Постанова № 32774649, 30.07.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2013 року Справа № 917/665/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гончар Т. В.,суддя Потапенко В.І.,суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Євтушенко В.В,

за участю представників:

позивача - Волошиної Т.І., довіреність без номера від 23.07.2013 р.

відповідача - не прибув.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1850 П/3 ) на рішення господарського суду Полтавської області від 28 травня 2013 року у справі № 917/665/13

за позовом спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Холдінг", м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "КМЗ-Капітал", м. Карлівка Полтавської області

про стягнення 150 143,35 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Холдінг" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "КМЗ -Капітал" про стягнення 136923,39 грн. заборгованості по оплаті поставленого товару за договором поставки № 01/91-3/11 від 05.10.2011 р. та нарахованих на цю заборгованість 5333,17 грн. пені за період з 28.12.2012 р. по 01.04.2013 р., 6846,17 грн. штрафу та 1040,62 грн. 3% річних за період з 28.12.2012 р. по 01.04.2013 р.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28 травня 2013 року у справі № 917/665/13 ( суддя Пушко І.І.) позов задоволено частково.

З відповідача на користь позивача стягнуто 136923,39 грн. заборгованості, 5000 грн. штрафу, 3895 грн. пені; 760 грн. -3% річних та 2931, 56 грн. судового збору.

Відповідач із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення господарським судом Полтавської області норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та припинити провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що господарський суд Полтавської області, відмовляючи у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника в судове засідання через скрутне фінансове становище підприємства, фактично позбавив відповідача можливості надати суду додаткові докази по справі та обґрунтовані заперечення проти позовних вимог, тим самим порушивши принципи змагальності та рівності учасників процесу, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Також відповідач вказує на те, що господарським судом Полтавської області не було з'ясовано тієї обставини, що між сторонами існувала домовленість про вирішення господарського спору шляхом застосування заходів досудового врегулювання господарського спору, однак позивач не виконала умов цієї домовленості та не направила відповідачу претензії з вимогою сплатити суму боргу.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 05.10.2011 року сторони уклали договір поставки № 01/91-3/11 , за яким постачальник (позивач) зобов'язався протягом дії договору, в порядку і на умовах, встановлених цим договором, продати та передати у власність покупця (відповідача) металопродукцію, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов договору (т. 1 а.с. 7,8).

Ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент та розгорнута номенклатура товару, що поставляється за цим договором, визначається у специфікаціях або рахунках-фактурах постачальника, які є невід'ємними частинами цього договору (п. 1.2. договору).

Пунктом 8.1. договору передбачено, що він набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2011 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором. Якщо за двадцять календарних днів до закінчення строку дії даного договору будь-яка із сторін письмово не попередить іншу сторону про припинення дії договору або між сторонами не буде укладено новий договір, даний договір вважається автоматично пролонгованим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах.

Відповідач на наявність обставин щодо припинення дії договору не посилається та з матеріалів справи таких обставин не вбачається, а тому, як правильно зазначив місцевий господарський суд, цей договір згідно з його пунктом 8.1. свою дію не припинив.

В пункті 2.1. договору сторонами узгоджено, що поставка товару здійснюється партіями, на умовах самовивозу (склад постачальника - м. Київ, Саперно-Слобідський проїзд, 4, або м. Київ, вул. Качалова, 5, якщо інше не вказано в рахунку-фактурі/специфікації постачальника або в інших додатках до цього договору договору. Загальна вартість поставленого та неоплаченого товару за цим договором не може перевищувати 1000 000 грн.

Згідно з п. 3.1. договору постачальник зобов'язується передати покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти в пункті поставки товару погоджений для поставки товар протягом п'яти робочих днів з дати виставлення рахунку-фактури на погоджену сторонами поставку партії товару, якщо інше не зазначено у специфікації.

На виконання умов договору, згідно з видатковою накладної № РНК-018824 від 27.11.2012 року позивач здійснив передачу відповідачу товару на загальну суму 137418,75 грн. ( т. 1 а.с. 9).

Відповідачем була видана довіреність № 759 від 26.11.2012 року ( т. 1 а.с. 10), в якій уповноважено представника на отримання від позивача цінностей (товару) за рахунком-фактурою № 19149 від 22.11.2012 року ( т. 1 а.с. 26).

Таким чином, факт передачі товару на загальну суму 137418,75 грн. підтверджується видатковою накладною № РНК-018824 від 27.11.2012 року з підписом відповідача про отримання товару та виданою відповідачем довіреністю № 759 від 26.11.2012 року.

Як свідчать матеріали справи, товар отримувався відповідачем без будь-яких зауважень щодо його кількості чи якості. Факт узгодження ціни, кількості, найменування товару підтверджується рахунком-фактурою № 19149 від 22.11.2012 року до договору № 01/91-3/11 від 05.10.2011 року на який є посилання у довіреності на отримання товару № 759 від 26.11.2012 року.( т.1 а.с. 26)

У п. 4.3. договору сторонами узгоджено, що покупець сплачує повну вартість товару протягом 30 календарних днів з дати поставки партії товару, якщо інше не зазначено у рахунку фактурі/специфікації на поставку відповідної партії.

З наявної у матеріалах справи банківської виписки ( т. 1 а.с. 11) вбачається, що відповідач частково сплатив вартість отриманого товару на суму 495,36 грн.

Оскільки відповідач не сплатив решту товару, поставленого йому позивачем згідно з видатковою накладною № РНК-018824, несплаченою залишилась сума 136923,39 грн.

Позивач посилається, що ним направлявся відповідачу 17.04.2013 року акт звірки взаємних розрахунків цінним листом з описом вкладення ( т. 1 а.с. 20-22), однак в матеріалах справи відсутні відомості про участь відповідача у звірці взаємних розрахунків.

У зв'язку з несплатою відповідачем 136923,39 грн. вартості поставленого йому позивачем товару, останній звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом у даній справі.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як було наведено вище, позивач на виконання умов договору поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 137418,75 грн. згідно з видатковою накладною № РНК-018824 від 27.11.2012 р.( т.1 а.с. 9).

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України

Оскільки. як було зазначено вище, відповідач оплатив поставлений йому за договором товар лише частково на суму 495, грн. у нього виникла заборгованість по оплаті зазначеного товару в сумі 136923,39 грн., яку відповідно до пункту 4.3. договору він повинен був сплатити протягом 30 календарних днів з дати поставки партії товару-до 25.12.2012 р.

Однак відповідач вказаний обов'язок не виконав.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зважаючи на наведені обставини та норми, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 136923,39 грн. заборгованості.

Щодо позовних вимог про стягнення нарахованих на вказану заборгованість 5333,17 грн. пені за період з 28.12.2012 р. по 01.04.2013 р., 6846,17 грн. штрафу та 1040,62 грн. 3% річних за період з 28.12.2012 р. по 01.04.2013 р., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було наведено вище, позивач виконав свій обов'язок по договору з поставки товару відповідачу, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок оплатити цей товар у встановлені договором строки, що останнім здійснено не в повному обсязі.

Таким чином, відповідач є боржником по договору, який прострочив виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.2. договору сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати товару, покупець повинен на вимогу постачальника сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення виконання зобов'язання, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочення.

Позивачем на підставі цього пункту договору заявлено до стягнення 5333,17 грн. пені, яку він нарахував з 28.12.2012 року по 01.04.2013 року за 95 днів прострочення (розрахунок - т. 1 а.с. 3).

Також сторони пунктом 5.3. договору передбачили, що крім сплати пені покупець, за умови прострочення строків оплати, на вимогу постачальника, сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 % від суми несплаченого товару в зазначені в цьому договорі та додатках до нього строки. Позивачем заявлено до стягнення 6846,17 грн. штрафу (5 відсотків від суми боргу) за невиконання відповідачем зобов'язання в частині оплати отриманого товару.

Як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, штраф і пеня є формами одного і того ж виду забезпечення виконання зобов'язання - неустойки, а тому їх одночасне застосування не є притягненням особи до відповідальності двічі за одне і те саме правопорушення. Законом не встановлено обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу.

Зважаючи на це, нарахування позивачем на суму простроченої заборгованості передбачених договором штрафу та пені не суперечить чинному законодавству.

Згідно з ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором чи законом.

На підставі цієї статті позивачем на суму основної заборгованості нараховано до стягнення 3% річних за період з 28.12.2012 р. по 01.04.2013 р.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому колегія суддів вважає безпідставним висновок господарського суду Полтавської області, що передача відповідачу товару по накладній № РНК-018824 від 27.11.2012 р.( т.1 а.с. 9). відбулась частково на суму, яка перевищує визначену п. 2.1. договору поставки № 01/91-3/11 від 05.10.2011 року граничну вартість товару, який може бути поставлений за цим договором (100000,00 грн.) тобто на підставі усної угоди сторін, у зв'язку з чим, на думку суду першої інстанції, стягнення річних, пені та штрафу підлягають задоволенню частково із розрахунку їх розміру від суми 100 000,00 грн., що складає: 3895,00 грн. пені, 760,00 грн. - 3% річних, 5000,00 грн. штрафу.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи та зроблений внаслідок порушення норм матеріального права.

Як було наведено вище, в пункті 1.2. договору поставки № 01/91-3/11 сторони погодили, що ціна, загальна кількість, вартість, асортимент, сортамент та розгорнута номенклатура товару, що поставляється за цим договором, визначається у специфікаціях або рахунках-фактурах постачальника, які є невід'ємними частинами цього договору.

