Ухвала суду № 32741697, 23.07.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1860/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І. Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

23 липня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Безименної Н.В., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Бащенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вимпел» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вимпел» до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 27.11.2012 року №0000522300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу з підстав неповного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення норм матеріального, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту по господарських взаємовідносинах з платником податків ПП «Нант» за період з 01.01.2012 року по 31.01.2012 року; за наслідками перевірки складено акті від 23.11.2012 року №603/22/32505124.

Актом перевірки встановлено, зокрема, порушення позивачем п. 201.1 ст. 201, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за січень 2012 року на 28333,00 грн.

В обґрунтування заниження податку на додану вартість орган державної податкової служби посилається на не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із ТОВ ПП «Нант», оскільки згідно довідки ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС від 16.05.2012 року №229/2220/23532811 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Нант» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків - контрагентами за січень 2012 року» та акту ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 01.11.2012 року №751/23-60/23532811 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Нант» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків - контрагентами за січень - липень 2012 року», у ПП «Нант» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

27 листопада 2012 року Іванківською МДПІ Київської області ДПС винесено податкове повідомлення - рішення №0000502300, яким на підставі акту перевірки за порушення п 201.1 та п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 42500,00 грн., у тому числі за основним платежем 28333,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 14167,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, висновки акту перевірки знайшли свого підтвердження, тому останнім неправомірно сформовані дані податкового обліку по господарських операціях з ПП «Нант».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 2 ст. 3 цього Кодексу передбачено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 06.02.2012 року між позивачем (замовник) та ПП «Вимпел» (виконавець) укладено договір №0602 про надання послуг реклами, відповідно до якого останній зобов'язується в узгоджені строки власними силами та залученими силами і засобами надати послуги по розміщенню банерної реклами в Інтернеті, а замовник зобов'язується своєчасно здійснити оплату в кількості, вартості та в терміни, вказані в рахунку, які є невід'ємною частиною даного договору. Загальна вартість робіт складає 170000,00 грн., у тому числі ПДВ 28333,33 грн. (п. 2.1). Термін виконання робіт з 18.01.2012 року по 29.02.2012 року (п. 3.1). Здача - прийняття робіт оформлюється актом здачі - прийомки виконаних робіт (п. 4.1).

На підтвердження виконання договору позивачем надані акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 31 січня 2012 року №ОУ-0000016, №ОУ-0000017, №ОУ-0000018, №ОУ-0000019, та податкові накладні від 31.01.2012 року №17, 18, 19, 20; на підтвердження оплати отриманих послуг позивачем надано платіжне доручення від 06 лютого 2012 року №6 на суму 17000,00 грн.

Перевіряючи реальність зазначеної господарської операції колегія суддів виходить з наступного.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, договір про надання послуг реклами укладено між позивачем та ПП «Нант» 06 лютого 2012 року, в той час як акти здачі - прийняття послуг, які підтверджують здачу - прийняття послуг, датовані 31 січня 2012 року, тобто раніше ніж укладений договір.

Колегія суддів також не приймає до уваги надану під час розгляду справи додаткову угоду, оскільки остання не була надана під час проведення перевірки та не була зазначена у позовній заяві; також, в зазначені додатковій угоді не вказано дату її укладання; тому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв її до уваги як належний доказ, оскільки наявні сумніви щодо її існування на момент отримання послуг.

Крім того, як вірно звернуто увагу суду, у податкових накладних, виписаних відповідно до зазначеного договору у графі «вид договору» зазначено дату договору 06.02.2012 року.

Також, відповідно до пункту 5.1 договору виконавець зобов'язаний розпочати виконання робіт при умові здійснення попередньої оплати замовником 100% від загальної суми договору.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, платіжне доручення датовано 06 лютого 2012 року, а роботи виконані 31.01.2012 року, що також суперечить вимогам договору.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

За змістом вищезазначених приписів, наявні в матеріалах справи акти здачі - прийняття робіт не містять зміст та обсяг господарської операції, зокрема, кількість витрачених годин на їх виконання, перелік осіб, залучених до виконання, кількість рекламних оголошень, терміни виконання, тривалість надання послуг, веб-адресу сайтів, на яких розміщувалась реклама.

Тому, загальна інформація про послуги, зазначені у актах здачі - приймання виконаних робіт (наданих послуг) не дає змоги визначити обсяг наданих контрагентом позивача послуг.

Також, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено господарської мети при вчиненні спірного правочину, оскільки не надано доказів з приводу того, що використання придбаних рекламних послуг може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, на вимогу суду першої інстанції надати роздруківку, що містила б рекламні банери у мережі Інтернет та підтвердила б дійсне надання послуг, чи копію макету таких багерів, представник позивача зазначив, що вони не збереглися.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що надати суду роздруківку з мережі Інтернет, яка б містила рекламні банери технічно не можливо, оскільки вказані рекламні продукти перебували в мережі Інтернет обмежений проміжок часу в період з 18.01.2012 року по 31.01.2012 року.

Проте, колегія суддів не приймає до уваги такі доводи апелянта, оскільки з аналізу договору та укладених на його виконання документів вбачається, що послуги нібито надані 31.01.2013 року, а не 18.01.2012 року; за умовами договору виконавець повинен був приступити до виконання робіт 06.02.2012 року - дати 100% оплати суми договору, а не 18.01.2012 року.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, згідно довідки ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС від 16.05.2012 року №229/2220/23532811 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Нант» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків - контрагентами за січень 2012 року» та акту ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 01.11.2012 року №751/23-60/23532811 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Нант» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків - контрагентами за січень - липень 2012 року» основними видами діяльності ПП «Нант» є штукатурні роботи, столярні та теслярські роботи, покриття підлог та облицювання стін, малярні роботи та скління.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що розміщення в мережі Інтернет рекламних багерів потребує спеціальних знань та навичок, тому надання рекламних послуг фірмою, основним видом діяльності якої є дрібні ремонтні роботи, неможливо.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій з ПП «Нант», на підставі яких були сформовані дані податкового обліку, відповідно надані первинні документи не є підтвердженням даних податкового обліку.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до положень пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих контрагентом податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що органом державної податкової служби, як суб'єктом владних повноважень доведено, що зазначений вище правочин є таким, що не відповідає моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, спрямований на не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано встановив правомірність податкового повідомлення - рішення від 27.11.2012 року №0000522300.

Відповідно до частини 1 статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вимпел» залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 29.07.2013 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: Н.В. Безименна

Суддя: І.В. Федотов

.

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Безименна Н.В.

Федотов І.В.