив, отже вказані податкові повідомлення-рішення вважаються відкликаними, а питання щодо стягнення податкових зобов'язань повинно вирішуватись в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1. ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із ч. 2. ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закріплений конституційно принцип законності також міститься і в п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України (далі - ПК України), згідно з яким, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Правове регулювання порядку обчислення і сплати податку на прибуток та ПДВ із застосуванням звичайних цін за охоплений перевіркою період (з 01.10.2009р. по 31.12.2011р.) здійснювалося відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Відповідно до п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (яким здійснювалося правове регулювання порядку обчислення і сплати ПДВ до 31.12.2010 року) встановлено, що у цьому законі звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з п. 8 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України визначено, що у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 1 розділу ХІХ ПК України передбачено, що ст. 39 ПК України, яка встановлює методи визначення та порядок застосування звичайної ціни, набирає чинності з 01 січня 2013 року.

Відповідно до пп. 1.20.1. п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обгрунтована.

Згідно з пп. 1.20.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Вищенаведена правова норма кореспондує з приписами ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, зокрема, актом Ужгородської МДПІ № 556/22-0/32495111 від 05.04.2013 року (а.с.12-74), Позивач визначив звичайні ціни на лісопродукцію на рівні продажних цін на лісопродукцію, які діяли в одного з контрагентів, з якими співпрацював Відповідач, а саме: на Турківській ДЛГ ЛГП «Галсільліс».

Разом із тим, суд констатує, що всупереч вищенаведеним правовим нормам, Позивачем взагалі не досліджувалися питання про рівень цін на відповідну продукцію, який склався на ринку аналогічних товарів та послуг, про те, за якою ціною інші вторинні лісокористувачі продають свою продукцію на внутрішньому ринку. Відповідний аналіз рівня справедливих ринкових цін на ідентичні товари на внутрішньому ринку в акті перевірки не відображений. В ході судового розгляду справи Позивачем також не надано належним та допустимих доказів, які б свідчили, що ціни, за якими Відповідач придбавав продукцію у вторинних лісокористувачів, не відповідають рівню справедливих ринкових цін на ідентичні товари. Натомість суд не може погодитися з доводами Позивача про те, що найнижча ціна одного з постачальників - первинного лісокористувача Турківського ДЛГ ЛГП «Галсільліс» на лісопродукцію являється середньою ринковою ціною на аналогічну продукцію.

Факт відповідності цін, за якими Відповідач придбавав лісопродукцію у фізичних осіб-підприємців: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 протягом періоду, що охоплений перевіркою, рівню звичайних цін підтверджується також довідкою Закарпатської торгово-промислової палати № 15.03-11/225 від 19.04.2013 року (а.с. 151), з якої вбачаються ринкові ціни реалізації лісоматеріалів шпилькових порід, які діяли в Україні у 2010-2012 роках.

Не може бути достатнім доводом на підтвердження факту порушення Відповідачем вимог податкового законодавства та обставина, що при наявності договорів на поставку лісо продукції з первинним лісокористувачем Відповідач додатково придбавав аналогічну продукцію у вторинних лісокористувачів. Вибір контрагентів, укладення з ними господарських договорів, визначення обсягу продукції, що використовується в господарській діяльності є правом Відповідача як суб'єкта господарювання. Крім того суд враховує, що Відповідач здійснює діяльність по експорту лісопродукції, у доказ чого Відповідачем надано суду Контракт № 74-ZK/2008 від 01.07.2008 року, укладений між Відповідачем та фірмою «Сільвестрі Паллете СРЛ», Італія (а.с. 144-147). А відтак, для систематичної та безперебійної діяльності, належного виконання своїх зобов'язань перед іноземним контрагентом, обсяг продукції, яка поставлялася Турківським ДЛГ ЛГП «Галсільліс» був недостатнім. Крім того, постійні лісокористувачі, зокрема ДП «Великоберезнянське ЛГ», недопоставляють лісопродукцію, яка була придбана Відповідачем на аукціонах, що підтверджується листами Відповідача від 08.07.2011 року (а.с.148 ), від 02.09.2011 року (а.с. 149) та претензією № 5/02-030210 (а.с. 150). Тому, суд вважає, що факт придбання додаткових обсягів продукції, які були необхідні та використані в процесі господарської діяльності Відповідача, у вторинних лісокористувачів за ринковими цінами не суперечить нормам податкового законодавства.

Твердження Позивача про невідповідність звичайній ціні цін на лісопродукцію, що придбавалася Відповідачем у фізичних осіб-підприємців ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спростовуються, також, тим, що за договорами купівлі-продажу, які були укладені Відповідачем із вказаними суб'єктами господарювання, договірна ціна лісопродукції включає в себе також суму ПДВ та вартість послуг із перевезення лісопродукції. Даний факт підтверджується, зокрема Договором від 19.05.2010 року, що укладений Відповідачем з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (а.с. 122-123), зі змісту п. 8.2, 9.2 якого вбачається, що ціна за пиловник хвойний 2 сорт (26-34см) складає 405 грн. за 1 м3, пиловник хвойний 3 сорт (26-34см) - 395 грн. за 1 м3, пиловник хвойний 3 сорт (20-24см) - 398 грн. за 1 м3, баланси хвойні (14-18см) - 195 грн. за 1 м3, будівельний ліс (14-20см) - 341 грн. за 1 м3, техсировина - 244 грн. за 1 м3 та включає в себе суму ПДВ та вартість послуг перевезення лісопродукції.

