Постанова № 32757507, 22.04.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

м. Миколаїв

22 квітня 2013 року Справа № 2а-6447/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В., за участю секретаря судового засідання Гарасюти К.С.,

представника позивача: Кравець В.О., довіреність б/н від 11.04.12р.,

представника відповідача: Манюта В.В, довіреність 4785/10/10-031 від 14.06.12р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Агро» (вул. Миколаївська,4, с Константинівка, Новоодеський район, Миколаївська область, 56663)

до відповідача: Вознесенської об’єднаної Державної податкової інспекції у Миколаївської області (пров. Братів Іпатових, 6, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 28.09.2012р. № 0000342301,

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 вересня 2012 року №0000342301, видане Новоодеським відділенням Вознесенської ОДПІ Миколаївської області.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Агро» шляхом безспірного списання Державною казначейською службою із рахунку Вознесенської об’єднаної Державної податкової інспекції у Миколаївської області судовий збір у сумі 839,94 грн., сплачений за платіжним дорученням № 2156 від 06.12.2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

22 квітня 2013 року Справа № 2а-6447/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В., за участю секретаря судового засідання Гарасюти К.С.,

представника позивача: Кравець В.О., довіреність б/н від 11.04.12р.,

представника відповідача: Манюта В.В, довіреність 4785/10/10-031 від 14.06.12р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Агро» (вул. Миколаївська,4, с Константинівка, Новоодеський район, Миколаївська область, 56663)

до відповідача: Вознесенської об’єднаної Державної податкової інспекції у Миколаївської області (пров. Братів Іпатових, 6, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 28.09.2012р. № 0000342301,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Агро» (далі – позивач, ТОВ «Техноторг-Агро») звернувся до суду з вимогою про скасування прийнятого Вознесенською об’єднаною Державною податковою інспекцією у Миколаївської області (далі – відповідач, Вознесенська ОДПІ) податкового повідомлення-рішення № 0000342301 від 28.10.2012 року.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав зазначених у позовній заяві, додаткових поясненнях та наданих доказах (арк. спр. 3-9).

У письмових запереченнях проти позову відповідач зазначив, що Вознесенська ОДПІ вважае діяла лише на підставі, в межах повноважень та у cпосіб, що передбачені Конституцією та законами України, її податкове повідомлення-рішення від 28.09.2012 р. за № 0000342301 вчинено правомірно i відповідає положенням Конституції України та чинному законодавству (арк. спр. 145-150).

У судовому засіданні 22.04.2013 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.

В період з 03.09.2012 року по 07.09.2012 року Новоодеським відділенням Вознесенською об’єднаною Державною податковою інспекцією у Миколаївської області проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Техноторг-Агро», код за ЄДРПОУ 35916225 з питань дотримання вимог податкового обліку фінансово-господарських операцій з ПП «Єпраксія», код ЄДРПОУ 32543238 за період з 01.04.2011р. по 31.05.2011р., з 01.08.2011р. по 31.10.2011р., з 01.01.2012р. по 31.01.2012р.

За результатами перевірки було складено Акт № 1273/22-0121/35916225 від 14.09.2012 року (арк. спр. 10-37). у якому, зокрема, встановлено порушення платником податків вимог п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.10р. № 2755-VI зі змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 70 864,67 грн., у тому числі:

- квітень 2011р. – 1 101 1,67грн.;

- травень 2011р. – 7 340,33 грн.;

- серпень 2011р. – 19 166,67 грн.;

- вересень 2011р. – 12 727,00 грн.;

- жовтень 2011р. – 20 619,00 грн.

На підставі вказаного Акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000342301 від 28.09.2012 року про застосування збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» на 70 864,67 грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 13 129,17 грн. (арк. спр. 74).

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов’язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ «Техноторг-Агро» та ПП «Єпраксія» існували господарські операції щодо виконання робіт з поточного ремонту дорожнього покриття по вул. Миколаївській, с. Костянтинівкавідповідно до укладених між ними договорів від 26.08.2011 року № 8 (арк.спр. 80-81) та договору б/н від 05.04.2011 року (арк. спр. 78-79).

Наявність надання послуг з боку ПП «Єпраксія» для ТОВ «Техноторг-Агро» підтверджується належними жими та банківськими документами, які були досліджені податковим органом під час проведення перевірки. Зокрема, податковим органом було досліджено первісні документи, що підтверджують факт вчинення правочину між сторонами, а саме договір підряду на ремонт доріг №б/н від 11р., договір підряду на ремонт доріг №8 від 26.08.11р., та первісні і банківські документи, що підтверджують факт належного виконання правочину сторонами - акти приймання виконаних робіт за період з 2011р. по 31.05.2011р., з 01.08.2011р. по 31.10.2011р., з 01.01.2012р. по 31.01.2012р., отримані податкові накладні за період з 01.04.2011р. по 31.05.2011р., з 01.08.2011р. по 2011р., з 01.01.2012р. по 31.01,2012р., банківські виписки за період з 01.04.2011р. по 31.05.2011р., з 2011р. по 31.10.2011р., з 01.01.2012р. по 31.01.2012р., локальні кошториси на виконання будівельних робіт за період з 01.04.2011р. по 31.05.2011р., з 01.08.2011р. по 31.10.2011р., з 01.01.2012р. по 31.01.2012р., довідки про вартість виконаних будівельних робіт за період з 01.04.2011р. по 31.05.2011р., з 01.08.2011р. по 2011р., з 01.01.2012р. по 31.01.2012р., податкові декларації з податку на додану вартість за перевіряємий період (арк. спр. 78 - 132).

