Постанова № 32738759, 22.07.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2013 р. Справа №805/8473/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11:45

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шинкарьової І.В.,

при секретарі - ЗаднепровськійВ.О.,

за участю представників

позивача Нудьга І.Г.

представника відповідача Гриненко М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Донецька залізниця» до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про скасування вимоги -

встановив:

Державне підприємство «Донецька залізниця» звернулось з позовом до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про скасування вимоги від 09.04.13 №05-05.1-10-14/3915. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.05.13 по справі №805/6291/13-а позовні вимоги було роз'єднано. В даній справі розглядається п.67 спірної вимоги, відповідно до якої встановлено що сплачений податок на додану вартість переданих квартир громадянам - працівникам позивача в сумі 680 946,3 грн., у зв'язку з чим вимагає провести перерахунок та відповідно взаємозвірку щодо сум податку та повернути зайво сплачені кошти в сумі 680 946,3 грн.( або зарахувати в рахунок майбутніх платежів).

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ст..189 Податкового кодексу України встановлені особливості визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг в окремих випадках, в п.9 зазначено, що в разі якщо основні виробничі або не виробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платнику податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій як платник податку, а також у разі переведення необоротних активів до складу невиробничих фондів, така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як постачання таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки. На підставі викладеного позивачем оплачено податок в сумі 680 946,3 грн. нараховану на залишкову вартість безоплатно переданих квартир громадянам згідно розпорядження НГ-06/2341 від 08.08.06. враховуючи наведене, позивач вважає що списання грошових коштів в сумі 680 946,3 грн. на витрати є правомірним.

Представники позивача позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просили їх задовольнити.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надав заперечення у яких зазначив, що частина позову надана не по суті. Здійснено посилання на нормативні документи, які відсутні в законодавстві України а саме Постанова Державного комітету України по ЖКХ від 15.09.02 №56 «Про порядок передачі квартир у власність громадян». Щодо сплати податку на додану вартість, зазначає що статтею 189 ПК України передбачено особливості визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг в окремих випадках, а не базу оподаткування безоплатної передачі житлового фонду. Згідно п. 9 ст.189 визначено, що у разі якщо основні виробничі або не виробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Відповідач зазначає, що передача у приватну власність житлового фонду не є ліквідацією основних засобів, а є приватизацією. В позові зміст п.9 ст.189 ПК України викладено без внесених змін, що діяли на час правопорушення. На підставі викладеного просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Державне підприємство «Державна залізниця» є юридичною особою відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія АОО №310157 (а.с. ) .

Відповідачем було проведено ревізію фінансово - господарської діяльності позивача та його структурних підрозділів за період з 01.04.10 по 01.10.13. За наслідками ревізії складено акт ревізії від 26.02.13 №05.1-16/01 (а.с. 73), та направлено вимогу від 09.04.13 №05-05-1-10-14/3915 (а.с. 70). В даній справі розглядається п. 67 вимоги, в якому зазначено, що БМЕУ - 9 оплачено податок на додану вартість в сумі 680 946,3 грн., нарахованого на залишкову балансову вартість безоплатно переданих квартир громадянам - працівникам позивача, чим порушено п. 3,6,7 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.13 ст. 197 ПК України, у зв'язку з чим відповідач вимагає провести перерахунок та відповідно взаємозвірку, щодо сум податку на додану вартість, перерахованих до Державного бюджету України та повернути зайво сплачені кошти в сумі 680 946,3 грн. (або зарахувати в рахунок майбутніх платежів).

Судом встановлено, що між позивачем та гр.. ОСОБА_3 укладено договір від 24.02.12 найма житла в приміщеннях державного та комунального житлового фонду. Тієї ж дати було підписано акт приймання - передачі квартири в приватну власність. Розпорядженням позивача від 29.12.11 №НГ-06/1557 було задоволено прохання гр.. ОСОБА_3 про передачу квартири в спільну часткову власність (а.с. 79-83).

Між позивачем та гр.. ОСОБА_4 укладено договір від 15.09.11 найма житла в приміщеннях державного та комунального житлового фонду. Тієї ж дати було підписано акт приймання - передачі квартири в приватну власність. Розпорядженням позивача від 23.08.11 №НГ-06/1106 було задоволено прохання гр.. ОСОБА_4 про передачу квартири в спільну часткову власність (а.с. 89-88).

Між позивачем та гр.. ОСОБА_5 укладено договір від 24.02.12 найма житла в приміщеннях державного та комунального житлового фонду. 29.02.12 було підписано акт приймання - передачі квартири в приватну власність. Розпорядженням позивача від 29.12.11 №НГ-06/1558 було задоволено прохання гр.. ОСОБА_5 про передачу квартири в спільну часткову власність (а.с. 89-93).

