Постанова № 32759209, 23.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 липня 2013 року 11:39 № 826/10275/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., секретаря судового засідання Корніюк А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ПЦ «Максіпрінт»до відповідачаДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПСпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2013 р. № 0001742220 та № 0001752220.за участю представників сторін:

від позивача: Громадська О.В. (директор ТОВ «ПЦ «Максіпрінт»);

Громадський В.М. (довіреність № б/н від 04.07.2013 р.);

Беспалова В.Ю. (довіреність № б/н від 04.07.2013 р.).

від відповідача: Колодяжна Л.В. (довіреність № 390/9 від 04.07.2013 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 23.07.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЦ «Максіпрінт» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2013 р. № 0001742220 та № 0001752220.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2013 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження у справі № 826/10275/13-а та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 23.07.2013 р. представники позивача позовні вимоги підтримали та в судових дебатах просили суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 27.02.2013 р. № 0001742220 та № 0001752220;

- стягнути на користь позивача сплачений судовий збір.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представники позивача зазначили, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198,6 ст. 198, п. 201.4, ст. 201 Податкового кодексу України, щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 3 477 грн., у тому числі: за червень 2012 року на суму 3 477 грн., а також п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 3 651 грн., у тому числі за II квартал 2012 р. на суму 3 651 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються допустимими доказами у справі, оскільки позивачем, у повній відповідності до вимог чинного законодавства, було включено до складу податкового кредиту та складу валових витрат суми сплачених коштів (суми ПДВ) по правовідносинах із контрагентом ТОВ «Айсіпі», що підтверджується відповідними первинними документами, наявними в матеріалах справи, а також податковими накладними, виписаними належним чином, оскільки на час здійснення таких правовідносин та складання відповідних первинних документів зазначений контрагент позивача був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість; установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними; відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента; правовідносини відбувалися на підставі виставлених рахунків-фактур, та виконання зобов'язань за такими правовідносинами підтверджується відповідними Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), а сплата коштів за такими правовідносинами, що відбувалася у безготівковій формі на рахунок контрагента, не заперечувалась відповідачем під час здійснення перевірки.

Також представник позивача зазначив, що посилання відповідача в Акті перевірки на те, що такий контрагент ТОВ «Айсіпі» фактично не міг здійснювати поставку товару зважаючи на відсутність в нього вантажного транспорту, а договори з субпідрядниками з метою постачання товару також не укладалися, не відповідають дійсності та не підтверджуються допустимими доказами по справі, оскільки в даному випадку такий товар не був великогабаритним (листівки, каталоги, сервісні книги для автомобілів), забирався позивачем власним автомобільним транспортом (сторонами не узгоджувалося певної вимоги щодо обов'язкового постачання товару особисто транспортом продавця - ТОВ «Айсіпі»), та послуги ліцензованих вантажних перевізників в даному випадку не потребувалися.

Крім того, як зазначили представники позивача, відповідач особисто підтвердив той факт (та зазначене підтверджується наявними у справі доказами), що контрагентом позивача ТОВ «Айсіпі» було в повному обсязі визначено всі податкові зобов'язання по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «Айсіпі» не було завдано жодної шкоди Державному бюджету.

Відповідач позов не визнав, подав письмові заперечення проти позову, та в судовому засіданні 23.07.2013 р. просив в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що матеріалами справи підтверджується фіктивна діяльність контрагента позивача ТОВ «Айсіпі», а саме те, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, зазначене товариство не набуло цивільної право-дієздатності, взаємовідносини ТОВ «Айсіпі» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання (валові витрати) так і податковий кредит.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЦ Максіпрінт» з питань правомірності нарахування, повноти та своєчасності, достовірності та повноти сплати податків та зборів по взаємовідносинах із ТОВ «Айсіпі» за період з 01.01.2012 року по 30.10.2013 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 19.02.2013 р. за № 651/22-221-37292682, в якому встановлені порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198,6 ст. 198, п. 201.4, ст. 201 Податкового кодексу України, щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 3 477 грн., у тому числі: за червень 2012 року на суму 3 477 грн., а також п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 3 651 грн., у тому числі за II квартал 2012 р. на суму 3 651 грн.

