Ухвала суду № 32741814, 29.05.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 р.Справа № 816/1537/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Ральченка І.М.

Суддів: Катунова В.В. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2013р. по справі № 816/1537/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька міська друкарня"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

27 березня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька міська друкарня» звернулось до суду із позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 07 березня 2013 року № 0001941502/478.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 12.04.2013 року позовні вимоги задовольнив.

Приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно сформовано суму податкового кредиту за перевіряємий період, визначено суму бюджетного відшкодування, а твердження податкового органу про порушення при цьому норм податкового законодавства ґрунтуються на хибних висновках, що спростовані у ході судового розгляду справи.

Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Полтавської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судовим розглядом, у період з 30.01.2013 р. по 05.02.2013 р. фахівцями Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Кременчуцька міська друкарня» щодо правомірності декларування показників з ПДВ за період з 01.03.2012 р. по 31.03.2012 р.

За результатами перевірки складено акт №1369/15.2/33910242, яким зафіксовано порушення позивачем положень частин першої та другої статті 215, частини першої статті 216, частини першої та п'ятої статті 203 та статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Кременчуцька міська друкарня» з зазначеними в акті перевірки постачальниками та покупцями; пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2., 198.6 статті 198, пункту 206.1 статті 206 Податкового кодексу України, в результаті чого дані, наведені у деклараціях з податку на додану вартість за березень 2012 року про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за перевіряємий період не є дійсними.

07 березня 2013 року на підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001941502/478, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 35126,82 грн., з яких: 23417 грн. - за основним платежем та 11708,94 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно сформовано суму податкового кредиту за перевіряємий період, визначено суму бюджетного відшкодування, а твердження податкового органу про порушення при цьому норм податкового законодавства ґрунтуються на хибних висновках, що спростовані у ході судового розгляду справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

У відповідності до пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судовим розглядом встановлено, що 05 березня 2012 року між позивачем та ПП «Транс-Атлантіка-Сервіс» укладено договір поставки товару № 0503-2, предметом якого є придбання у контрагента гофролистів.

У підтвердження реальності господарських операцій з вищевказаним контрагентом надано відповідні видаткові накладні № ВН-05/03 від 05.03.2012 року, № ВН-20/03 від 20.03.2012 року, № ВН-26/03 від 26.03.2012 року, податкові накладні № 293 від 05.03.2012 року, № 1320 від 20.03.2012 року, № 1725 від 26.03.2012 року, прибуткові ордери, товарно-транспортні накладні, оборотно-сальдову відомість за рахунком 63.1.

Також необхідно зазначити, що ТОВ «Кременчуцька міська друкарня» придбавало гофролист у ПП «Транс-Атлантіка-Сервіс» з метою виконання договірних зобов'язань перед ПП «Виробничо-торгова компанія «Лукас» по виготовленню ящиків для кондитерських виробів на підтвердження чого позивачем надано договір, видаткові та податкові накладні, товарно-транспорту накладні, акт списання використаних матеріалів, картку по рахунку 36.1, оборотно-сальдову відомість акт приймання-здачі виконаних робіт.

На підставі господарський операцій з ПП «Транс-Атлантіка-Сервіс» позивачем сформовано податковий кредит на суму 23417 грн.

Судовим розглядом встановлено, що надані позивачем первинні бухгалтерські документи на виконання вищезазначеного договору за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства. Підстав, визначених Податковим кодексом України, які б виключали право позивача на формування податкових зобов'язань за наслідками господарських відносин із вказаними контрагентами, в даному випадку, не вбачається.

Стосовно висновку податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Транс-Атлантіка-Сервіс», колегія суддів зазначає наступне.

Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 звернено увагу на те, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Отже, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У відповідності до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом.

Згідно зі ст. 204 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Слід вказати, що податковим органом не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП «Транс-Атлантіка-Сервіс» правочину.

Таким чином, відповідачем не доведено наявність мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що позивачем належним чином підтверджено факт здійснення спірних господарських операцій, та як наслідок із висновками щодо хибності позиції Кременчуцької ОДПІ про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Транс-Атлантіка-Сервіс».

Таким чином, колегія суддів вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 07 березня 2013 року № 0001941502/478 прийняте на підставі хибних висновків, необґрунтованість яких доведена у ході судового розгляду справи та підтверджена матеріалами справи, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при її прийнятті суд першої інстанції у повному обсязі з'ясував обставини справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2013р. по справі № 816/1537/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Ральченко І.М.Судді Катунов В.В. Рєзнікова С.С.