Відповідач, з посиланням на відомості, наявні в акті перевірки, вказує на те, що у податковій звітності ПП «Єпраксія» не декларує показники щодо нарахування амортизації виробничих основних засобів, основних засобів загальногосподарського призначення, а також витрати на поліпшення та ремонт основних засобів, про що свідчить відсутність додатку АМ до податкової декларації з податку на прибуток. Таким чином, основні засоби та інші необоротні активи на підприємстві відсутні. Також підприємство не декларує прямі витрати на оплату праці (р.05.1.2 додатка СВ), що свідчить про відсутність в штатному розписі або за цивільно-правовими угодами працівників, які безпосередньо виконують будівельні роботи. Інформація та будь-які підтвердження щодо укладення виконавцем договорів субпідряду, до перевіри надано.

На підставі вищенаведеного, на думку відповідача, не підтверджено факт реального здійснення господарських операцій ПП «Єпраксія» з агентами постачальниками та покупцями з моменту створення ПП «Єпраксія». В ході перевірки також встановлено відсутність поставок, робіт, що свідчить про укладення угоди без мети настання реальних наслідків.

На думку суду, висновки, викладені відповідачем в акті перевірки, фактично ґрунтуються лише на інформації та даних, викладених в листах та актах перевірок органів державної податкової служби, які безпосереднього відношення до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Агро», його діяльності як платника податків та формування ним податкового кредиту з метою подальшого відшкодування з бюджету податку на додану вартість, не мають.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов’язаннями іншої особи, у т.ч. за податковими зобов’язаннями, не передбачена.

Приймаючи до уваги ту обставину, що сума сплаченого податку на додану вартість у розмірі 70 864,67 грн. підтверджується відповідними податковими накладними, що були видані ПП «Єпраксія», а також те що, станом на момент укладення договору між ТОВ «Техноторг-Агро» та ПП «Єпраксія» останнє числилось як платник ПДВ, сума ПДВ позивачем віднесена до податкового коедиту обґрунтовано.

Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та обґрунтовано заявлено відшкодування з бюджету та від’ємне значення суми податку на додану вартість за за період з 01.04.2011р. по 31.05.2011р., з 01.08.2011р. по 31.10.2011р., з 01.01.2012р. по 31.01.2012р.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що фінансово-господарські операції позивача є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, у зв'язку з цим суд зазначає, що згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст.228 ЦК України напрямків.

В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.

Таким чином, відповідачем на надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними господарські угоди між двома суб’єктами господарювання з огляду на норми Закону «Про державну податкову службу» та ст.20 ПКУ.

В свою чергу, позивачем надано суду достатньо доказів реальності господарських операцій між ними.

Позивач повністю оплатив контрагенту – ПП «Єпраксія» виконані послуги (роботу з облаштування асфальтобетонного покриття) та одержав від нього податкову накладну, яка містять усі необхідні реквізити, передбачені Податковим кодексом України.

Позивач своєчасно перерахував податки та надав звітність щодо їх оплати. Відповідачем в акті не наведено даних про порушення позивачем цих вимог Закону.

На підставі зазначеного суд дійшов висновку, що

- на момент здійснення правочинів між позивачем та ПП «Єпраксія» всі сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності й були включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

- волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі (кожен з учасників був зацікавлений у здійсненні робіт, оскільки операція була спрямована на отримання прибутку обома сторонами, жоден з учасників не здійснював операцію примусово);

- правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- кожен із учасників був зареєстрований на момент укладення та виконання договору як платник податку на додану вартість.

Таким чином, суд також дійшов висновку, що відповідачем не доведено в акті перевірки неправомірність включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту, не надано належної оцінки наявним первинним документам позивача, не надано суду доказів безтоварності або нереальності господарських операцій позивача, невірно застосовано норми податкового законодавства, що у сукупності призвело до прийняття протиправного повідомлення-рішення.

Крім того, слід зазначити, що вимоги щодо оформлення податкових накладних встановлені п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями норм, встановлених податковим законодавством.

Згідно із положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв’язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача –такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Позивач в своєму позові просив суд визнати недійсним оскаржуване рішення відповідача. Відповідно до положень ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи пояснення позивача у судовому засіданні, надані їм докази, суд вважає за можливе, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати оскаржуване рішення відповідача протиправним та скасувати в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 вересня 2012 року №0000342301, видане Новоодеським відділенням Вознесенської ОДПІ Миколаївської області.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Агро» шляхом безспірного списання Державною казначейською службою із рахунку Вознесенської об’єднаної Державної податкової інспекції у Миколаївської області судовий збір у сумі 839,94 грн., сплачений за платіжним допучення № 2156 від 06.12.2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих

Постанова оформлена у відповідності до ст. 163 КАС України

та підписана суддею 30 квітня 2013 року.