Крім того, судом встановлено, що в додатку № 1 до договору купівлі-продажу № 5 від 01.08.2010 року, укладеного між Відповідачем та Турківським ДЛГ ЛГП «Галсільліс» (а.с. 110-111), визначені мінімальні відпускні ціни на лісопродукцію Турківського ДЛГ ЛГП «Галсільліс»: пиловник шпильковий 2 сорт (26-34см) складає 340 грн. за 1 м3, пиловник шпильковий 3 сорт (20-24см) - 314 грн. за 1 м3, пиловник шпильковий 3 сорт (26-34см) - 343 грн. за 1 м3, будівельний ліс (14-20см) - 286 грн. за 1 м3, техсировина - 189 грн. за 1 м3, баланси хвойні - 140 грн. за 1 м3.

Відповідно до п. 2 даного Договору купівлі-продажу № 5 від 01.08.2010 року, укладеного між Відповідачем та Турківським ДЛГ ЛГП «Галсільліс», визначено, що поставка лісопродукції здійснюється автотранспортом, найманим і оплаченим Відповідачем за ціною 52 грн. за 1 м3.

Тому, суд вважає помилковим визначення Позивачем рівня звичайних цін на лісопродукцію на рівні продажних цін на лісопродукцію (без врахування сум ПДВ та витрат на перевезення лісопродукції), які діяли на Турківській ДЛГ ЛГП «Галсільліс» в охоплений податковою перевіркою період.

Таким чином, виходячи з наведеного вище, суд приходить до висновку, що Позивачем не обґрунтовано правильність встановлення рівня звичайної ціни на лісопродукцію, а також не доведено того, що договірні ціни на лісопродукцію, придбану Відповідачем у фізичних осіб-підприємців ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, не відповідають рівню звичайних цін на лісопродукцію.

Згідно пп. 14.1.27. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються зокрема із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу (п. 138.6. ст. 138 ПК України).

Згідно п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України, визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Підпунктом 153.2.2 пункту 153.2 ст. 153 ПК України передбачено, що витрати, понесені платником податку визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

У свою чергу, підпунктом 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд констатує, що Відповідач здійснював включення до складу собівартості придбаних та реалізованих товарів вартість придбаної лісопродукції у Турківського ДЛГ ЛГП «Галсільліс», ДП «Турківський лісгосп», ДП «Великоберезнянське ЛГ», фізичних осіб-підприємців: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, що підтверджується відповідними первинними документами: договорами купівлі-продажу, договорами про надання послуг автотранспортом, товарно-транспортними накладними, аукціонними свідоцтвами, які містяться в матеріалах справи.

За таких обставин, враховуючи те, що спірні суми витрат Відповідача на придбання лісопродукції від Турківського ДЛГ ЛГП «Галсільліс», ДП «Турківський лісгосп», ДП «Великоберезнянське ЛГ», фізичних осіб-підприємців: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 підтверджені первинними документами, а Позивачем всупереч правовим приписам ч. 1 ст. 71 КАС України не доведено того, що договірні ціни на лісопродукцію, придбану у вищенаведених контрагентів, є вищими від рівня звичайних цін, суд приходить до висновку, що Позивач зробив хибний висновок про завищення Відповідачем валових витрат на суму 381 464 грн. (за період з 01.10.2009р. по 31.03.2011р.), на суму 370 110 грн. (за період з 01.04.2011р. по 31.12.2012р.), про заниження Відповідачем податку на прибуток у сумі 177 217 грн. та про необхідність нарахування суми штрафу у розмірі 12 482 грн. на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України, пунктів 6, 7 підрозділу ХХ розділу 10 ПК України.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (яким здійснювалося правове регулювання порядку обчислення і сплати ПДВ до 31.12.2010 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема дата отримання платником податку товарів-послуг, що підтверджено податковою накладною. Аналогічні положення були встановлені і нормами ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд констатує, що оскільки господарські операції Відповідача по придбанню лісопродукції від Турківського ДЛГ ЛГП «Галсільліс», ДП «Турківський лісгосп», ДП «Великоберезнянське ЛГ» та у фізичних осіб-підприємців: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 були пов'язані з господарською діяльністю Відповідача та здійснені за договірними цінами, які не є вищими від рівня звичайних цін, то цілком правомірним є включення Відповідачем суми 14 032 грн. податку на додану вартість до податкового кредиту за період з 01.10.2009 року по 31.12.2012 року, суми якого підтверджені належним чином оформленими податковими накладними.

А відтак, суд вважає хибним висновок Позивача про зменшення Відповідачу бюджетного відшкодування із застосуванням «звичайних цін» на суму ПДВ у розмірі 14 032 грн., про збільшення Відповідачу грошового зобов'язання по податку на додану вартість на вказану суму та про нарахування суми штрафу у розмірі 3 113 грн. на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України, п. 7 підрозділу ХХ розділу 10 ПК України.

Таким чином, виходячи з наведеного вище, суд приходить до висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 189 699 грн., в тому числі суми 177 217 грн. основного платежу та суми 12 482 грн. штрафної (фінансової) санкції, та суми 17 145 грн. зменшеного бюджетного відшкодування по податку на додану вартість, в тому числі суми 14 032 грн. основного платежу та суми 3 113 грн. штрафної (фінансової) санкції, є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та у зв'язку з відсутністю судових витрат Відповідача, судові витрати у справі не стягуються та за рахунок Державного бюджету України не компенсуються.

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції в Закарпатській області ДПС до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільна Українсько-Італьйська фірма з іноземними інвестиціями "Арсіл" про сплату нарахованих із застосуванням "звичайних цін" податкових зобов'язань - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови (копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції).

Суддя Гебеш С.А.