Постанова № 32774149, 22.05.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

22 травня 2013 року Справа № 814/1775/13-а

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Середа О.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом: Приватного підприємства "Висотник", м. Миколаїв

до відповідача: Державної податкової інспекції у Корабельному районі Миколаївської області державної податкової служби, м. Миколаїв

Суть спору: про скасування податкового повідомлення-рішення.

Приватне підприємство "Висотник" (надалі - позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправним та скасування у повному обсязі податкового повідомлення-рішення від 22.01.13 р. № 0000082300 про заниження податку на додану вартість на загальну суму 108334 грн., прийнятого Державною податковою інспекцією у Корабельному районі Миколаївської області державної податкової служби (надалі - відповідач).

Позивач вважає, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання є безпідставним, оскільки Акт перевірки підприємства не містить жодних обґрунтувань щодо встановлення порушень та відповідних пояснень стосовно виникнення суми заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету.

Відповідач заперечення надав, позовні вимоги не визнає повністю з тих підстав, що у діях позивача вбачається порушення Податкового кодексу України та законів України, а саме - заниження податку на додану вартість на загальну суму 108334грн.

Таким чином, висновки по Акту перевірки є обґрунтованими, а податкове повідомлення-рішення від 22.01.13 р. № 0000082300 прийняте у відповідність до податкового та іншого законодавства.

Враховуючи, що представник відповідача в судове засідання не з'явився, а від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, суд вважає, що відповідно до частини 3 статті 122 КАС України розгляд справи може здійснюватись в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.

В період з 27.12.12 р. по 29.12.12 р. відповідач по справі провів документальну позапланову невиїзну перевірку підприємства позивача з питань взаємовідносин з ФОП Ніколаєвим. В.Є. за квітень 2011 р., ТОВ "Центргаз" за вересень, жовтень 2011 р. та іншими контрагентами-покупцями.

За наслідками проведеної перевірки відповідач склав Акт від 09.01.13 р. № 2/22-00/19299540 (надалі - Акт перевірки № 2/22-00/19299540).

Зокрема, в Акті перевірки № 2/22-00/19299540 відповідач зробив висновки про порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 р. № 2755-VI із змінами і доповненнями (надалі - ПК України), статті 203, пункту 1 статті 215, частини 1 статті 234 Цивільного кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 86667 грн., у т.ч. за вересень 2011 р. - на суму 25000 грн., за жовтень 2011р. - на суму 61667 грн., в частині включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість з вартості робіт (послуг), отриманих від ТОВ "Центр газ", використання яких у межах господарської діяльності не підтверджено, по угодам без мети настання реальних наслідків, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 86667 грн.

На підставі Акту перевірки № 2/22-00/19299540 та зроблених висновків відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 22.01.13 р. № 0000082300 яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 108334 грн., з яких: основний платіж 86667 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 21667 грн.

Не погоджуючись з викладеними в Акті перевірки № 2/22-00/19299540 обставинами та вважаючи їх такими, що не відповідають дійсності, а висновки перевірки є неправомірними, позивач звертався зі скаргами до Державної податкової служби у Миколаївській області та до Державної податкової служби України.

За результатами розгляду скарг податкове повідомлення-рішення від 22.01.13 р. № 0000082300 залишено без змін, а скарги без задоволення.

Дослідивши надані сторонами докази та заперечення, інші матеріали справи, суд вважає висновки відповідача по Акту перевірки № 2/22-00/19299540 помилковими, а прийняте ним податкове повідомлення-рішення протиправними з наступного.

У Акті перевірки № 2/22-00/19299540 перевіряючими зроблені висновки про те, що позивач уклав угоди з придбання загальнобудівних робіт, робіт з монтажу та виготовлення металоконструкцій у контрагента-постачальника ТОВ "Центргаз" за вересень-жовтень 2011 р., який не виконував своїх податкових зобов'язань, не декларував їх, не мав необхідних трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, транспортних засобів, які необхідні для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.

Таким чином, на думку відповідача, фінансово-господарські відносини між підприємством позивача та ТОВ "Центргаз" за період вересень-жовтень 2011 р. були вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, а отже і документи, виписані ТОВ "Центргаз" для позивача не підтверджені фактом реального здійснення господарських операцій.

