Постанова № 32774179, 31.07.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16:23

31 липня 2013 року 810/3432/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Терлецької О.О., при секретарі судового засідання: Акопян Е.Н.,

за участю представників сторін:

від позивача - Тарасенко Р.А.,

від відповідача - Василенко Л.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Гермес - 2000"

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Гермес - 2000» (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.01.2013 № 0000132301 та від 28.03.2013 № 0001212301.

Ухвалами суду від 22.07.2013 було відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 31.07.2013.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 10.01.2013 № 0000132301 та від 28.03.2013 № 0001212301 (далі - оскаржувані рішення). Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що висновки відповідача, за якими було винесено оскаржувані рішення, і, зокрема, висновки про нікчемність та безтоварність угод укладених між позивачем та його контрагентами, суперечать вимогам чинного законодавства.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення проти позову представник відповідача обґрунтовував тим, що висновок відповідача про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентами не спростований був позивачем належними первинними документами, а відтак оскаржувані рішення прийнято відповідачем правомірно.

Дослідивши обставини справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби у період з 12.12.2012 по 18.12.2012 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Приватного підриємства «Гермес-2000» з питань правомірності нарахування, правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по взаємовідносинах з Приватним підприємством «Клер Шато Фиорд» (код ЄДРПОУ 32385460), Товариством з обмеженою відповідальністю «Проммаст Стандарт» (код ЄДРПОУ 37563531), Приватним підприємством «Алмаз 2006» (код ЄДРПОУ 34198901), Товариством з обмеженою відповідальністю «Різано Трейд» (код ЄДРПОУ 36445153), Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркой Груп Ко» (код ЄДРПОУ 37135774), Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК «Техномашпостач» (код ЄДРПОУ 36803875), Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Вайліс» (код ЄДРПОУ 36445186), Товариством з обмеженою відповідальністю «Промелектро-75» (код ЄДРПОУ 36098229), які мали місце протягом 2009-2011 років.

У ході вказаної перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем:

- ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, здійснених ПП «Гермес-2000» при придбанні товарів, товар (послуги) по вказаним правочинам переданим не був;

- п. п. 3.1.1. п. 3.1. ст. З, п. 4.1. ст. 4, п. п. 7.4.1. п. п. 7.4.5. п. 7.4. п. п. 7.5.1 п. 7.5. п. п. 7.7.1. п. 77 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 185.1. ст. 185. п. 188.1. ст. 188, п. 198.2. п. 198.3. п. 198.6. ст. 198, п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200, п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 236 942,00 грн.;

- п. п. 14.1.27. п. п. 14.1.36. п. 14.1 ст. 14, п. п. 138.1.1. п. 138.1. п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на прибуток, яка підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 288 613,00 грн.

В Акті перевірки податковий орган встановив вказані порушення, оскільки за перевіряємий період позивачем задекларований податковий кредит не відповідає дійсності, так як його контрагенти - ПП «Клер Шато Фиорд», ТОВ «Проммаст Стандарт», ПП «Алмаз 2006», ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Маркон Груп Ко», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Компанія «Вайліс», ТОВ «Промелектро-75», мають ознаки фіктивності та як наслідок укладені договори позивачем із вказаними контрагентами є нікчемними а операції по таких договорах - безтоварними.

Такий висновок податковим органом зроблений на підставі перевірок контрагентів, за результатами яких не встановлено факту реального здійснення вказаними юридичними особами (контрагентами позивача) господарських операцій за перевіряємий період, у зв'язку з чим правочини із покупцями - контрагентами та постачальниками, мають ознаки нікчемності. Крім того, свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість вказаних контрагентів позивача, в різний час були анульовані, а отже, зазначені правочини, відповідно до пунктів 1, 2 статті 215, пунктів 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу статті 216 Цивільного кодексу України та не створюють правових наслідків, крім тих, що пов'язані з її недійсністю.

За результатами вказаної перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби було складено Акт від 25.12.2013 № 518/22-2/30398695.

На підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.01.2013 № 0000132301, яким збільшення позивачу суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на суму 299378,00 грн. (із врахуванням штрафних санкцій) та від 28.03.2013 № 0001212301, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 245630,50 грн. (із врахуванням штрафних санкцій).

Позивач не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які складають предмет позову в даній справі, суд виходить з наступного.

Предмет позову в даній справі складають відносини з приводу складання відповідачем оскаржуваних рішень. Предметом доказування - є підставність та законність оскаржуваних рішень винесених у зв'язку з висновками Акта перевірки.

Зважаючи на період в якому, було проведено господарські операції між позивачем та контрагентами, відносини щодо формування позивачем податкового кредиту регулювались Законом України «Про податок на додану вартість» від 3.04.1997 №168/97 (далі - Закон №168).

Так, відповідно до п.7.2.6 статті 7 Закону №168, - податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно до п.7.4.1 статті 7 Закону №168, - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.7.4.5 статті 7 Закону №168, - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Зважаючи на період в якому, було проведено господарські операції між позивачем та контрагентами, відносини щодо формування позивачем валових витрат з податку на прибуток регулювались Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі Закон №334).

Відповідно до п.5.1 статті 5 Закону №334, - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.3.9 статті 5 Закону №334, - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З 01.01.2011 до спірних правовідносин застосовуються положення Податкового кодексу України.

Щодо правового врегулювання відносин визначення платником податкового кредиту з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.14.1.181 ст. 181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема і з придбання товарів.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Щодо заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, входять витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з п.п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд звертає увагу , що висновки про встановлення нікчемності в Акті перевірки судом до уваги не приймаються, однак досліджуючи безтоварність господарський операцій між позивачем та контрагентами - ПП «Клер Шато Фиорд», ТОВ «Проммаст Стандарт», ПП «Алмаз 2006», ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Маркон Груп Ко», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Компанія «Вайліс», ТОВ «Промелектро-75», суд встановив відсутність первинних документів, які підтверджують реальність здійснення операцій, а саме: підтверджуючих документів про рух, зберігання та використання товару.

Таким чином, витрати і податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств і податком на додану вартість мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Зазначені положення податкового законодавства дозволяють дійти висновку, що право на формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: 1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); 2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; 3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг і потребою використання в господарській діяльності; 4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних, транспортних і т.д.), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; 5) наявності у покупця належним чином складеної видаткової і податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як слідує із матеріалів справи, представником позивача на підтвердження реальності здійснених операцій з контрагентами було подано лише копії податкових та видаткових накладних, однак лише самі податкові та видаткові накладні не можуть бути доказами реальності господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, господарські операції між позивачем та контрагентами - ПП «Клер Шато Фиорд», ТОВ «Проммаст Стандарт», ПП «Алмаз 2006», ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Маркон Груп Ко», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Компанія «Вайліс», ТОВ «Промелектро-75» суд вважає безтоварними, а відтак оскаржуванні податкові повідомлення-рішення є правомірними та адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки відповідачем не було заявлено вимогу про стягнення з позивача документально підтверджених судових витрат, то судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову,- відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Терлецька О.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 02 серпня 2013 р.