По видатковій накладній № РНК-018824 від 27.11.2012 р. (т. 1 а.с. 9) було поставлено товар, який зазначено у виписаному позивачем рахунку фактурі № 19149 від 22.11.2012 р. (т.1 а.с. 26), який є невід'ємною частиною договору. Цей рахунок зазначено у видатковій накладній № РНК-018824 від 27.11.2012 р.

Підставою поставки товару в цій видатковій накладній зазначено договір № 01/91-3/11 від 05.10.2011 р.

В пункті 2.1. договору, на який послався господарський суд Полтавської області зазначено не граничну вартість товару, який може бути поставлений за цим договором, а загальну вартість товару, який може бути поставленим та неоплаченим.

Крім того, пункт 2.1. договору міститься не в розділі 1 договору про його предмет, а в розділі 2 договору, яким регулюються умови і строки поставки товару, що додатково підтверджує те, що зазначена в цьому пункті сума 10 000 грн. не є граничною сумою поставки товару.

До того ж, частиною 2 статті 670 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі, коли продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця.Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 цієї статті встановлено, що в разі, коли покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач звертався до позивача з повідомленням про поставку йому товару в більшій кількості, ніж це обумовлено договором, та як було наведено вище, з видаткової накладної № РНК-018824 від 27.11.2012 р. вбачається прийняття відповідачем всього поставленого за ній товару.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що навіть в разі поставки позивачем за накладною № РНК-018824 від 27.11.2012 р. відповідачу частини товару не за договором поставки № 01/91-3/11 від 05.10.2011 р., підстави для відмови у стягнення нарахованих на несплачену вартість цієї частини товару 3% річних відсутні, оскільки в такому випадку статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок відповідача оплатити цю частину товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і цей обов'язок не ставиться в залежність від звернення позивача з окремою вимогою в порядку статті 530 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача в апеляційній скарзі на недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору.

В рішенні Конституційного суду України № 1-2/2002 зазначено, що зі змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції суду на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування. Відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин.

Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Також колегія суддів відхиляє посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що господарський суд Полтавської області, відмовляючи у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника в судове засідання через скрутне фінансове становище підприємства, фактично позбавив відповідача можливості надати суду додаткові докази по справі та обґрунтовані заперечення проти позовних вимог, тим самим порушивши принципи змагальності та рівності учасників процесу, що, на його думку, призвело до прийняття неправильного рішення.

Господарський суд Полтавської області, відхиляючи зазначене клопотання відповідача про відкладення розгляду справи обгрунтовано послався на те, що останнім не подано жодних доказів, що підтверджують перебування представника у відрядженні 28.05.2013 року (так само як і доказів відрядження представника 07.05.2013 року) та Господарський процесуальний кодекс України не обмежує коло осіб, що можуть бути представниками юридичної особи. Ухвалою господарського суду Полтавської області від 07.05.2013 року про відкладення розгляду справи явка представників сторін не визнавалась обов'язковою та у відповідача, зважаючи на отримання вказаної ухвали було достатньо часу підготувати та направити суду обґрунтовані заперечення проти позовних вимог та витребувані судом документи, однак будь-яких доказів та відзиву на позов відповідач не надав.

Під час апеляційного розгляду справи відповідач також не навів будь-яких обгрунтованих заперечень проти позову чи додаткових доказів, які, як зазначено в апеляційній скарзі, він був позбавлений надати суду першої інстанції через відхилення його клопотання про відкладення розгляду справи.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що пеня, штраф та 3% річних повинні нараховуватись на всю суму несплаченого відповідачем товару, який йому було поставлено позивачем на підставі договору за видатковою накладною № РНК-018824 від 27.11.2012 р.

Тому оскаржуване рішення в частині стягнення 5000 грн. штрафу, 3895 грн. пені, 760 грн. -3% річних слід змінити, стягнувши з відповідача 5333,17 грн. пені, 6846,17 грн. штрафу та 1040,62 грн. - 3% річних.

В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 4 статті 103, п.3, 4 ч. 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 28 травня 2013 року у справі № 917/665/13 в частині стягнення 5000 грн. штрафу, 3895 грн. пені, 760 грн. 3% річних змінити, виклавши в наступній редакції:"Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "КМЗ-Капітал" ( вул. Гурамішвілі, 1, м. Карлівка, Полтавська область, 39500, код ЄДРПОУ 35939237, п/р 26001151012001 в ПАТ "АКБ "Київ", МФО 322498) на користь спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Холдінг"( Саперно-Слобідський проїзд, 30, м. Київ, 03039, код ЄДРПОУ 19121597, п/р 26006010003282 в Філії ПАТ "УніКредит Банк", МФО 300744) 5333,17 грн. пені, 6846,17 грн. штрафу, 1040,62 грн. 3% річних та 3002,86 грн. витрат по сплаті судового збору".

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Постанову складено в повному обсязі 29.07.2013 р.

Головуючий суддя Гончар Т.В.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Гребенюк Н.В.