Відповідач зазначає, що хоча ці документи і були складені відповідно до вимог законодавства, вони не можуть бути підставою для формування податкового кредиту. В обґрунтування вказаних висновків відповідач посилався на лист від 12.11.12 р. голови ліквідаційної комісії ТОВ "Центргаз" про відсутність на підприємстві бухгалтерських, первинних та інших документів фінансово-господарської діяльності.

На думку відповідача вказане унеможливлює проведення зустрічної перевірки з позивачем, оскільки у ТОВ "Центргаз" відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, не встановлено факту передачі робіт від продавця до покупця, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Це вказує на здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ "Центргаз" поза межами правового поля, а отже вищевказані взаємовідносини є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків.

При цьому, відповідач також брав до уваги акти перевірок інших податкових інспекцій по контрагентам-постачальникам, з якими ТОВ "Центргаз" мало взаємовідносини в перевіряємому періоді, а саме з ТОВ "Онікс" за листопад 2011 р., з ТОВ "ВЛ-ТЕО" за липень-серпень 2011 р., жовтень 2011р, з ТОВ "Альфа-Плюс" за травень 2011 р., з ТОВ "I-ша Компанія" за грудень 2010 р.

Суд вважає вищевикладену точку зору перевіряючих необґрунтованою, так як висновки про відсутність у ТОВ "Центргаз" умов для здійснення господарської діяльності, відсутність основних засобів, трудових ресурсів, складів, транспортних засобів і таке інше є суб'єктивними і не підтверджені жодним документом, крім аналітичних довідок самих податківців.

Судом з'ясовано, що під час проведення перевірок податкові інспекції не досліджували того факту, що сама по собі відсутність складів для зберігання товару, транспортних засобів для перевезення, персоналу для вантажно-розвантажувальних робіт підприємства - постачальники товару не позбавляє права та можливості на укладання господарських або цивільно-правових угод про залучення до виконання замовлень інших учасників господарських (цивільних) відносин.

За таких обставин, доводи відповідача не можуть свідчити про нікчемність правочинів укладених підприємством позивачем з його контрагентом ТОВ "Центргаз" і спростовуються фактичною наявністю виконаних робіт по виготовленню та монтажу металоконструкцій на таких об'єктах, як: ТОВ "Югцемент", "ТОВ "МСП Ника-Тера", ТОВ СП "Нібулон", ВАТ "Дамен Шипярдс Океан", ТОВ "Гринтур-Екс", ІП "Химтранс-Украина" та належним оформленням первинної бухгалтерської документації, що відображено в Акті перевірки № 2/22-00/19299540.

А крім того, відображення перевіряючими в Акті перевірки № 2/22-00/19299540 про відсутність порушень при формуванні позивачем податкових зобов'язань з ПДВ є підтвердженням факту придбання робіт у контрагента-постачальника. Як наслідок, у позивача виникало право на формування валового доходу та податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Суд вважає, що наявність валового доходу від реалізації неможлива без попередніх валових витрат, пов'язаних з придбанням робіт, а це свідчить про те, що роботи, придбані у ТОВ "Центргаз", фактично були виконані за договором субпідряда від 01.09.11 р. № 12 у повному обсязі.

Зазначене свідчить, що господарські операції укладені позивачем та ТОВ "Центргаз" мали реальний характер з метою створення реальних позитивних господарських наслідків для всіх сторін і призвели до фактичної зміни їх майнового стану.

За таких обставин, висновки відповідача про нікчемність правочинів укладених позивачем з ТОВ "Центргаз" є безпідставними, враховуючи також наступне.

Згідно пункту 201.10. статті 210 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно абзаців 9, 10 пункту 201.10 статті 210 ПК України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

Враховуючи вказане, у відповідача були відсутні підстави визнавати незаконним формування позивачем податкового кредиту за вказаними операціями, адже податкові накладні були зареєстровані продавцем у встановленому законом порядку, що підтверджується Актом перевірки № 2/22-00/19299540. Позивач мав в наявності податкові накладні на ті самі господарські операції, які зазначені у реєстрі податкових накладних.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. До них належать правочини, які:

- спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

- спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України, майном вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків (пункт 1 статті 202 Цивільного кодексу України).