В Акті перевірки відповідачем встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Айсіпі», щодо постачання (продажу) останнім на користь позивача товару: (листівки, каталоги, сервісні книги для автомобілів, тощо).

За наслідками вищевказаного Акта перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 27.02.2013 р. № 0001742220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на суму 3 651,00 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 913,00 грн.;

- від 27.02.2013 р. № 0001752220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 3 477,00 грн., та застосовано штрафні санкції на суму 869,00 грн.

За наслідками оскарження позивачем зазначених податкових повідомлень-рішень від 27.02.2013 р. № 0001742220 та № 0001752220 в адміністративному порядку до податкових органів вищих інстанцій, рішеннями ДПС у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України, скарги позивача були залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.

Однак, не погоджуючись із прийнятими ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями від 27.02.2013 р. № 0001742220 та № 0001752220, позивач оскаржив їх в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, в якості єдиного обґрунтування висновків про порушення позивачем вказаних вимог податкового законодавства, а також висновків про нікчемність правочинів між позивачем та контрагентом ТОВ «Айсіпі», відповідачем в Акті перевірки позивача зазначено про наявність іншого Акта перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС по контрагенту позивача ТОВ «Айсіпі» (код ЄДРПОУ 38123927) № 1491/22-40 від 01.10.2012 р., в якому встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «Айсіпі» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, а також наявність протоколу допиту засновника ТОВ «Айсіпі», в якому останній зазначає, що зареєстрував таке товариство за винагороду без мети здійснення господарської діяльності.

На думку податкового органу, наявність в матеріалах справи зазначених відомостей, а саме: наявність Акта перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС по контрагенту позивача ТОВ «Айсіпі» (код ЄДРПОУ 38123927) № 1491/22-40 від 01.10.2012 р., в якому встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «Айсіпі» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, а також наявність протоколу допиту засновника ТОВ «Айсіпі», в якому останній зазначає, що зареєстрував таке товариство за винагороду без мети здійснення господарської діяльності (без наявності вироку суду по кримінальній справі) - є достатнім для висновку про фіктивну діяльність контрагента позивача ТОВ «Айсіпі», а саме те, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, взаємовідносини ТОВ «Айсіпі» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і валові витрати та податковий кредит.

Однак, перевіривши наявні матеріали справи, вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов до висновку, що:

- відповідачем не було жодними допустимими доказами по справі доведено завдання будь-якої шкоди Державному бюджету внаслідок здійснення правовідносин між позивачем та ТОВ «Айсіпі»;

- відповідачем не було роз'яснено та доведено суду, яким саме чином та на підставі яких нормативних актів позивач має нести відповідальність за порушення, встановлені самим же податковим органом в Акті перевірки контрагента позивача ТОВ «Айсіпі», судові рішення по якому відсутні;

- відповідачем не надано доказів, що факти порушення норм законодавства суб'єктом господарювання ТОВ «Айсіпі», які викладені в Акті його перевірки, визнані в судовому порядку. А відтак, оскільки Акт перевірки це документ який висвітлює позицію контролюючого органу, але не має юридичних наслідків, тому тільки податкові повідомлення-рішення, правомірність прийняття яких встановлюється судом, мають юридичні наслідки і є обов'язковими для виконання судами в своїх рішеннях.

Таким чином, висновки відповідача в Акті перевірки не можуть слугувати підставою для визнання правочинів між позивачем та ТОВ «Айсіпі» з ознаками нікчемності.

По суті здійснених позивачем правовідносин із контрагентом ТОВ «Айсіпі» з матеріалів справи вбачається наступне.

В Акті перевірки відповідачем встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Айсіпі», щодо постачання (продажу) останнім на користь позивача товару: (листівки, каталоги, сервісні книги для автомобілів, тощо) на підставі виставлених рахунків-фактур: № 2748 від 22.06.2012 р. на загальну суму 2 600 грн. (в т.ч. ПДВ - 433,33 грн.), № 2745 від 01.06.2012 р. на загальну суму 11 662 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 943,67 грн.), № 2746 від 04.06.2012 р. на загальну суму 3 600 грн. (в т.ч. ПДВ - 600 грн.) та № 2747 від 18.06.2012 р. на загальну суму 3 000 грн. (в т.ч. ПДВ - 500 грн.), підписаних Актів здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг): № 136 від 22.06.2012 р., № 134 від 04.06.2012 р., № 135 від 18.06.2012 р. та виписаних податкових накладних: № 113 від 22.06.2013 р., № 110 від 01.06.2013 р., № 111 від 04.06.2013 р., № 112 від 18.06.2013 р. на загальну суму ПДВ - 3 477 грн.

Розрахунки із контрагентом ТОВ «Айсіпі» було здійснено позивачем у повному обсязі шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок контрагента, що не заперечувалося відповідачем в Акті перевірки.

Вказані операції були відображені в деклараціях, згідно яких позивач сплатив всі належні податки.

Таким чином, на підставі зазначених первинних документів по правовідносинах із контрагентом ТОВ «Айсіпі» (податкових накладних: № 113 від 22.06.2013 р., № 110 від 01.06.2013 р., № 111 від 04.06.2013 р., № 112 від 18.06.2013 р. на загальну суму ПДВ - 3 477 грн.), позивачем було сформовано податковий кредит у червні 2012 р., та включено сплачені по правовідносинах із ТОВ «Айсіпі» кошти до складу валових витрат ІІ кварталу 2012 р.

Згідно вимог чинного податкового законодавства, та позиції Вищого адміністративного суду, що викладена в його рішеннях, Акт перевірки не має юридичного характеру, оскільки безпосередньо не стосується прав і обов'язків суб'єктів господарювання, не містить обов'язкового для нього припису, та не є правовим актом індивідуальної дії, а відтак висновки Акта перевірки не можуть апріорі бути доказовою базою при розгляді справи в суді, крім випадків коли факти, встановлені в Акті, підтверджені відповідним судовим рішенням (що набрало законної сили), якого відповідачем в даному випадку надано не було. А отже, висновки, викладені в Акті перевірки, повинні підтверджуватися контролюючим органом в судовому засіданні допустимими доказами.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що органи державної податкової служби в Україні у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади з питань оподаткування, виданими в межах їх повноважень.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, під час здійснення правовідносин позивача із ТОВ «Айсіпі», зазначений контрагент був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість, установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента.

Крім того, як зазначалося вище, відповідачем не було надано суду доказів щодо невизначення контрагентом позивача ТОВ «Айсіпі» сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно жодними допустимими доказами не було доведено суду, що за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «Айсіпі» було завдано шкоди Державному бюджету.

Щодо висновку відповідача про недійсність укладених позивачем із ТОВ «Айсіпі» правочинів, податковий орган посилається одночасно на норми Цивільного кодексу України, якими врегульовано поняття «недійсного» та «нікчемного» правочинів.

Відповідно до частини першої ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

З приводу наведеного суд вважає, що оскільки відповідачем не надано допустимих доказів визнання укладених позивачем та ТОВ «Айсіпі» правочинів недійсними, посилання на їх фіктивність є безпідставним та до уваги братися не може.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважаться таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Крім того, суд зазначає, що при здійсненні висновків в Акті перевірки відповідачем не було враховано, що із прийняттям Закону України 2 грудня 2010 року № 2756-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», ст. 228 Цивільного кодексу України була доповнена частиною третьою наступного змісту:

«У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Тобто, зазначені правочини після 01.01.2011 року мають визнаватися не нікчемними, а оспорюваними.

Проте, як видно з наявних матеріалів справи, відповідного рішення суду щодо визнання спірного правочину недійсним ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС надано не було, що відповідно виключає право контролюючого органу посилатися на частину другу ст. 215 Цивільного кодексу України у висновках Акта перевірки.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частіші.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного га всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, укладені між позивачем та ТОВ «Айсіпі» правочини не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, неправомірно виходив з фіктивності (нікчемності) спірних правочинів, а висновок про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства не підтверджений відповідачем допустимими доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

В силу положень ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Також, відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: «…при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі».

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем не було надано суду доказів наявності вироку суду відносно посадових осіб ТОВ «Айсіпі».

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, такий зв'язок між витратами на придбання товару в ТОВ «Айсіпі» (листівки, каталоги, сервісні книги для автомобілів, тощо), що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг (товару), був відповідними доказами доведений позивачем суду, а саме при використанні такого придбаного товару в господарській діяльності, оскільки основним видом господарської діяльності позивача є виробництво паперових та канцелярських виробів, друкування іншої продукції, посередництво в торгівлі товарами.

Більш того, посилання відповідача в Акті перевірки на те, що такий контрагент позивача ТОВ «Айсіпі» фактично не міг здійснювати поставку товару зважаючи на відсутність в нього вантажного транспорту, а договори з субпідрядниками з метою постачання товару позивачу також не укладалися, не відповідають дійсності та не підтверджуються допустимими доказами по справі, оскільки в даному випадку, як підтверджується наявними матеріалами справи, такий товар не був великогабаритним (листівки, каталоги, сервісні книги для автомобілів), забирався позивачем власним автомобільним транспортом (сторонами не узгоджувалося певної вимоги щодо обов'язкового постачання товару особисто транспортом продавця - ТОВ «Айсіпі»), та послуги ліцензованих вантажних перевізників в такому випадку не потребувалися.

Враховуючи викладене, та зважаючи на наявні у справі докази, суд вважає, що позивачем було доведено реальність здійснення господарських операцій із контрагентом ТОВ «Айсіпі», що в подальшому були використані позивачем у своїй господарській діяльності, та рух активів у процесі здійснення зазначених господарських операцій підтверджується наявними матеріалами справи, а відповідно зазначені суми ПДВ, сплачені по правовідносинах із ТОВ «Айсіпі», були правомірно віднесені позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ у перевіряємому періоді на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Суд також не може прийняти до уваги посилання відповідача на те, що позивач зобов'язаний нести відповідальність за порушення, встановлені податковим органом по його контрагенту, які не підтверджуються будь-яким іншим чином (рішенням суду), крім висновків самого ж податкового органу в Акті про неможливість проведення перевірки такого контрагента.

Згідно вимог п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що суб'єкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

Також, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 112 11 13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», вбачається тенденція до індивідуалізації кваліфікації дій платників податків з формування податкового кредиту з ПДВ з огляду на добросовісність такого платника. У разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника ПДВ його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит, про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента. При цьому обізнаність платника податку щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів, необхідно з'ясувати з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР).

Так, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на червень місяць 2012 р. контрагент позивача ТОВ «Айсіпі» не був ліквідованим та не перебував у стані припинення підприємницької діяльності, а відповідно здійснював господарську діяльність.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в порушення вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 71 КАС України, не виконав вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі щодо надання відповідних документів на підтвердження його правової позиції, та не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 27.02.2013 р. № 0001742220 та № 0001752220.

Натомість представник позивача надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 27.02.2013 р. № 0001742220 та № 0001752220.

Зважаючи на викладене, та керуючись ч. 6 ст. 71 КАС України, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 27.02.2013 р. № 0001742220 та № 0001752220.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЦ «Максіпрінт» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 114,71 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 29.07.2013 р.