Ухвала суду № 32751588, 01.08.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/3161/13 Головуючий у 1 інстанції: Дмитрієва М.М.

Суддя-доповідач: Боєва В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Боєвої В.В.,

Суддів Денисенко Т.С., Коваленко А.І.,

При секретарі: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Корнер Сервіс» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корнер Сервіс» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Корнер Сервіс» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку, який в процесі розгляду неодноразово уточнював.

В позов зазначав, що він в період з 04.07.2012 року по 02.10.2012 року працював на підприємстві відповідача. Його було звільнено за власним бажанням на підставі ст.. 38 КЗпП України. В день звільнення відповідач з ним не розрахувався, трудову книжку не видав. Посилаючись на ст. ст.47, 116, 117, 232 КЗпП України просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 3217 грн. 39 коп., середній заробіток за час затримки в період з 03.10.2012 року по 22.04.2013 року в сумі 16784 грн. 64 коп., а всього 20002 грн. 03 коп.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2013 року позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Корнер Сервіс» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 3217 грн. 39 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку - за період з 03.10.2012 року по 22.04.2013 року - в сумі 16784 грн.64 коп., а всього 20002 грн.03 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду ТОВ «Корнер Сервіс» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції вірно посилався на положення ст. ст. 116, 117 КЗпП України, якими передбачені строки розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

При цьому суд виходив з того, що з вини відповідача звільнений працівник ОСОБА_2 своєчасно не отримав трудову книжку та розрахунок, а оскільки розрахунок не здійснено на день ухвалення судового рішення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню в повному обсязі і стягнув з відповідача на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за вересень 2012 року, заробітну плату за жовтень 2012 року, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - за період з 03.10.2012 року по день ухвалення рішення суду (22.04.2013 року), виходячи з середньоденного заробітку 119 грн. 04 коп. (як-то вбачається із довідки про доходи № 127 від 17.10.2012 р. та передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (а. с. 4; 60).

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, належним чином оціненим доказам, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Частиною 3 статті 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 4 статті 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Основний довід апеляційної скарги полягає в тому, що суд першої інстанції не врахував, що відсутня вина відповідача у несвоєчасній виплаті позивачу заробітної плати, оскільки відповідач був готовий розрахуватися зі звільненим ОСОБА_3, але останній в день звільнення не з'явився до офісу за отриманням належних йому сум, а потім не пред'являв роботодавцеві вимог про розрахунок.

Проте, цей довід апеляційної скарги спростовується наступним.

Так, статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом установлено, що ОСОБА_2 з 04.07.2012 року по 02.10.2012 року працював на підприємстві відповідача. 02.10.2012 року його було звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. В день звільнення відповідач з ним не розрахувався, трудову книжку не видав.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз'яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку .

Тобто при вирішенні спорів про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суду необхідно установити: 1) наявність боргу; 2) відсутність спору щодо його розміру; 3) вину підприємства; 4) дотримання позивачем трьохмісячного строку звернення до суду.

При вирішенні спору суд першої інстанції належним чином дослідивши обставини справи та надані сторонами докази, дійшов вірного висновку щодо наявності боргу підприємства перед позивачем, вини підприємства у невиплаті належних при звільненні ОСОБА_2 сум та відсутності з боку позивача порушень приписів статті 233 КЗпП України.

Як вбачається зі змісту наказу № 18-к від 02.10.2012 року, директор ТОВ «Корнер Сервіс» наказав головному бухгалтеру ОСОБА_4 02.10.2012 року (в день звільнення ОСОБА_2) провести розрахунок сум, які підлягають виплаті ОСОБА_2, в тому числі компенсацію за 6 днів невикористаної відпустки та підготовити документи для зняття грошових коштів в розмірі нарахованих з розрахункового рахунку в банку, забезпечити виплату ОСОБА_2 розрахунку через касу по відомості (а. с. 27).

Проте, з виписки банку ПАТ «Альфа-банк» по особовим рахункам ТОВ «Корнер Сервіс» видно, що гроші з рахунків 02.10.2012 року не перераховувалися, ніяких банківських операцій, в тому числі, для здійснення розрахунку зі звільненим працівником, не проведено (а. с. 22)

При апеляційному розгляді справи представники відповідача не довели факту небажання ОСОБА_2 отримати належні йому грошові суми, як і не довели факту наявності в бухгалтерії грошових коштів готівкою та наявності складених у відповідності до вимог закону платіжних відомостей на видачу заробітної плати або видаткового касового ордеру на ім'я ОСОБА_2

Апелянт крім того вважає, що судом першої інстанції не враховано, що в день звільнення 02.10.2012 року ОСОБА_2 після оформлення заяви про звільнення, починаючи з 12-00 годин був відсутній на роботі, в офіс підприємства за трудовою книжкою та за розрахунком не з'являвся.

Такі доводи апеляційної скарги є неприйнятними, оскільки в разі відсутності працівника на роботі в день звільнення роботодавець повинен був діяти у відповідності до положень п. п. 4.1 - 4.2 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом Міністерство праці України № 58 від 29.07.1993 року.

Зокрема, в пункті 4.1 «Інструкції» зазначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Пунктом 4.2. «Інструкції» передбачено, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, всупереч вищевказаним правовим нормам роботодавець, вважаючи, що ОСОБА_2 в день звільнення не працював, 02.10.2012 року не направив звільненому працівнику поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Апелянт зазначає, що доказів того, що ОСОБА_2 згодом звертався до роботодавця з вимогою про здійснення з ним розрахунку позивачем не надано, навпаки, є доказ того, що роботодавець пропонував ОСОБА_2 отримати трудову книжку і належні при звільненні кошти, та направляв на адресу ОСОБА_2 відповідного листа.

Такий довід спростовується наступним.

На адресу ОСОБА_2 08.10.2012 року було направлено листа, в якому підприємство повідомляло звільненого працівника про необхідність отримати трудову книжку. Проте, в цьому листі про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, як-то передбачено статтею 116 КЗпП України, роботодавець не повідомляє (а. с. 19).

Крім того, в суді першої інстанції та в засіданні суду апеляційної інстанції позивач поясняв, що він неодноразово в телефонному режимі звертався до директора підприємства з проханням видати належні його грошові кошти. Крім того, 08.10.2012 року та 17.10.2012 року (при отриманні ним трудової книжки та довідки про доходи) знаходився в офісі підприємства та заявляв вимоги про розрахунок з ним.

Законодавством не передбачено обов'язку звільненого працівника письмово повідомляти роботодавця про вимогу щодо проведення розрахунку, а тому посилання апелянта на те, що позивачем не доведений факт його звернення з вимогою про розрахунок, є неприйнятними.

При розгляді апеляційної скарги представник відповідача - директор ТОВ «Корнер Сервіс» ОСОБА_5 - пояснив суду, що про нараховані суми, належні позивачу при звільненні, як-то передбачено законом, ОСОБА_2 письмово не повідомлявся.

Представники відповідача не заперечували, що навіть після подачі ОСОБА_2 даного позову до суду підприємство не здійснило виплати працівнику належної йому при звільненні грошової суми. Такі дії відповідача потягли за собою збільшення позивачем позовних вимог (а. с. 2; 61).

Із апеляційної скарги вбачається, що інші доводи не мають належного обґрунтування у чому полягає порушення вимог матеріального і процесуального права, а тому не дають підстав для висновку щодо незаконності чи неправильності оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин судова колегія вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Корнер Сервіс» відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: