Постанова № 32771390, 22.07.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2013 року 810/2062/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області про визнання протиправною та скасування вимоги та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у місті Білій Церкві Київської області про визнання протиправною та скасування вимоги та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вимога відповідача про сплату боргу № Ф 4 від 12.02.2013 винесена з порушенням вимог чинного законодавства, відповідно, просила її скасувати. Зазначила, що не може бути примушена з боку відповідача брати участь у діяльності неприбуткової самоврядної організації Пенсійного фонду. Зазначену вимогу вважає протиправною з тих підстав, що вона прийнята в супереч вимогам чинних нормативно-правових актів без погодження з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин та видана з перевищенням посадовою особою службових повноважень з використанням службового становища та самостійним привласненням владно розпорядних функцій, таку, що прийнята не на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", внаслідок чого призвело до звуження гарантованих конституційних прав та свобод всупереч статті 22 Конституції України. Відповідно, просила суд зобов'язати відповідача сплачену суму розрахувати та внести до індивідуальних відомостей про застраховану особу (картки персоніфікованого обліку) як суму внеску за кожний місяць страхового стажу 2012 року відповідно до квитанції № 446/462 від 14.01.2013, посилаючись на частину третю статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та пункт 15.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12.2003.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, просив суд відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування заперечень на адміністративний позов відповідач вказав, що від сплати єдиного внеску звільняються тільки особи, які є пенсіонерами за віком та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. До категорій осіб, визначених частиною четвертою статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач не належить.

До початку розгляду справи по суті позивач та представник відповідача подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрована Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у місті Білій Церкві Київської області як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідачем до позивача була виставлена вимога про сплату боргу від 12.02.2013 №Ф 4. Також позивачу було надіслано повідомлення-розрахунок. Позивачем самостійно було сплачено зобов'язання у розмірі 441,60 грн. у січні 2013 року. Проти сплати 4130,82 гривень (4572,42 грн. - 441,60 грн.) позивач заперечує і просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату недоїмки.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" є нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", відповідач є платником внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Частиною другою статті 6 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлений перелік обов'язків платника єдиного внеску, зокрема, обов'язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Єдиний внесок для платників встановлюється у відсотках до визначеної статтею 7 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" бази нарахування єдиного внеску відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платника єдиного внеску, з урахуванням видів його економічної діяльності.

Відповідно до статті 9 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Сплата єдиного внеску здійснюється виключно у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки територіальних органів Пенсійного фонду, відкриті в органах Державного казначейства України для його зарахування.

Платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Порядок розподілу страхових коштів за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування закріплено статтею 11 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", відповідно до частини першої якої страхові кошти, акумульовані на централізованих рахунках Пенсійного фонду, автоматично перераховуються не пізніше наступного операційного дня після їх зарахування на централізовані рахунки фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, на рахунки Накопичувального пенсійного фонду (далі - Накопичувальний фонд), а у випадках, передбачених законом, недержавних пенсійних фондів відповідно до визначених законом пропорцій.

Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону 2464-VI, територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Пунктом 3 розділу 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Пенсійного фонду № 21-5 від 27.09.2010 (далі - Інструкція № 21-5), встановлено, що органи Пенсійного фонду надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках: а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника або актів звірок з органами податкової служби сум доходу (прибутку) фізичних осіб - підприємців чи осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, свідчать про донарахування сум єдиного внеску або органами Пенсійного фонду у повідомленнях-розрахунках визначено суми єдиного внеску, які підлягають доплаті; б) якщо платник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати єдиного внеску; в) якщо платник має на кінець звітного базового періоду борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку "а" вимога надсилається одночасно з актом документальної перевірки платника єдиного внеску, або актом про суми розбіжностей щодо сум доходу (прибутку), заявлених у звітності до Пенсійного фонду та задекларованих у річній податковій декларації фізичними особами - підприємцями чи особами, які забезпечують себе роботою самостійно, або повідомленням-розрахунком на всю суму донарахованого єдиного внеску. У випадку "б" та/або "в" вимога надсилається щомісяця протягом п'яти робочих днів, наступних за звітним базовим періодом. Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на всю суму боргу. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Сума боргу у вимозі проставляється у гривнях з двома десятковими знаками. Вимога формується на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Виключні підстави для звільнення фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування від обов'язку по сплаті єдиного внеску закріплено частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI, де зазначено, що такі особи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

До категорії осіб, яких звільнено від сплати єдиного внеску, позивач не належить та доказів того, що він є пенсіонером за віком, інвалідом або належить до осіб, які отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу суду надано не було.