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України міститься і обов'язкова ознака (специфічна мета) - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю, а наявність у фізичної особи мети, зазначеної в диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України, тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:

- правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

- правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Правочини, які спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, визнання відповідачем правочинів нікчемними на підставі частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України є безпідставним. Це також підтверджується змістом Акту перевірки № 2/22-00/19299540 в якому не наведено жодного факту та жодних належних доказів, на підставі яких можна вважати укладені угоди нікчемними правочинами, а тому, такий висновок перевіряючих також свідчить про порушення ними "Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10 р. № 984.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що лише наявність інформації у відповідача про можливу фіктивність деяких підприємств, які були контрагентами ТОВ "Центргаз" не є законною підставою для впливу на права та обов'язки позивача щодо формування податкового кредиту за фактичними господарськими операціями по придбанню робіт у свого контрагента.

Перевіряючі повинні були при проведенні перевірки і дослідженні факту здійснених господарських операцій оцінити відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої були сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Представник позивача у судовому засіданні звернув увагу на періоди, за які проводились перевірки іншими податковими інспекціями контрагентів-постачальників ТОВ "Центргаз". Так, вбачається, що з усіх перелічених актів про неможливість проведення зустрічних перевірок чи актів про проведення перевірок до періоду, за який перевіряється відносини gозивача з ТОВ "Центргаз" відноситься лише перевірка ТОВ "ВЛ-ТЕО" з ТОВ "Техномаштрейд" за жовтень 2011 були складовими 3-4 ланки в ланцюгу постачальників від позивача. Жоден з інших актів щодо перевірок постачальників ТОВ "Центр газ" зі своїми постачальниками, наведених ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва, не має відношення до перевіряємого періоду вересень-жовтень 2011 р.

На момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагент-постачальник ТОВ "Центр газ" були належним чином зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також перебували на податковому обліку як платники ПДВ. А крім цього, позивач і ТОВ "Центргаз" в повному обсязі декларували свої податкові зобов'язання з податку на додану вартість та сплатили податки до бюджету. Обставини, які б спростовували дані факти, відсутні і представником відповідача не заперечені.

Таким чином, зазначені в Акті перевірки № 2/22-00/19299540 порушення вимог ПК України є помилковими.

Такий висновок суду кореспондується з висновками ВАС України при розгляді аналогічних справ (постанова від 14.11.12 р. по справі № К/9991/50772/12) в частині того, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку. Ця думка базується на положеннях частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно якої угода являється правомірною, якщо її недійсність прямо не встановлена законом чи якщо вона не визнана судом недійсною (презумпція правомірності).

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Вимога про встановлення нікчемності угоди підлягає розгляду у випадку наявності відповідного спору. Вимогу про застосування наслідків недійсності угоди може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваної угоди недійсної, так і у вигляді самостійної вимоги у випадку нікчемності угоди та наявності рішення суду про визнання правової угоди недійсною. Якщо позивач (скаржник) посилається на нікчемність угоди для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності угоди, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача (скаржника). Вимога про визнання оспорюваної угоди недійсною і про застосування наслідків її недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемної угоди можуть бути заявлені як однією зі сторін правової угоди, так і іншою зацікавленою особою, права та законні інтереси якої порушені здійсненням угоди. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та способами, передбаченими Конституцією та законами України.

Проте стаття 20 ПК України не надає органам державної податкової служби повноважень по визнанню тих чи інших угод недійсними чи/та нікчемними. Посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставними, оскільки вказані норми можуть застосовуватися лише при визначенні угод недійсними в судовому порядку. При відсутності доказів наявності мети, що завчасно суперечить інтересам держави та суспільства, а також існування наміру в діях платника податків чи його контрагента, угоду не можна визнати такою, що порушує публічний порядок.

Як вбачається з матеріалів справи, при здійсненні фінансово-господарських операцій позивача із своїм контрагентом ТОВ "Центргаз" акти виконаних робіт виписувались на весь перелік робіт та були оформлені у відповідності з вимогами ПК України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і це не спростовано представником відповідача. Операції з придбання робіт за перевіряємий період від постачальника операцій ТОВ "Центргаз" були належним чином відображені в бухгалтерському та податковому обліку.

Згідно припису пункту 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки висновки відповідача, викладені в Акті перевірки № 2/22-00/19299540, не доведені належними та допустимими доказами, не можна вважати, що вони відповідають фактичним обставинам справи. Як наслідок, вони суперечать нормам цивільного та податкового законодавства, оскільки прийняті з порушенням законодавства, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд встановив, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 122, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Приватного підприємства "Висотник" задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.01.13 р. № 0000082300 прийняте Державною податковою інспекцією у Корабельному районі Миколаївської області державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О. Ф. Середа