Постанова № 32755096, 31.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2013 року Справа № 5008/1040/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Закарпатської області від 18 січня 2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11 березня 2013 року у справі № 5008/1040/2012 за позовом державного підприємства "Виноградівське лісове господарство" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

Встановив:

У листопаді 2012 року державне підприємство "Виноградівське лісове господарство" звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу від 31 травня 2012 року в сумі 46512,62 грн.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 18 січня 2013 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11 березня 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 41688,23 грн. заборгованості, 1542,02 грн. судових витрат. В частині стягнення 3000 грн. провадження у справі припинено. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У відзиві на касаційну скаргу позивач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, та заперечення проти них суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 31 травня 2012 року сторонами укладено договір купівлі-продажу необробленої деревини на аукціонних торгах, за умовами якого продавець передає у власність на відповідних франко-умовах продавця необроблену деревину (20 м3 дубового пиловника на суму 25200 грн.), а покупець приймає товар та сплачує за нього ціну на умовах договору.

Відповідно до п. 6.1 договору платіж (передоплата 100 % вартості товару) здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця за кожну партію товару, згідно встановленого рахунку фактури на протязі 5 календарних днів з дати пред'явлення рахунку до сплати.

Крім того, за умовами договору поставка товару здійснюється згідно щомісячного графіку поставок, який є невід'ємною частиною даного договору на відповідних франко-умовах продавця. Місячна партія становить пропорційну частину загальної кількості товару, що забезпечує рівномірну поставку та погоджується самостійно продавцем і покупцем графіком поставки. При не досягненні згоди щодо місячних об'ємів поставок, що вказується безпосередньо продавцем і покупцем у графіку поставки протягом 10 днів з моменту підписання договору, вважається, що продукція поставляється щомісячно рівними частинами (партіями) протягом відповідного кварталу.

Спір у справі виник на підставі неповної оплати відповідачем в обумовлені сторонами строки вартості поставленого у період з червня по липень 2012 року товару на загальну суму 101512,62 грн.

За твердженнями позивача відповідачем сплачено лише 55000 грн. і заборгованість становить 46512,62 грн.

Розглядаючи справу по суті заявлених вимог, господарський суд першої інстанції встановив, що укладеним сторонами договором купівлі-продажу не охоплено всі зобов'язальні відносини між ними. В матеріалах справи відсутні докази виконання умов п. 6.1 договору щодо здійснення відповідачем 100 % передоплати за товар, докази стосовно здійснення відповідачем на користь позивача оплати саме за договором від 31 травня 2012 року, складання сторонами відповідних графіків поставок товару, здійснення фактичних поставок щомісячно рівними частинами протягом кварталу.

Разом з тим, в матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні (№ 073323 від 9 червня 2012 року на суму 23947,60 грн.; № 073439 від 29 червня 2012 року на суму 7863,75 грн.; № 008523 від 11 липня 2012 року на суму 10829,65 грн.; № 073290 від 1 червня 2012 року на суму 15993,80 грн.; № 073389 від 21 червня 2012 року на суму 21363,35 грн.; № 073404 від 22 червня 2012 року на суму 11514,47 грн.) щодо здійснення позивачем на користь відповідача поставки товару на загальну суму 101512,62 грн., без посилання на договір від 31 травня 2012 року.

Встановивши зазначене, суд дійшов висновку про наявність факту поставки товару позивачем відповідачу, проте, не в межах укладеного сторонами договору купівлі-продажу, а в зв'язку з укладенням сторонами окремих правочинів.

При цьому, оскільки товарно-транспортні накладні №№ 073323, 073389, 073404, на загальну суму 56824,35 грн., не містять доказів одержання матеріальних цінностей (відсутність відповідного підпису одержувача), суд дійшов висновку про доведеність матеріалами справи факту поставки товару на суму 44688,27 грн. за накладними №№ 073439, 008523, 073290.

Зважаючи на сплату відповідачем платіжними дорученнями № 13-В2031/4 від 2 листопада 2012 року та № 14-В037/3 від 14 листопада 2012 року частини боргу в розмірі 3000 грн. після порушення провадження у даній справі, суд встановив, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 41688,27 грн., а тому, враховуючи положення ст.ст. 526, 530, 612 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, дійшов висновку, що дана сума боргу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів її погашення.

З таким рішенням господарського суду першої інстанції погодився й апеляційний господарський суд, залишивши його без змін.

Проте, з висновком попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 41688,27 грн. заборгованості погодитись не можна, оскільки він є передчасним.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи, частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, господарський суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що факт отримання відповідачем від позивача певних матеріальних цінностей підтверджений товарно-транспортними накладними, що знаходяться в матеріалах справи (а.с. 11, 12, 13), а тому у відповідача виникло зобов'язання щодо їх оплати.

При цьому, попередніми судовими інстанціями не з'ясовано характеру правовідносин сторін, які випливають з товарно - транспортних накладних та якими нормами права вони регулюються, не враховано, що товарно-транспортна накладна підтверджує факт укладення договору перевезення, і є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Разом з тим, товарно - транспортна накладна не може бути доказом факту прийняття матеріальних цінностей вантажоодержувачем від вантажовідправника.

Доказів, які б підтверджували саме факт прийняття відповідачем від позивача матеріальних цінностей матеріали справи не містять, а тому висновок попередніх судових інстанцій про те, що у відповідача виникло перед позивачем зобов'язання щодо оплати отриманого товару, є передчасним і таким, що не ґрунтується на матеріалах справи.

Між тим, встановлення даного факту, з'ясування правової природи правовідносин сторін, момент виникнення зобов'язань, обумовлених укладеними між ними правочинами, впливає на правильність застосування норм матеріального права та вирішення спору.

З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та наявними матеріалами справи, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти відповідне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 18 січня 2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11 березня 2013 року у справі № 5008/1040/2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий Остапенко М.І.

Судді Гончарук П.А.

Стратієнко Л.В.