Відповідно до частини одинадцятої статті 8 Закону № 2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI, для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до абзацу 1 частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та членів сімей таких осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Отже, позивач зобов'язаний був сплатити єдиний внесок за 2012 рік не пізніше 20 січня 2013 року (із врахуванням останнього кварталу року) у розмірі, який становить не менше мінімального розміру страхового внеску, що визначається як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір єдиного внеску, встановлених на відповідний період.

Відповідно до Закону України "Про державний бюджет на 2012 рік", у січні-березні 2012 року встановлено місячний розмір мінімальної заробітної плати на рівні 1073 гривень 00 копійок, у квітні-червні 2012 року встановлено місячний розмір мінімальної заробітної плати на рівні 1094 гривень 00 копійок, у липні-вересні 2012 року встановлено місячний розмір мінімальної заробітної плати на рівні 1102 гривень 00 копійок, у жовтні-листопаді 2012 року встановлено місячний розмір мінімальної заробітної плати на рівні 1118 гривень 00 копійок, у грудні 2012 року встановлено місячний розмір мінімальної заробітної плати на рівні 1134 гривень 00 копійок.

Таким чином, мінімальний розмір єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців становить: (1 073 х 34,7%) х 3 + (1 094 х 34,7%) х 3 + (1 102 х 34,7%) х 3 + (1 118 х 34,7%) х 3 + (1 134 х 34,7%) = 4572 гривень 42 копійки за 2012 рік.

Позивач самостійно сплатив суму зобов'язання в розмірі 441,60 гривень у січні 2013 року.

Проте, така сума є меншою за встановлений законодавством імператив.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом.

Таким чином, станом на 01.02.2013 за особовим рахунком позивача утворилась недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2012 рік в загальному розмірі 4130,82 грн. (4572,42 - 441,60 = 4130,82).

Позивач в свою чергу зазначив, що обов'язок щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на нього не розповсюджується, оскільки конституційним правом особи, визначеним статтею 21 Конституції України є те, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Таким чином, позивач повністю не погоджується з рішенням відповідача покласти на неї зобов'язання сплатити внесок на пенсійне страхування, посилаючись на Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Однак, суд з даними твердженнями позивача не погоджується з підстав, викладених вище щодо законодавчо встановлених обов'язків сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Отже, підстав для визнання вимоги протиправної та її скасування не вбачається.

Позовні вимоги про зобов'язання відповідача сплачену суму розрахувати та внести до індивідуальних відомостей про застраховану особу (картки персоніфікованого обліку) як суму внеску за кожний місяць страхового стажу 2012 року відповідно до квитанції №446/462 від 14.01.2013, посилаючись на частину третю статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та пункт 15.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12.2003 також не можуть бути задоволені як з вищевикладених підстав, так і у зв'язку з відсутністю фактів, які б свідчили про протиправне примушування саме позивача сплачувати законодавчо передбачені страхові внески, адже страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страхові внески - це в тому числі надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Тобто, не сплачуючи суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, позивач фактично позбавляє себе заслуженого страхового стажу, а також свідомо погіршує своє становище при майбутній реалізації свого права на пенсію.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України, не можуть бути підставами для скасування вимоги відповідача та зобов'язання розрахувати та внести до індивідуальних відомостей про застраховану особу (картки персоніфікованого обліку) як суму внеску за кожний місяць страхового стажу 2012 року відповідно до квитанції № 446/462 від 14.01.2013.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідачем були надані всі докази, обґрунтовані пояснення, які дають підстави вважати про правомірність виставлення оскаржуваної вимоги і відсутність підстав для вчинення заявлених у позовній заяві дій.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.