Позивачем було сплачено податок на додану вартість в сумі 680 946,3 грн., нарахованого на залишкову балансову вартість безоплатно переданих квартир громадянам - працівникам позивача. Ця обставина визнається сторонами, та стала підставою виникнення спору. Відповідач вважає, що позивач не повинен був сплачувати податок, посилаючись на пп.197.13.1 п.197.13 ст.197 ПК України у якій зазначені операції що звільнені від оподаткування, де між іншим вказані операції з безоплатної приватизації житлового фонду, включаючи місця загального користування у багатоквартирних будинках та прибудинкових територій, присадибних земельних ділянок відповідно до законодавства, а також постачання послуг, отримання яких згідно із законодавством є обов'язковою передумовою приватизації житла, прибудинкових територій багатоквартирних будинків, присадибних земельних ділянок.

Суд не приймає доводи відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до п.188.1 ст.188 ПК України, у разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

Згідно з п.185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платнику податків з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України відповідно до ст.186 ПК України.

Товари, це матеріальні та нематеріальні активи, в тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення (пп.14.1.244 п.14.1 ст.14 ПК України).

Постачання товарів, відповідно до пп.14.1.191 п.14.1 ст.14 ПК України, це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Постачання товарів/послуг включає в себе безоплатну передачу майна іншій особі, постачання послуг іншій особі на безоплатній основі. (пп. «в» пп. 14.1.185, пп.14.1.191 п.14.1 ст.14 ПК України).

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що операція зі списання з балансу підприємства квартир внаслідок безоплатної передачі такої квартири працівникові у приватну власність в результаті приватизації, є об'єктом оподаткування ПДВ і підлягає оподаткуванню на загальних підставах.

Суд не приймає посилання відповідача на порушення позивачем на пп.197.13.1 п.197.13 ст.197 ПК України у якій зазначені операції що звільнені від оподаткування, де між іншим вказані операції з безоплатної приватизації житлового фонду, включаючи місця загального користування у багатоквартирних будинках та прибудинкових територій, присадибних земельних ділянок відповідно до законодавства, а також постачання послуг, отримання яких згідно із законодавством є обов'язковою передумовою приватизації житла, прибудинкових територій багатоквартирних будинків, присадибних земельних ділянок, оскільки застосування даної норми було б справедливе якщо б приватизація здійснювалась позивачем а не його працівниками.

Також суд не приймає посилання відповідача на 9 абз. листа ДПА України від 05.02.10 №2255/7/16-1517-16 у якому надано роз'яснення, що звільнення від податку на додану вартість підлягають операції з приватизації житлового фонду як у частині безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), кімнатах у гуртожитках, виходячи із санітарної норми, визначеної Законом «Про податок на додану вартість (на підставі підпункту 5.1.19 пункту 5.1 ст.5), оскільки вказаний лист не є нормативним актом, а також в ньому роз'яснюються норми закону які на час спірних правовідносин втратили чінність.

Крім того, ст..8 Закону України «Про основні засади здіснення державного фінансового контролю в Україні» визначені основні функції органу державного фінансового контролю, серед яких відсутня функція контролю за своєчасністю, повнотою та правомірністю сплати податків. Таким чином відповідач вийшов за межі повноважень встановлених для нього законодавством.

На підставі викладеного суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 87, 94 КАС України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України судові витрати, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державного підприємства «Донецька залізниця» до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про скасування пункту 67 вимоги від 09.04.13 №05-05.1-10-14/3915, щодо неправомірної сплати податку на додану вартість переданих квартир громадянам - працівникам позивача в сумі 680 946,3 грн., у зв'язку з чим вимагається провести перерахунок та відповідно взаємозвірку щодо сум податку та повернути зайво сплачені кошти в сумі 680 946,3 грн. (або зарахувати в рахунок майбутніх платежів), задовольнити.

Скасувати пункту 67 вимоги від 09.04.13 №05-05.1-10-14/3915, щодо неправомірної сплати податку на додану вартість переданих квартир громадянам - працівникам позивача в сумі 680 946,3 грн., у зв'язку з чим вимагається провести перерахунок та відповідно взаємозвірку щодо сум податку та повернути зайво сплачені кошти в сумі 680 946,3 грн.( або зарахувати в рахунок майбутніх платежів).

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 22 липня 2013 року в присутності представників сторін.

Постанову у повному обсязі складено 29 липня 2013 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.