Рішення № 32750772, 30.07.2013, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/11885/13-ц

н/п 2/640/3004/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2013 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Губської Я.В.

при секретарі Снісаренко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про стягнення пені за прострочений платіж

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» ( надалі ПАТ КБ «Надра») про стягнення пені за прострочений платіж в розмірі 30690,98 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що 03.07.2008 року він уклав з відповідачем договір строкового банківського вкладу (депозиту) «Золотий вклад для фізичних осіб» строком на 1 рік та виконав всі умови договору в частині передачі зливків золота 708 грам. По закінченню строку дії договору Банк вклад з нарахованими відсотками не повернув, а самовільно 31.12.2009 року перевів кошти з депозитного рахунку на поточний рахунок в банківських металах. Позивач 19.03.2012 року звернувся до ПАТ КБ «Надра» з письмовою вимогою про переказ коштів з поточного рахунку на свій рахунок в банку VАВ, однак відповідач ці вимоги проігнорував і переказ коштів не зробив. Відповідно до вимог статей 32, 8.4 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» позивач просить стягнути з відповідача пеню рівну 10% від суми за прострочений платіж в розмірі 30690,98 грн. В доповненнях до позову просить відшкодувати понесені судові витрати по оплаті судового збору.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. Також, зазначив, що банківський вклад позивачу повернутий в повному обсязі, однак просить стягнути пеню за прострочений платіж.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, подавши суду письмові заперечення. При цьому також пояснила, що вклад позивачу повернуто, а підстав, визначених законодавством для стягнення пені за прострочений платіж немає.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що 03.07.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий вклад для фізичних осіб» № 847455/04-Д. 03.07.2008 року згідно умов договору позивач передав банку банківський метал - золото в зливках всього 708 гр. (22,76 тр. унцій), що є еквівалент 103310,64 грн. в строк до 03.07.2009 року зі сплатою 5% річних. 01.07.2009 року, 08.07.2010 року, 01.02.2012 року позивачем ОСОБА_1 до відповідача подавались заяви про повернення банківського вкладу, однак вклад повернуто не було до січня 2013 року.

19.03.2012 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «Надра» з заявою про проведення безготівкового переказу з його поточного рахунку № НОМЕР_1 в сумі 24,10 тр. унцій золота на поточний рахунок в банку VАВ, що проведено у строк не було і це є підставою даного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

У відповідності до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звертаючись з позовом до суду позивач на посилається на порушення відповідачем вимог статей 32, 8.4 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у зв'язку з чим просить стягнути пеню за прострочений платіж.

Відповідно до п.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ, цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Однак, суд зазначає, що згідно зі ст. 192 ЦК України законними платіжними засобами, обов'язковими до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Поняття грошового зобов'язання також наведене у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. № 2343- ХП. Зокрема, у статті 1 цього Закону зазначено, що грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

У відповідності до статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» від 05.04.2001 р. N° 2346-Ш кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість.

Крім цього, згідно п. 1.30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача. До суду не надано доказів на підтвердження належного оформлення доручення платника банку щодо переказу.

Статтею 193 ЦК України види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом.

Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначено, що окремим видом валютних цінностей є банківські метали.

Відповідно до ст. 1 вищевказаного Декрету банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дрогоцінних металів.

Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою Правління НБУ від 03 грудня 2003 року № 516, передбачено, що банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у банківських металах, якщо вкладний (депозитний) рахунок відкритий у банківських металах, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника у національній валюті (пункту 1.5 глави 1).

Відповідно до п.5 гл.1 та підпункту «а» пункту 3.10 розділу III вищевказаного Положення не допускається використання банківських металів як засобу обігу та засобу платежу (крім сплати процентів у банківських металах).

На підставі зазначеного, суд приходить до висновку, що посилання позивача на застосування вимог ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» є необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з тим, що зобов'язання, які виникли між сторонами у справі не є грошовими. Банківські метали відносяться до валютних цінностей та не є грошовими коштами, використання їх є обмеженим, а тому по відношенню до банківських металів не можуть застосовуватись примусові заходи стягнення за невиконання грошових зобов'язань.

Відповідально до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оскільки судом відмовляється у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових сум, не підлягають задоволенню і вимоги про відшкодування судових витрат по оплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 10,11, 60,88, 212-215, 224 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про стягнення пені за прострочений платіж у розмірі 30690,98 грн. - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя :